Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
кур. гот. 4.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
337 Кб
Скачать
☆

1.3.Поняття дисфункційної сім'ї.

Виходячи з рівня виконання сім'єю притаманних їй функцій, усі сім'ї поділяють на: функційні (члени сім'ї частіше застосовують такі стилі поведінки, як співробітництво, компроміс, і характеризуються адаптивним типом взаємодії); дисфункційні (члени сім'ї відтворюють неадекватні сімейні установки, ігноруючи погляди партнера й сімейні традиції, виявляють нестабільність і неузгодженість у формуванні внутрішньосімейних соціокультурних норм і традицій, відрізняються конфронтацією рольових позицій) та псевдофункційні (члени сім'ї ігноруюють традиції і норми, які не відповідають їх поглядам, виявляють ознаки адаптивно-дезадаптивної поведінки, схильність до уникання, пристосування, суперництва, дезадаптивних моделей поведінки) [7].

Розглянемо детальніше категорію дисфункційної сім”ї. Характерними ознаками дисфункційних сімей є: відсутність або значне порушення функціонування принаймні одного елемента в системі сімейних відносин (мети, порядку функціонування, енергетики системи); низька якість функціонування сім'ї аж до повного невиконання сімейних обов'язків членами сім'ї і, відповідно, незадоволення їх основних потреб [7].

Серед основних чинників дисфункцій сім'ї розрізняють: постійні конфлікти та несприятливий психологічний клімат; відсутність одного з батьків; аморальна чи асоціальна поведінка батьків; низький рівень матеріального забезпечення сім'ї; відсутність у батьків педагогічних навичок та знань, а також несприятливі психологічні риси батьків (агресивність, внутрішня конфліктність та ін.) [5].

Дисфункційна сім'я, як правило, створює несприятливі умови для розвитку й самореалізації особистості.

Особливо негативно дисфункційність сім'ї позначається на дітях. За даними Т.В. Гущіної, діти з дисфункційних сімей, як правило, відзначаються значними порушеннями фізичного та психічного розвитку. Мають місце фізична ослабленість та астенізація, затримки психомоторного розвитку, затримки психічного розвитку, розвитку мовлення. В таких дітей недорозвиненість мовлення (збіднений словниковий запас, недостатність узагальнення) у більшості випадків є наслідком обмеженості контактів, особливо вербальних, з навколишнім світом. У молодших школярів з таких сімей спостерігаються проблеми оволодіння шкільними навичками, неготовність до засвоєння програми масової школи, недорозвиненість психічних функцій - мовлення, моторики, загальний психічний і фізичний інфантилізм, порушення уваги, стомлюваність, відсутність пізнавальних інтересів[11].    Більшість підлітків мають прогалини у знаннях через пропуски школи. Найчастіше основними причинами зниження інтелектуального рівня дітей з дисфункційних сімей є впливи середовища і педагогічна занедбаність.    Найбільші труднощі і відхилення від нормального становлення особистості дітей з дисфункпійних сімей відзначаються дослідниками в емоційно-вольовій сфері. Для дітей, які пережили депривацію, характерна знижена емоційність, неможливість висловити свої переживання. Депресивні стани спостерігаються приблизно в кожної третьої дитини. В них відзначається низька довільність поведінки та емоційної саморегуляції, що може виявлятися або в руховій розгальмованості, або у скутості, афективних реакціях при фрустрації, поганому самоконтролі при соціальній взаємодії [11].

Умови виховання дітей у дисфункційних сім'ях створюють несприятливе підґрунтя для розвитку диспозиційної системи особистості дитини. Переважна більшість таких дітей у процесі сімейної соціалізації засвоює викривлені моделі поведінки, у яких відображаються домінування матеріальних орієнтацій над духовними, незбалансованість і переважання індивідуалістичних цінностей над груповими, сімейними [15]. Крім того, незадоволені в межах сім'ї потреби дітей стимулюють їх активність на пошук сприятливого середовища (яким найчастіше виступає антисоціальне угруповання) для реалізації власних потреб, що домінують. Саме тому, на наш погляд, дисфункційна сім'я повинна виступати об'єктом соціально-педагогічної діяльності.

Погоджуємось із думкою О. Ноздріної [31], що в основі дисфункційності сім'ї лежить проблема повної або часткової відсутності соціальної взаємодії між її членами. Отже, головним завданням соціально-педагогічної роботи з дисфункційною сім'єю є налагодження соціальної взаємодії між її членами й мобілізація внутрішніх сил сім'ї на подолання кризи.

Протягом історії людства функції сім’ї не залишаються незмінними: виникають нові функції, інші трансформуються, відмирають або наповнюються новим змістом, зокрема ті, що виникли раніше, в якихось відпадає потреба. Всі дослідники одностайні в тому, що функції відображають історичний характер зв’язку між сім’єю та суспільством, динаміку сімейних змін на різних історичних етапах [14]. На функції сім’ї впливають такі фактори, як вимоги суспільства, сімейне право та норми моралі, реальна допомога держави сім’ї. З розвитком суспільних відносин збагачується, примножується зміст сімейних функцій. Традиційні функції не відмирають, а ускладнюються, видозмінюються, наповнюються новим змістом. Тобто, сучасна сім'я зараз прагне спершу забезпечити собі матеріальний рівень життя, а вже потім народжувати і виховувати дітей. Проте зараз змінився сам процес виховання, в тому числі і виховна функція. Оскільки батьки для того, щоб забезпечити дитині благополучне майбутнє, працюють на декількох роботах, або їдуть закордон, залишаючи дітей на виховання бабусям та дідусям, а це в свою чергу приводить до негативних наслідків. Батьки забувають, що для дитини потрібне не тільки матеріальне забезпечення, а й спілкування, підтримка та любов, проте це все замінюється комп'ютерами, гаджетами та іншим. Слід зазначити, що усі функції є тісно пов'язані між собою і порушення однієї із них, веде до зміни всіх інших. І все-таки в умовах сучасного суспільства сім’я залишається головним притулком духовної безпеки, людського самоствердження й емоційної захищеності.