2. Структура радянської судової системи

Народний суд

Народний суд був основною ланкою радянської судової системи. Такий стан народного суду було пов'язано перш за все з його широкою компетенцією щодо здійснення правосуддя: він розглядав і дозволяв в якості суду першої інстанції майже всі кримінальні справи, крім справ про умисні вбивства при обтяжуючих обставинах, розкрадання державного і громадського майна в особливо великих розмірах, державних злочини і деякі інші, віднесених законом до відання інших судів; всі цивільні справи, підвідомчі судовим органам; справи про адміністративні правопорушення, за які судом (суддею) застосовуються заходи адміністративного впливу.

Положення народного суду було обумовлено і характером його взаємовідносин із суспільством, який визначався самим поняттям "народний". Основною формою участі громадян у судовій діяльності "народного" суду було включення до складу суду народних засідателів.

За своїм становищем народні засідателі були прирівняні до народного судді і наділені правом застосовувати закони і приймати рішення по суті справи.

Серед основних принципів діяльності народних судів в радянській Конституції 1977 року виділялися такі:

Здійснення правосуддя у кримінальних справах на засадах рівності перед законом і судом усіх громадян незалежно від соціального, майнового і службового становища, національної і расової приналежності, віросповідання;

Ведення судочинства мовою союзної чи автономної республіки чи автономної області, автономного округу або мовою більшості населення даної місцевості;

Гласність судового розгляду;

Право обвинуваченого на захист, суть якого в тому, що громадянину надається можливість активно захищатися проти висунутого звинувачення як самому, так і за допомогою захисника;

Презумпція невинності, тісно пов'язана з правом обвинуваченого на захист.

Районний (міський) народний суд, що розглядав у 70-х рр.. більше 90% усіх цивільних і кримінальних справ, частіше за інших судів відновлював порушену прав, примушував до виконання невиконаних обов'язків і був безпосередньо пов'язаний з потребами населення. Цим і пояснюється його особливе місце в системі судових органів СРСР.

Обласний (крайовий) суд

Крайової, обласний суд, суд автономної області і національного округу здійснювали правосуддя відповідно в краї, області, автономної області та національному окрузі.

Крайової та відповідні йому суди ставилися до судів союзних республік і становили другу ланку судової системи кожної союзної республіки. Місце крайового і відповідних йому суден визначається їх компетенцією.

На правах обласних судів у Москві, Ленінграді і Ташкенті діяли міські суди.

Всі ці суди в межах однієї союзної республіки були наділені однаковими повноваженнями і діяли як суди першої інстанції і як суди другої і наглядової інстанцій.

Порядок діяльності обласних судів та їх повноваження були встановлені ще Законом про судочинство України і не має зазнали в наступні десятиліття істотні зміни. Обласні суди як суди першої інстанції розглядали цивільні і кримінальні справи, віднесені законом до їх відання, справи за скаргами і протестами на які не набрали законної сили рішення, вироки і ухвали районних (міських) судів, справи за протестами в порядку судового нагляду на які вступили до законну силу рішення, вироки і ухвали районних (міських) народних судів, постанови народних суддів про віддання під суд, а також на касаційні ухвали крайового і відповідного йому суду.

В якості суду першої інстанції крайової, обласної, міський суд, суд автономної області і суд національного округу розглядали кримінальні справи про всі особливо небезпечних державних злочинах (крім справ про шпигунство, віднесених до ведення військових трибуналів), справи про навмисне вбивство при обтяжуючих обставинах, згвалтування при особливо обтяжуючих обставин, а також деякі інші категорії справ .

Крайової та відповідні йому суди мали право прийняти до свого провадження будь-яке цивільне або кримінальну справу, що відноситься до ведення народного суду, і дозволить його по суті.

Як правило, крайові суди приймали до свого провадження по першій інстанції особливо важливі справи, що мали велике суспільне значення; справи, які не отримали правильного дозволу після вторинного розгляду в народному суді; справи, що передаються на розгляд крайового і відповідного йому суду по першій інстанції після скасування рішення народного суду в порядку судового нагляду.

У касаційному порядку крайової і відповідні йому суди розглядали скарги засуджених та виправданих, їхніх захисників та представників, потерпілих, цивільних позивачів і цивільних відповідачів, а також протести прокурора на які не набрали законної чинності вироки, рішення і ухвали народного суду.

У порядку судового нагляду обласної, міський суд, суд автономної області і суд національного округу розглядали справи за протестами відповідних посадових осіб.

