4. Майнові права авторів творів науки, літератури, мистецтва і суміжних прав та суб'єктів промислової власності

За своєю вагомістю майнові права суб'єктів права інтелектуальної власності є найбільш важливими. Далеко не всі автори шедеврів інтелектуальної діяльності створюють їх заради свого особистого морального задоволення, хоча такі також не виключаються. Переважна більшість творців, яким Бог дав талант, використовують цей божий дар для здобуття певної вигоди для себе та для своїх близьких. Адже творіння, творчий процес це, передусім, важка і копітка праця, якою певна група людей здобуває собі хліб насущний. І такого визнання не варто боятися чи осуджувати його. Це природна об'єктивна властивість людей — прагнути забезпечити собі достойний рівень свого життя-буття.

Тому варто визнати, що в більшості випадків мета інтелектуальної творчої праці є здобуття певних матеріальних благ. Саме тому законодавство всіх країн прагне належним чином забезпечити творців відповідними матеріальними благами і правами за використання їх творінь. Одні країни, економічно більш розвинені, надають творцям більше матеріальних благ і відповідних прав, інші менше. Але в усьому світі творці нового, суспільно значимого наділені певними правами, в тому числі майновими. Майнові права творців наділяють їх юридично забезпеченою можливістю одержувати певні матеріальні блага за рахунок монопольного використання результатів інтелектуальної діяльності. Законодавства багатьох країн, крім майнових прав, наділяють творців також певними майновими пільгами. Така увага до творців нового зрозуміла, адже використання результатів інтелектуальної діяльності у значній, а може навіть вирішальній мірі, визначає рівень соціально-економічного прогресу.

Закон України “Про авторське право і суміжні права” в ст. 15 визначає коло майнових прав, які належать авторам творів науки, літератури і мистецтва. Автору або іншій особі, що має авторське право, належать виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом. Отже зазначений Закон усі можливі способи і форми вилучення будь-якої вигоди із творів науки, літератури і мистецтва та суміжних прав охоплює поняттям “використання твору”. Право на використання — це і є вилучення із твору його корисних якостей будь-якими способами, що не суперечать закону. Це, перш за все, забезпечення вільного доступу інших осіб до твору. Яким чином, в який спосіб визначити цей доступ третіх осіб до твору — вирішує автор.

Стаття 15 Закону України про авторське право надає право автору чи іншій особі, що має авторське право, правову можливість дозволяти або забороняти:

1) відтворення твору;

2) публічне виконання і публічне сповіщення творів;

3) публічну демонстрацію і публічний показ;

4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;

5) переклади творів;

6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

7) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників творів;

9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;

10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;

11) імпорт примірників творів.

Наведений перелік не є вичерпним, можуть бути й інші форми використання твору.

Виключні права авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва передбачають і право їх участі у реалізації проектів цих творів.

Однією із причин виникнення авторського права є виникнення можливості відтворення творчого результату, досягнутого автором, іншими особами. Треба було захистити автора від свавільного використання твору без дозволу автора, в силу чого було закріплено монопольне право автора на відтворення твору. Це право на відтворення твору, закріплене за автором, є фундаментальною основою сучасного авторського права. Адже право на відтворення є право на повторне надання твору об'єктивної форми, яка робить твір доступним для сприйняття іншими особами.

За Законом України про авторське право відтворення є виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер. Примірник твору — це копія твору, виконана у будь-якій матеріальній формі.

1. Імпорт примірників творів. Це також виключне майнове право автора, яке є різновидом розповсюдження твору. Адже ввіз в Україну примірників творів, які охороняються авторським правом, без дозволу автора є порушенням його виключних прав. Відповідно до Закону про авторське право ввіз на митну територію України примірників творів, які були відтворені за кордоном навіть з дозволу автора, визнається порушенням авторських прав. Таке обмеження імпорту примірників творів зумовлюється тим, що авторське право носить територіальний характер, тобто його чинність поширюється лише на територію, де воно виникло. В силу цього розповсюдження примірників відтвореного за кордоном твору мають бути під контролем автора. Якщо такі примірники твору будуть завезені в Україну із-за кордону, то це може привести до порушення майнових прав автора шляхом зменшення попиту на примірники творів, відтворених в Україні з дозволу автора.

