Імітативні руханки Руханка 1

Раз, два — дерева, (встати)

Три, чотири — вийшли звірі, (ходьба на місці)

Пять, шість — пада лист, (нагнутися)

Сім, вісім — птахи в лісі, (помахи руками, як крилами) Дев’ять, десять — це сунички

Підняли червоні личка, (підняти руки і голови догори)

VII. Повторення вивчених пісень.

VIII. Пізнавальний екскурс в минуле.

1. Аналіз почутого.

2. Цікаві розповіді.

Українські народні танці.

Народний танець — фольклорний танець, який побутуює у своєму при­родному середовищі і має певні традиційні для даної місцевості рухи, ритми, костюми тощо. Фольклорний танець — це стихійний вияв почуттів, настрою, емоцій і виконується передовсім для себе, а потім — для глядача (товариства, гурту, громади).

Характерні особливості загальнослов’янської культури почали формувати­ся в далекому минулому. Це стосується пісень, танців, одягу і навіть зачісок. Перші танці виникли як прояв емоційних вражень від навколишнього світу. Танцювальні рухи розвивалися також і внаслідок імітації рухів тварин, птахів, а пізніше — жестів, що відображали певні трудові процеси (наприклад, деякі хороводи). Первісний танець, як і пісня, виконував магічну роль, тому серед календарно-обрядових танців збереглося чи не найбільше архаїчних рис.

Специфіка життя давніх східнослов’янських племен — древлян, дрегови­чів, в’ятичів, сіверян, волинян, білих хорватів, бужан та інших — слугувала за основу самобутнього, оригінального, хореографічного мистецтва українського народу. Всі обряди, магічні звертання, заклинання, тощо безпосередньо зале­жали і були органічно пов’язані із хліборобством та анімалістичним культом.

Танцювальні рухи, характерні для «Гопака», «Козачка», «Метелиці», станов­лять основу танців Центральної України, визначають головні національні риси української народної хореографії. Якщо переглянути українські хороводи і сюжет­ні танці, легко помітити, що серед цих творів є однойменні речі. Всі українські народні танці, що збереглися в художньому побуті народу, виконують під музич­ний супровід. Український народ створив своє самобутнє, оригінальне хореогра­фічне мистецтво, яке посідає одне з провідних місць у світовій духовній культурі.

3. Робота в зошиті.

IX. Підсумок уроку. Релаксація.

X. Вихід з класу під звучання пісні (за вибором учителя).

Музика — справжня загальна людська мова.

Карл Юліус Вебер

УРОК 23

Тема. Симфонічний розвиток музики. Поняття про симфонію та симфоніч­ний оркестр. П. Чайковський «Симфонія № 4» (фінал), В. Сокальський «Симфонія соль мінор» (І частина) — слухання. Слова Дмитра Черед­ниченка, музика Михайла Катричка «Подарунок мамі» — розучування (с. 75-79).

Мета. Дати поняття «симфонія», «симфонічний оркестр»; продовжувати фор­мувати вміння сприймати музику як виражальне мистецтво; вдоскона­лювати вокальні навички; розвивати ритмічний слух, увагу; виховувати інтерес до музики.

Методично-дидактичне забезпечення уроку. Музичний інструмент (за наявності — фортепіано, баян, акордеон), музично-темброві інструменти, програвач СО, «Хрестоматія» та «Фонохрестоматія» з музики 3 клас.