Критерії оцінювання знань студентів з дисципліни „Управління інноваціями ” за формами контролю

№ з/п	Форми контролю/ критерії оцінювання	Відмінно	Добре	Задовільно	Незадовільно
1	Усне опитування
	Повнота відповіді	повна	повна	неповна	часткова, відсутня
	Глибина і різносторонність знань	достатня	належна	задовільна	відсутня
	Системність та логіка викладення матеріалу	систематизова-не, логічне	логічне	відсутня	відсутня
	Уміння узагальнювати викладений матеріал	обґрунтовані висновки	недостатньо обґрунтова-ні висновки	частково обґрунтовані висновки	відсутність висновків
2	Розв’язування задач, виконання індивідуального завдання
	знання методики розв’язування	глибокі	належні	недостатні	відсутні
	володіння алгоритмом розв’язку	володіє	володіє	частково володіє	не володіє
	правильність і повнота розрахунків	правильні і повні	правиль-ні, не повні	частково правильні, не повні	не правильні, не повні
	наявність узагальнених висновків	наявні, обгрунтовані	наявні	наявні	відсутні
3	Тестування
	правильність і повнота відповіді	правильна і повна	частково неправиль-на, повна	частково правильна і неповна	неправильна і неповна
	чіткість відповіді	чітка без виправлень	наявність незначних відхилень	наявність виправлень	не чітка
	наявність помилок	відсутні	наявність незначних помилок	значні помилки	значні помилки

Х Основні терміни для вивчення дисципліни «Управління інноваціями»

Авторське право – виключне право на відтворення, публікацію і продаж змісту та форми наукового, літературного або художнього винаходу.

Венчурні підприємства – малі фірми в сфері наукових досліджень, інженерних розробок, створення і впровадження нововведень ризикового характеру.

Високі наукоємні технології – технології, що створюються на підставі результатів наукових досліджень та науково-технічних розробок, забезпечують виготовлення високотехнологічної продукції, сприяють запровадженню високотехнологічного виробництва на підприємствах базових галузей промисловості.

Високотехнологічна компанія – компанія, яка одержує інтелектуальну ренту в будь-якій сфері діяльності.

Високотехнологічна продукція – продукція, виготовлена підприємствами із застосуванням наукоємних технологій, конкурентоспроможна з кращими зразками аналогічної продукції іноземного виробництва.

Галузі наукоємні, високотехнологічні – це галузі, в яких відношення витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи ( НДДКР ) до відповідних обсягів випуску продукції в 1,2-1,5 рази перебільшують середньосвітовий рівень в обробній промисловості розвинутих країн, тобто складає 3,5 – 4,5%.

Глобалізація економіки – процес розповсюдження інформаційних технологій, продуктів і систем по всьому світу, що несе за собою економічну і культурну інтеграцію. Це найбільш високий, ефективний і перспективний ступінь розвитку інтернаціоналізації господарської діяльності, що поєднує два напрямки:

• створення і розвиток транснаціональних корпорацій, діяльність яких дозволяє обійти чисельні бар’єри (за рахунок здійснення трансфертних поставок з використанням внутрішніх цін, сприятливих умов виробництва, кращого врахування ринкової ситуації, оптимального розподілу і використання прибутку тощо);

• узгоджені міждержавні заходи щодо цілеспрямованого формування єдиного світового ринкового (економічного, правового, інформаційного, психологічного та політичного ) простору.

Державна інноваційна політика – система цілеспрямованих заходів органів державної влади щодо забезпечення інноваційної структурної перебудови економіки.

Державне регулювання інноваційної діяльності – цілеспрямований вплив органів державного управління на економічні інтереси інститутів інноваційної сфери. Складові державного регулювання інноваційної діяльності: пряме державне стимулювання НДДКР; непряме державне стимулювання науки; формування сприятливого інноваційного клімату в економіці та інфраструктури забезпечення досліджень і розробок.