Дуже важливо для розуміння механізмів функціонування радянської судової системи помітити, що розгляд крайовим і відповідними йому судами справ у касаційному і наглядовому порядку було формою судового керівництва діяльністю нижчестоящих судів. Для кращої організації цього керівництва, встановлення більш тісного зв'язку з народними суддями робота крайового і відповідних йому суден будувалася за зональним ознакою. Відповідно до цього ознакою всі райони та міста області розбивалися на зони, в кожну з яких входило кілька народних судів. Ця група судів наказом голови крайового суду закріплювалася за певним членом суду, під головуванням якого розглядалися скарги на рішення і вироки народних судів зони.

До компетенції крайових, обласних, міських судів, судів автономних областей і національних округів входило також розгляд справ про дисциплінарні проступки народних суддів, голів районних (міських) народних судів, а також членів крайового і відповідали йому суден.

Верховний суд союзної республіки

Положенням про судоустрій РРФСР, прийнятим четвертою сесією ВЦВК 31 жовтня 1933, була введена єдина судова система на чолі з Верховним Судом РРФСР.

Верховний суд союзної республіки відповідно до Положення про судоустрій та іншими нормативними актами здійснював нагляд за судовою діяльністю всіх судових органів республіки. Він забезпечував правильний напрямок судової практики, однакове розуміння і застосування судами законів, а також виконання ними постанов пленумів Верховного Суду СРСР і Верховного суду республіки.

Верховному суду союзної республік було надано право розглядати справи до касаційному і наглядовому порядку. У касаційному порядку він перевіряв законність і обгрунтованість не вступили в законну силу вироків, рішень і ухвал нижчестоящих судів. У порядку судового нагляду він розглядає протести на рішення, вироки, ухвали і постанови, що набрали законної сили.

Рішення, вироки, ухвали і постанови, виносяться Верховним судом союзної республіки, оскарженню і опротестуванню в касаційному порядку не підлягали. Вони могли бути перевірені лише в порядку судового нагляду.

Верховний суд союзної республіки на підставі вивчення та узагальнення судової практики давав судам керівні роз'яснення з питань застосування республіканського законодавства. Йому належало право законодавчої ініціативи: він міг ставити перед Президією Верховної Ради союзної республіки питання про видання нових законів, про скасування застарілих законів, про тлумачення законів.

У союзних республіках, які не мали обласного поділу, де не було крайових, обласних судів, судів автономних областей і судів національних округів, наприклад в Молдавській РСР, Литовської РСР, Латвійської РСР, Верховному суду були підсудні всі справи, віднесені законом до відання крайового і рівних йому суден.

Верховний суд союзної республіки складався, як правило, з голови, його заступників, членів суду та народних засідателів.

Військові трибунали

Завдання, пристрій і компетенцію визначало Положення про військові трибунали, затверджений Законом СРСР від 25 грудня 1958 р. [35], змінене і доповнене Указом Президії Верховної Ради СРСР від 12 серпня 19071 р. "Про внесення змін і доповнень до законодавства СРСР у зв'язку з освітою союзно-республіканського Міністерства юстиції СРСР "[36].

Організація Збройних Сил СРСР мала свої особливості. В армії і на флоті статути, настанови, інструкції та накази докладно регламентують усі сторони життя, побуту та служби військовослужбовця, поведінка при виконанні військових обов'язків і при перебуванні поза службою. Така детальна регламентація була тільки у Збройних Силах. Військова дисципліна зобов'язувала кожного військовослужбовця суворо дотримуватися законів і виконувати вимоги військової присяги, військових статутів, накази та розпорядження начальників.

Тому перед військовими трибуналами, поряд із загальними для судів завданнями, стояло завдання щодо зміцнення військової дисципліни.

Діяльність військових трибуналів протікала в тісній взаємодії з командуванням і політичними органами армії і флоту

В армії і на флоті у відповідності з військовими статутами вся повнота влади належала командирові, який несе відповідальність за стан цього підрозділу, частини або з'єднання, за їх боєздатність, бойову та політичну підготовку, виховання, військову дисципліну особового складу.

Військове командування, відповідало за стан ввірених йому військ, перш за все було зацікавлене в боротьбі з порушеннями військової дисципліни, у викоріненні злочинів серед військовослужбовців. Воно мало в своєму розпорядженні поруч прав, безпосередньо пов'язаних з кримінальним судочинством. Так, командири військових частин, з'єднань і начальники військових установ були органами дізнання.

Військовослужбовці, які вчинили кримінальні злочини, притягувалися до кримінальної відповідальності за згодою командування.

Проте відповідно до закону розгляд і вирішення конкретних кримінальних справ військовими трибуналами повинно було протікати в умовах, що виключають втручання військового командування, політорганів, а також будь-яких інших органів або посадових осіб.