2. Виключне право авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва включає в себе і право участі у практичній реалізації проектів цих творів. Сутність цього права полягає в тому, що автор зазначених творів має право вимагати своєї особистої участі при їх реалізації. Це означає також, що автор має право брати участь уже при розробці документації для реалізації зазначених творів. Але в договорі може бути передбачено й інше. Закон України “Про архітектурну діяльність” від 20 травня 1999 р. та інші акти підкреслюють, що замовник і підрядчик, які реалізують архітектурний проект, зобов'язані залучати архітектора — автора проекту до участі в розробці проектної документації на будівництво, а також до авторського нагляду. Основною метою цього припису є необхідність забезпечення контролю за точним втіленням авторського твору архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва в реальні об'єкти. Авторський нагляд здійснюється на підставі спеціального цивільно-правового договору, який укладається між замовником і розробником проекту.

3. Закон України “Про авторське право і суміжні права” передбачає ще одне, нове виключне право, якого авторське право, що діяло раніше, не знало. Мова йде про право слідування. Відповідно до ст. 27 цього Закону автор протягом життя, а після його смерті спадкоємці протягом строку чинності авторського права щодо проданих автором оригіналів творів образотворчого мистецтва користуються правом на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу твору. Це право виникає за умови, що твір продавався через аукціон, галерею, салон, крамницю тощо, що йде за першим його продажем, здійсненим автором твору (право слідування).

Збір і виплата винагороди, одержаної в результаті використання права слідування, здійснюється особисто автором, через його повіреного або через організації, які управляють майновими правами авторів на колективній основі.

Право слідування характеризується такими ознаками. Передусім цим правом відповідно до Закону наділяються автори тільки творів образотворчого мистецтва. При цьому право слідування виникає у авторів при продажу тільки оригіналів твору, тобто саме унікальних матеріальних носіїв творів живопису, скульптури, графіки тощо. Це право не поширюється на оригінали рукописів літературних, драматичних, музичних та інших творів, хоча останні також можуть бути предметом купівлі-продажу як самих авторів, так і їх спадкоємців, а пізніше перепродуються по більш високій ціні.

Зазначене право поширюється тільки на публічний перепродаж творів. Публічний перепродаж — це перепродаж, який здійснюється через аукціон, галерею образотворчого мистецтва, художній салон, крамницю тощо. Якщо перепродаж здійснюється в приватному порядку, права слідування не виникає. Перепродажем вважається будь-який продаж картини чи скульптури, що здійснюється за першим продажем. Безперечно, перепродаж має своєю метою перехід права власності на твір від однієї особи до іншої.

Зазначене право слідування є невідчужуваним, хоча й носить майновий характер і його скоріше варто було б віднести до особистих прав. За життя автора воно залишається за ним.

4. Проте найважливішим майновим правом автора є право на винагороду. Раніше уже підкреслювалося, що переважна більшість результатів інтелектуальної діяльності створюються саме з метою одержати за них відповідну винагороду. Інтелектуальна, творча діяльність — це своєрідний спосіб добування коштів для пристойного існування.

У спеціальній літературі тривалий час йшла жвава дискусія про юридичну природу авторської винагороди. Не вдаючись у сутність цієї дискусії, все ж слід визнати, що це своєрідна плата за працю, підвищена плата за більш високий рівень праці.

Принципове положення Закону про авторське право полягає в тому, що будь-який твір може бути використаний тільки за дозволом автора і за обумовлену договором винагороду. За винятком випадків, передбачених статтями 21 – 25 цього Закону, особа, яка має авторське право, вправі вимагати виплати винагороди за будь-яке використання її твору. Винагорода може здійснюватися у вигляді одноразового платежу (одноразова винагорода), у формі відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чи кожне використання твору або складатися із змішаних платежів.

Розмір, порядок обчислення і виплати винагороди за створення і використання твору встановлюється сторонами в авторському договорі. Винагорода може визначатися також у договорах, що укладаються організаціями, які управляють майновими правами авторів на колективній основі, з користувачами.

Кабінет Міністрів України може встановлювати мінімальні ставки авторської винагороди, які індексуються одночасно з індексацією мінімальних розмірів заробітної плати.

Отже, розмір винагороди, порядок її обчислення і виплати встановлюється угодою між автором і користувачем, яка укладається обов'язково в письмовій формі.

Зміст права на винагороду полягає в тому, що автору твору надається забезпечена законом можливість вимагати виплати винагороди за будь-яке використання його твору. Але це право не поширюється на визначені законом випадки так званого вільного використання твору.

