2. Класична теорії організації
За часом опрацювання розрізняють:
1) класичну (ієрархічну) теорію організації;
2) неокласичну ( поведінкову) теорію організації;
3) сучасну ( ситуаційну) теорію організації.
Класична теорія організації сформувалася як загальний теоретичний підхід до визначення організаційних параметрів, який ґрунтується на вивченні:
анатомії організації;
формальної структури організації;
поділу праці та спеціалізації;
ієрархії побудови організації.
В центрі уваги неокласичної (поведінкової) теорії організацій знаходиться людина в організації, більш конкретно – соціально-психологічні відносини, індивідуальні та групові взаємозв’язки, децентралізація повноважень тощо.
Сучасна теорія розглядає організацію як відкриту систему, яка знаходиться у постійній взаємодії зі своїм зовнішнім середовищем, до якого вона має пристосуватися. Сучасна теорія організації спрямована на вивчення механізмів адаптації організації до свого середовища.
В основу класичної теорії організації покладено результати досліджень А. Файоля та М.Вебера. Вони намагалися виокремити загальні характеристики та закономірності управління будь-якою організацією. За мету своїх досліджень вони ставили опрацювання "універсальних принципів управління", дотримуючись яких можна забезпечити успіх організації.
Найбільш чітко 14 таких універсальних принципів сформулював А. Файоль (Тема 2. “Еволюція управлінської думки”, рис. 2.3) у книзі "Загальна промислова адміністрація" (Париж, 1916).
Іншим відомим теоретиком класичної школи теорії організацій був М.Вебер ("Теорія соціальних та економічних організацій", 1947). В результаті аналізу церковних, урядових, військових та комерційних організацій він сформулював концепцію ідеальної бюрократії (Тема 2. “Еволюція управлінської думки”, рис. 2.4). Вебер розглядав бюрократію як нормативну модель, як ідеал, досягнення якого мають прагнути всі організації.
За Вебером ідеальна бюрократія має наступні основні характеристики:
високий ступінь поділу праці - кожна операція повинна виконуватися фахівцем;
чітка управлінська ієрархія - кожний нижчий рівень контролюється вищим і підпорядковується йому;
численні правила, стандарти та показники оцінки роботи - організація повинна розробити та встановити певний набір правил та стандартів, щоб гарантувати повну єдність виконання робіт;
"дух формальної знеособленості" - менеджери повинні управляти бізнесом за відсутності симпатій та переваг щодо окремих працівників;
підбір кадрів має здійснюватися виключно за діловими та професійними якостями кожного співробітника.
Сильні та слабкі сторони моделі Вебера наведені у табл. 7.1.
Таблиця 7.1
Сильні та слабкі сторони ідеальної бюрократії
3. Поведінковий підхід в теорії організації
Найбільш чітко поведінковий підхід в теорії організації був сформульований у працях професора Мічиганського університету Р. Лайкерта, який дійшов висновку, що організації, які орієнтувалися на бюрократичну модель, менш ефективними.
Він запропонував характеризувати організації за допомогою 8 ключових характеристик:
процеси лідирування;
процеси мотивації;
процеси комунікацій (формальної і неформальної);
п
роцеси
взаємодії (керівник підлеглий);процеси прийняття рішень( зверху, знизу);
процеси встановлення цілей (залучення підлеглих);
процеси контролю (жорсткий, частий і навпаки);
процеси досягнення цілей (оцінка роботи по досягненню цілей).
Значення параметрів дозволяють віднести ту чи іншу організацію до однієї з 4 систем управління (табл. 7.2).
Таблиця 7.2
Системи управління організацією за Р. Лайкертом
Базисну бюрократичну форму організації Р. Лайкерт назвав "Система 1". Іншою крайньою формою є "Система 4".
Лайкерт вважав, що до "Системи 4" (партисипативно-демократичної) як найбільш ефективної з точки зору організаційних параметрів, мають прагнути всі організації.
Таким чином, поведінковий підхід (так само як і бюрократичний) є універсально орієнтованим, тобто з позицій цих двох підходів існує лише один найкращий варіант організаційного рішення. В цьому і полягає основний недолік як класичної, так і поведінкової теорій організації.