Військові трибунали, розглядаючи конкретні кримінальні справи, з'ясовували причини та умови, що сприяли вчиненню того чи іншого злочину, і ставили про них до відома командування і політоргани, вносили конкретні пропозиції, спрямовані на усунення встановлених на судовому процесі недоліків у життя військових частин.

Крім того, кожен голова військового трибуналу вивчав і узагальнював судову практику по окремих військових частинах, з'єднаннях і про результати інформував командування і політоргани. Така інформація, а також пропозиції, що вносяться головами військових трибуналів, використовувалися в проведених командуванням і політорганами заходи щодо попередження правопорушень, щодо зміцнення військової дисципліни.

Військові трибунали армій, флотилій, військових з'єднань і гарнізонів були низовим ланкою в системі військових трибуналів і діяли лише як суди першої інстанції.

Вищестоящі військові трибунали - виду Збройних Сил, військового округу, групи військ, флоту - крім розгляду віднесених до їх відання справ по першій інстанції були судами другої інстанції, а також користувалися правом розглядати справи за протестами в порядку судового нагляду.

Відповідно до своєї компетенції Військова колегія Верховного Суду СРСР розглядала справи як по першій інстанції, так і в касаційному і наглядовому порядку.

Кожен військовий трибунал складався з голови військового трибуналу, його заступника (в трибуналах видів Збройних сил, округів, груп військ, флотів, а також великих гарнізонів) і членів.

Безпосереднє керівництво трибуналами з'єднань і гарнізонів здійснювали голови військових трибуналів видів Збройних Сил, округів, груп військ, флотів, які організовували перевірку діяльності нижчестоящих військових трибуналів, керували вивченням судової практики і веденням судової статистики, давали вказівки з організаційної роботи.

Верховний Суд СРСР

Верховний Суд СРСР було введено відповідно до положення першої радянської конституції 1924 р. Верховний Суд був введений "з метою утвердження революційної законності на території союзу радянських Соціалістичних Республік". Введенням Верховного Суду фактично завершилося формування нової радянської судової системи.

Яке ж місце Верховного Суду в судовій системі?

Верховний Суд здійснював нагляд за діяльністю судових органів Союзу РСР, а також судових органів союзних республік у межах, встановлених Положенням про Верховний Суд СРСР. Відповідно до Положення Верховний Суд був наділений правом перевіряти рішення, постанови і вироки судів союзних республік у справах, розглянутих Верховними судами цих республік. Причому перевірка законності і обгрунтованості рішень, вироків і постанов Верховних судів союзних республік могло мати місце тільки в тому випадку, якщо ці вироки, рішення і постанови суперечили загальносоюзному законодавству або порушували інтереси інших союзних республік.

Верховний Суд СРСР був не вправі витребувати справу з будь-якого суду республіки і прийняти його до свого провадження, минаючи Верховний суд союзної республіки.

Діяльність Верховного Суду СРСР, як найвищого судового органу Радянської держави, мало винятково велике значення для встановлення однаковості в застосуванні усіма судами законів при розгляді цивільних і кримінальних справ.

Верховний Суд СРСР діяв у складі:

· Судової колегії в цивільних справах;

· Судової колегії у кримінальних справах;

· Військової колегії;

· Пленуму Верховного Суду СРСР.

Судова колегія у цивільних справах і Судова колегія по кримінальних справах розглядали:

· Як суду першої інстанції відповідно цивільні і кримінальні справи виняткової важливості, віднесені законом до їх відання;

· В порядку судового нагляду протести Голови Верховного Суду СРСР, Генерального Прокурора СРСР та їх заступників на рішення і вироки Верховних судів союзних республік у цивільних і кримінальних справах у випадку якщо цих рішень і вироків загальносоюзному законодавству або порушення інтересів інших союзних республік.

Військова колегія Верховного Суду розглядала:

Як суду першої інстанції кримінальні справи виняткової важливості, справи про злочини військовослужбовців, які мають військове звання генерал (адмірал), а також військовослужбовців, які займають посаду командира з'єднання і вище, і їм рівних;

Касаційні і приватні скарги і протести на вироки, рішення і ухвали військових трибуналів видів Збройних Сил, округів, груп військ, флотів і окремих армій у випадках, передбачених законом;

В порядку судового нагляду протести Голови Верховного Суду СРСР, Генерального Прокурора СРСР, їх заступників.

Пленум Верховного Суду СРСР дозволяв суперечки між судовими органами союзних республік. Він стверджував також склади судових колегій Верховного Суду СРСР - голів колегії та їх членів, заслуговував доповіді Голови Верховного Суду СРСР і його заступників з питань організації роботи Верховного Суду СРСР і окремих питань судової практики, а також звіти голів судових колегій Верховного Суду СРСР.