Гідраденіт

Гідраденіт – це запалення потових залоз. Типові місця виникнення гідраденіту – підпахвинні ділянки, промежина.

І. Діагностика. 1. Скарги на виникнення запального інфільтрату в підпахвинній або паховій ділянці, на промежині, або наявність гнійного утвору у вищевказаних ділянках, підвищену температуру тіла.

2. Анамнез. В анамнезі є дерматити, підвищена пітливість, застосування депілюючих середників, механічне подразнення, авітаміноз.

3. Дані об’єктивного обстеження. На рівні розташування апокринових залоз виникає запальний інфільтрат у вигляді щільного, болючого, до 1,5 – 2,0 см в діаметрі вузлика. Потім з’являється гіперемія шкіри з синюшнім відтінком. Поступово інфільтрат збільшується у розмірах і займає майже всю підпахвинну ділянку, поверхня його горбиста, нерівна. В центрі інфільтрату через деякий час починає визначатись флюктуація Потім настає гнійне розплавлення шкіри, утворюється невеликий отвір в шкірі, через який в невеликій кількості виділяється густий гній – підпахвинна ділянка приймає специфічний вигляд ( суче вим’я ).

4. Програма використання додаткових методів дослідження: а) загальний аналіз крові та сечі; б) біохімічний аналіз крові.

ІІ. Диференціальна діагностика проводиться з: 1. Фурункулом. 2. Лімфаденітом. 3. Туберкульозом підпахвинних лімфовузлів. 4. Лімфогранулематозом.

ІІІ. Ускладнення. 1. Лімфангоїт. 2. Лімфаденіт. 3. Субпекторальна флегмона. 4. Сепсис.

IV. Тактика. В початковій стадії захворювання консервативна терапія проводиться в амбулаторних умовах. Лікування починається з туалету шкіри навколо запального процесу ( обробка 70⁰ спиртом, 2% розчином саліцилового спирту, 5% розчином йоду, зголювання волосся ). Консервативна терапія включає антибіотикотерапію, фізіотерапію ( УФО, УВЧ, солюкс, електрофорез з антибіотиками. При утворенні гнійника, в амбулаторних умовах проводиться оперативне втручання з евакуацією гною та адекватним дренуванням. При розвитку вище перерахованих ускладнень хворий підлягає госпіталізації в хірургічний відділ.

V. Експертиза непрацездатності. Хворим на гідраденіт видається лист непрацездатності терміном до 10 днів.

VI. Реабілітація. Після розкриття гідраденіту призначаються фізіотерапевтичні процедури: УФО на післяопераційну рану, УВЧ, діодинамотерапію. Необхідною умовою попередження виникнення гідраденіту є дотримання умов особистої гігієни.

Бешиха

Бешиха – це гостре та прогресуюче запалення всіх шарів шкіри або слизової оболонки.

Збудником бешихового запалення є стрептокок.

І. Класифікація за формою: 1. Еритемна. 2. Бульозна. (Slide14) 3. Флегмонозна. 4. Некротична ( гангренозна ).

ІІ. Діагностика. 1. Скарги на раптову появу лихоманки, різке підвищення температури тіла до 39 –40⁰С, загальну слабість, та випинання яскраво-червоної плями, болючої, яка швидко збільшується в розмірах.

2. Анамнез. В анамнезі є невеликі пошкодження або поранення шкіри, трофічні виразки, гнійні захворювання шкіри, грибкові захворювання шкіри.

3. Дані об’єктивного обстеження. Еритемна форма бешихи. При огляді – на місці розвитку запального процесу є пляма яскраво-червоного кольору з чіткими, нерівними межами, з периферичним валиком у вигляді набряклого краю еритеми по всьому периметру патологічного вогнища. При пальпації шкіра в ділянці запалення гаряча на дотик, напружена, болюча.

Бульозна форма бешихи. На червоній шкірі ( переважно в центрі ) виникає декілька міхурів різних розмірів, які наповнені серозною, кров’янистою або гнійною рідиною

Флегмонозна форма бешихи. Запальні зміни на поверхні шкіри можуть бути незначними, а в підшкірній клітковині виникає флегмона.

Некротична форма бешихи. Виникає некроз шкіри та підшкірної клітковини.

4. Програма використання додаткових методів дослідження: а) загальний аналіз крові та сечі; б) біохімічний аналіз крові.

ІІІ. Диференціальна діагностика проводиться з: 1. Еризипелоїдом. 2. Еритемою. 3. Дерматитами. 4. Синдромом Лайелла ( при некротичній формі бешихи ). 5. Сибірською виразкою ( при некротичній формі бешихи ). 6. Лімфангоїтом.

IV. Ускладнення. 1. Поширення запального процесу на оточуючі тканини. 2. Метастазування інфекції та приєднання вторинної інфекції та токсемії. 3. Гнійне ураження слизових сумок, сухожильних піхв, суглобів. 4. Тромбофлебіт. 5. Лімфангоїт та лімфаденіт.

V. Тактика. Легкі та середньої важкості випадки еритемної форми бешихи лікуються в амбулаторно-поліклінічних умовах у хірурга або інфекціоніста. Лікування включає наступне: 1. Антибактеріальна терапія внутрішньомя’зево або внутрішньовенно. 2. Непряме введення антибіотиків в перший міжпальцевий проміжок тилу стопи. 3. Опромінення ділянки запалення ультрафіолетом ( еритемна доза ). 4. Обробка ділянки запалення 5% або 10% настойкою йоду. 5. Напівспиртові компреси або компреси з 25-30% розчином димексиду. 6. Препарати нікотинової кислоти.

Хворі на бешиху ( еритемна форма ), яка супроводжується лімфангоїтом та лімфаденітом, а також з флегмонозною та некротичною формою бешихи підлягають госпіталізації в хірургічний відділ.

VI. Експертиза непрацездатності. Хворі на бешиху ( еритемна форма ) знаходяться на лікарняному листку 6-10 днів. Термін перебування хворих на лиску непрацездатності з ускладненими формами бешихи вирішується індивідуально з врахуванням реабілітаційного періоду.

VII. Реабілітація. Реабілітаційні заходи повинні бути спрямовані на попередження розвитку вторинного лімфостазу та рецидиву бешихи. Хворим призначають фізіотерапевтичні ( парафіново-озокеритові аплікації, ультразвук на лімфатичні колектори - медіальна поверхня верхньої третини гомілки або пахова ділянка, діодинамотерапія, УВЧ ) та бальнеологічні ( аплікація сірководневого болота, сірководневі ванни ).