Державна цільова програма – комплекс взаємопов’язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв’язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням.

Інкубатор – структура, що спеціалізується на створенні сприятливих умов для ефективної діяльності малих інноваційних фірм, які розробляють оригінальні науково-технічні ідеї.

Інноватика – наука про закономірності виникнення і розповсюдження нововведень. А саме вивчення різних проблем теорії нововведень, що включають створення і формування нововведень, їх поширення, подолання опору нововведенням, пристосування до нововведень. Інноваційних організацій, розробка інноваційних рішень та інше.

Інновація ( нововведення ) – кінцевий результат діяльності по реалізації нового чи вдосконаленого реалізує мого на ринку продукту, нового чи удосконаленого технологічного процесу, що використовується в практичній діяльності.

Інноваційна діяльність – процес, направлений на реалізацію результатів закінчених наукових досліджень і розробок або інших науково-технічних досягнень в новий чи вдосконалений продукт, що реалізується на ринку, в новий чи вдосконалений технологічний процес, що використовується в практичній діяльності, а також пов’язані з цим додаткові наукові дослідження і розробки.

Інноваційна економіка – це економіка суспільства, заснованого на знаннях, інноваціях, на задовільному сприйнятті нових ідей, нових машин, систем і технологій, на готовності їх практичної реалізації в різних сферах людської діяльності.

Інноваційна інфраструктура – організації, які сприяють здісненню інноваційної діяльності ( інноваційно-технологічні центри, технологічні інкубатори, технопарки, навчально-ділові центри та інші спеціалізовані організації); весь спектр державних та приватних структур, що забезпечують розвиток і підтримку всіх стадій інноваційного процесу.

Інноваційна культура – складова інноваційного потенціалу, що характеризує рівень освітньої, загальнокультурної і соціально-психологічної підготовки особистості та суспільства в цілому до сприйняття і творчого втілення в життя ідеї розвитку економіки країни на інноваційних засадах.

Інноваційна сфера – сфера діяльності виробників та споживачів інноваційної продукції ( робіт, послуг ), включаючи створення і розповсюдження інновацій.

Інноваційне підприємництво – це особливий новаторський процес створення нового, процес господарювання, в основі якого постійний пошук нових можливостей, орієнтація на інновацію, уміння використовувати для розв’язання постійних завдань ресурси із найрізноманітніших джерел;

• це такий суспільний, технічний, економічний процес, який через практичне використання ідей і винаходів приводить до створення кращої продукції і технології.

Інноваційний потенціал – спроможність системи породжувати (займати) і своєчасно освоювати новації відповідно до прийнятої стратегії розвитку;

сукупність різних видів ресурсів, включаючи матеріальні, фінансові, інтелектуальні, науково-технічні чи інші ресурси, необхідні для здійснення інноваційної діяльності.

Інноваційний цикл – період створення, поширення та використання нововведень ( новацій ). Виділяють такі основні стадії: фундаментальні дослідження, прикладні дослідження, дослідно-конструкторські розробки, проектування, виробництво, збут, обслуговування.

Інноваційно активні підприємства – підприємства , що здійснюють розробку та впровадження нових чи вдосконалених продуктів, технологічних процесів чи інші види інноваційної діяльності.

Кон’юнктура ринку інновацій – це співвідношення між попитом і пропозицією, платоспроможними можливостями покупців (інвесторів), ефективністю інноваційних комунікацій.

Ліцензія – дозвіл на використання патенту на право виробництва продукції.

Моніторинг інноваційної діяльності – систематичний збір, обробка та аналіз інформації про перебіг інноваційних процесів, практичні наслідки заходів держави щодо стимулювання і регулювання інноваційної діяльності в країні, результати реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності.

Науково-технічний прогрес – безперервний процес відкриття та застосування нових знань у суспільному виробництві, що дає змогу за найменших витрат поєднати наявні ресурси для випуску високоякісних кінцевих продуктів.