Визначення розміру винагороди та умови її виплати, що визнаються угодою сторін, є новою нормою в сучасному законодавстві. Практика дії цієї норми ще не узагальнювалася і тому важко судити про її ефективність. Проте на деякі особливості варто звернути увагу.

Однією з таких особливостей є те, що Закон передбачає виплату винагороди і за використання службового твору. Стаття 16 цього Закону містить припис, відповідно до якого розмір авторської винагороди за створення і використання твору, створеного за договором з автором, який працює за наймом, порядок її виплати встановлюється в договорі між автором і роботодавцем. З цього припису випливає, що роботодавець за створення і використання службового твору все ж має виплатити певну авторську винагороду. Очевидно законодавець виходив з того, що теперішня зарплата автора, який працює за наймом у роботодавця, ніякою мірою не може компенсувати вартість інтелектуальної, творчої праці, вкладеної у створення службового твору. Виключне майнове право на службовий твір Закон надає роботодавцю.

Отже, Закон допускає можливість виплати авторської винагороди і за створення і використання службового твору. Це особлива винагорода, яка перевищує звичайну заробітну плату. Вона визначається договором між автором і роботодавцем. Такий договір може бути укладений ще при прийомі автора на роботу, а може і після створення твору. Якщо ж домовленості з роботодавцем досягти не можна, спір вирішується у суді.

Закон не містить правил визначення розміру авторської винагороди за створення і використання того чи іншого твору, що істотно ускладнює укладення таких договорів. Видається логічним, що розмір авторської винагороди має зумовлюватися тим прибутком чи доходом, який одержить роботодавець від використання твору. Але в будь-якому випадку розмір авторської винагороди не повинен бути меншим від мінімальних ставок, визначених постановою Кабінету Міністрів “Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва” від 18 листопада 1994 р.

Такий висновок підтверджується п. З розділу 11 додатка № 3 “Мінімальні ставки авторської винагороди за відтворення творів образотворчого мистецтва і тиражування в промисловості творів декоративно-прикладного мистецтва та порядок їх застосування” від 28 листопада 1994 р.

Спеціальний порядок виплати винагороди встановлений ст. 25 Закону про авторське право. Відповідно до цього Закону допускається відтворення виключно в особистих цілях творів і виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах, їх примірниках, без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, але з виплатою їм винагороди.

Винагорода за відтворення і використання зазначених творів виплачується у формі відрахувань (відсотків) виробниками або імпортерами обладнання (аудіоапаратури, відеомагнітофонів тощо). До названого обладнання відносяться також матеріальні носії (звуко- і (або) відеоплівки, касети, лазерні диски, компакт-диски тощо), які використовуються для такого відтворення.

Розмір винагороди та умови її виплати визначаються на підставі договорів між вказаними виробниками, імпортерами та організаціями, що управляють майновими правами авторів на колективній основі.

Зазначені організації самі узгоджують з користувачами розмір винагороди, здійснюють її збір і розподіляють між суб'єктами авторських і суміжних прав — пропорційно фактичному використанню творів і об'єктів суміжних прав.

До спеціальних випадків виплати винагороди за використання творів відноситься також виплата за використання музичного твору, створеного для аудіовізуального твору. Стаття 17 в п. 2 проголошує, що автори музичних творів зберігають за собою право на винагороду за кожне наступне використання твору. Це спеціальна винагорода, встановлена за публічне виконання його твору при публічному виконанні аудіовізуального твору. Така норма відповідає міжнародним стандартам. Зазначене право на винагороду мають лише ті композитори, які створили музичний твір спеціально для аудіовізуального твору. Воно має метою забезпечення майнових інтересів авторів музичних творів у тих випадках, коли аудіовізуальний твір або його відповідна частина виконуються з спеціальною метою використати саме музичний твір.

5. Автор будь-якого твору має право дозволяти чи забороняти використовувати свій твір й іншими способами, які не зазначені в Законі про авторське право. В умовах інтенсивного розвитку технічних засобів існує можливість використовувати твір шляхом доведення до публіки такими способами, які не підпадають в точному значенні слова ні під передачу в ефір, ні під повідомлення по кабелю. До таких способів відносять, наприклад, спеціально підготовлені програми передач через внутрішні акустичні чи відеосистеми для мешканців готелей та пасажирів поїздів, кораблів, літаків тощо. Таке використання творів без дозволу авторів і без виплати їм винагороди безперечно є порушенням авторського права.

Вільне використання творів (обмеження майнових прав авторів).