Національна інноваційна система – сукупність взаємопов’язаних організацій (структур), з одного боку, зайнятих виробництвом і комерційною реалізацією наукових знань та технологій в межах національних кордонів: малих та крупних компаній, університетів, лабораторій, технопарків та інкубаторів; з другого боку – комплекс інститутів правового, фінансового та соціального характеру, що забезпечують інноваційні процеси та спираються на національні звичаї, традиції, політичні та культурні особливості.

НДДКР – наукові дослідження і дослідно-конструкторські розробки.

Патент – документ, що засвідчує державне визнання технічного рішення винаходом і закріплює за особою, якій він виданий , виключне право на винахід.

Пріоритетні напрями інноваційної діяльності – науково, економічно і соціально обґрунтовані та законодавчо визначені напрями інноваційної діяльності, спрямовані на забезпечення потреб суспільства у високотехнологічній конкурентоспроможній, екологічно чистій продукції, високоякісних послугах та збільшення експортного потенціалу держави.

Результати інтелектуальної власності – винаходи, корисні моделі, промислові зразки, селекційні досягнення, об’єкти авторського права та суміжних прав, топології мікросхем і т. інше. До результатів інтелектуальної діяльності в названій суті відносяться ті результати інтелектуальної діяльності, які можуть бути об’єктами правової охорони в межах законодавства про ІВ.

Ринок інновацій – це система економічних форм і механізмів, пов’язаних із формуванням та функціонуванням інноваційних комунікацій, умовами торгівлі науково-технічним товаром.

Стратегія інноваційного прориву – стратегія, яка покликана концентрувати зусилля народу, держави, бізнесу на освоєння принципово нових, конкурентоспроможних технологій та продуктів, інноваційного оновлення критично застарілого виробничого апарату, переходу до інноваційного шляху розвитку країни, підвищенню ролі та відповідальності держави за вибір та реалізацію стратегії, за освоєння та розповсюдження нових поколінь техніки та технології, за ефективність інтеграційних процесів, за сприяння підвищенню інноваційної активності підприємств, вчених, конструкторів, інженерів.

Теорія Й.Шумпетера – концепція нововведень австрійського економіста Й.Шумпетера, яка стверджує, що розвиток економіки являє собою складний циклічний процес, у якому спалахи нововведень спричиняються чергуванням фаз кризи й розквіту.

Технологічні пріоритети для держави – це виважений перелік першочергових , в повній мірі економічно обґрунтованих напрямів науково-технологічного розвитку на чітко обумовлений період часу, реалізація яких має бути спрямована на забезпечення національної безпеки за рахунок задоволення таких національних потреб, як промислова конкурентоспроможність, національна оборона, енергетична безпека, високий рівень життя населення країни.

Технологічні парки – група юридичних осіб, що уклали договір про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів учасників технологічного парку з метою створення організаційних засад щодо забезпечення діяльності учасників у виконанні інноваційних та інвестиційних проектів з виробничого впровадження наукомістких розробок, високих технологій та забезпечення промислового випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції.

Технополіс – цілісна науково-виробнича структура, створена на базі окремого міста, в економіці якого провідну роль відіграють технопарки та інкубатори.

Технологічний розрив – періоди переходу від однієї технології до іншої на основі нових знань, різниці між стратегіями щодо використання науково-технічного потенціалу.

Технологічний уклад – це взаємопов’язана та взаємообумовлена стійка економічна система, яка має конкретне якісне наповнення, що відрізняє технологічні уклади один від одного.

Технологія в широкому розумінні – це науково-технічні методи досягнення практичних цілей в основі якої є науково-технічні знання. Вона є результатом інтелектуальної діяльності. З одного боку, технологія є засобом впливу на зміну умов виробництва і торгівлі товарами, що виробляються за її допомогою, а з іншого – вона сама є предметом розробки і торгівлі.

Трансфер технологій – передача систематичного знання про виробництво продукції, про застосування процесу чи надання послуги.