За загальним правилом використання творів науки, літератури і мистецтва може мати місце на підставі договору автора з користувачем твору. Проте в окремих випадках у суспільних інтересах з метою ознайомлення більш широкого кола публіки з останніми досягненнями науки, літератури і мистецтва допускається у визначених законом випадках і способах використання твору без згоди автора і без виплати йому винагороди. Безперечно, це є обмеженням майнових прав авторів, але обмеженням, встановленим у державних і суспільних інтересах. Такі обмеження відомі законодавству багатьох країн, передбачаються вони також і міжнародними угодами.

Перша вимога. Проте обмеження майнових прав авторів за чинним законодавством України мають відповідати певним вимогам. Передусім таке вільне використання може мати місце лише стосовно правомірно відтворених творів. Не оприлюднені твори не можуть використовуватися іншими особами без дозволу автора. Закон України “Про авторське право і суміжні права” з цього загального правила все ж встановив два винятки. Перший стосується публічного виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів, що виправдовується характером цих церемоній. Другий — відтворення творів для судового і адміністративного провадження, що також виправдовується цією метою (ст. 21, п. п. 7 і 8). При цьому відтворення для судового чи адміністративного провадження стосується як оприлюднених, так і не оприлюднених творів. В усіх інших випадках відтворення і використання творів стосується тільки оприлюднених творів.

Другою вимогою до вільного використання творів є недоторканність, непорушність особистих немайнових прав автора. За яких би обставин твір вільно не використовувався, має бути гарантована непорушність права на авторство, на ім'я і недоторканність твору.

Третя вимога до вільного використання полягає в тому, що при такому використанні не повинна наноситися шкода нормальному використанню і не повинні обмежуватися законні інтереси авторів. Кожне вільне використання твору, встановлене законом, обґрунтовується метою використання, чим визначається також і обсяг такого використання. Зловживання правом на вільне використання може розцінюватися як порушення авторського права.

Четверта особливість обмежень авторського права шляхом вільного використання творів характеризується тим, що перелік видів вільного використання творів, встановлений законом, є вичерпним. Норми, що стосуються випадків вільного використання творів не можуть тлумачитися ширше, ніж передбачено законом. Зазначений перелік не може доповнюватися підзаконними актами чи судовою практикою.

Визначені законом обмеження авторського права різняться між собою за різними ознаками — метою, характером винятків, способом їх використання. Винятки, встановлені законом на право вільного використання творів, досить різноманітні і численні. Все ж законодавець визначив певні критерії для згрупування винятків у чотири умовні групи:

1. Першу групу таких винятків складають визначені законом випадки вільного використання творів, які мають своєю метою забезпечення більш широкої інформації населення і можливості ознайомлення з певними досягненнями у науці, літературі і мистецтві. Одним із найбільш поширених таких випадків вільного використання є цитування в оригіналі і перекладі правомірно оприлюднених творів з певною метою. Обсяг цитування також зумовлюється цією ж метою.

Цитата є дослівний уривок із якого-небудь тексту, уривок музичного твору, графічне відтворення частини твору образотворчого мистецтва тощо. Мета такого цитування підтвердити думку автора чи, навпаки, спростувати її, аргументувати висновок автора про ту чи іншу подію тощо. Цитування найчастіше використовується в наукових творах, коли уривки з наукового твору одного автора включаються в твір іншого автора з метою підтримати чи розкритикувати висновки чи думки колеги.

За загальним правилом цитування допускається з науковою, критичною або інформаційною метою. Навпаки, не прийнято цитування в художній літературі, музичних, сценарних та інших творах, які за своїм змістом та характером не є науковими, критичними та іншими подібними творами.

Проте допускається відтворення у пресі, передачах в ефір або інших публічних повідомленнях попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних питань чи переданих в ефір творів такого ж характеру. Але такі випадки відтворення можливі лише за умови, що право на таке відтворення, передачу в ефір і по проводах або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором.

Допускається відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, передача в ефір або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою. З цією ж метою дозволяється відтворення в газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів у обсязі, виправданому цією метою.

2. Другу групу винятків із загального правила про вільний порядок використання творів складають випадки вільного використання творів бібліотеками та архівами репрографічним способом.

3. Вільне використання примірників творів для навчання складає третю групу обмежень майнових прав авторів. Допускається без згоди автора чи іншої особи, що має авторське право.

4. Четверта група обмежень майнових прав авторів стосується окремих випадків використання комп'ютерних програм.