2.2.Штрафні та оперативно-господарські санкції

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Штраф­ні санкції стягуються понад завдані збитки.³¹

Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли:

• допускається стягнення тільки штрафних санкцій;

• збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад штрафні санкції;

• за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

За окремими видами зобов’язань законом може бути точно визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Слід зауважити, що у разі якщо порушено господарське зобов’язання, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки, або порушення пов’язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов’язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором.

У даному випадку штрафні санкції застосовуються у таких розмірах:

- за порушення умов зобов’язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов’язання стягується пеня в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань.

Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).³²

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений у судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог ГКУ.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 235 ч.1 ГК України оперативно-господарські санкції    -заходи оперативного  впливу  на  правопорушника  з  метою  припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку.

Зі статті 237 ч.1 ГК України вбачається, що підставою для застосування оперативно-господарських санкцій санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною.³³

Отже, особливістю механізму застосування оперативно-господарських санкцій є наявність лише одного елемента складу господарського правопорушення - протиправної поведінки. Аналіз юридичної  практики свідчить, що суб’єкти господарювання вдаються до неправильного тлумачення ст. 237 ч.1 ГК України та застосовують ці санкції у договірних відносинах із фізичними особами.

Крім того, різне розуміння порядку застосування оперативно-господарських санкцій призводить до виникнення спорів, в результаті чого щонайменше одна із сторін вважає свої права порушеними і звертається до суду для їх захисту.

Господарський кодекс України не містить особливостей умов застосування оперативно-господарських санкцій. Так, в кодексі не зазначена сфера, строк позовної давності застосування цих санкцій.

Крім того, ч. 2 ст. 235 ГК України зазначено, що до суб’єкта, який порушив господарське зобов’язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором. Аналіз господарського законодавства свідчить про те, що заходи оперативного впливу на контрагента передбачені в інших нормативно-правових актах, але не є оперативно-господарськими санкціями в сенсі ст. 235 ГК України. Це призводить до звуження сфери застосування цих санкцій.

Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від штрафних санкцій та стягнення збитків без звернення до юрисдикційного органу та без попереднього пред’явлення претензії порушнику зобов’язання. 

Проблемами практичного застосування оперативно-господарських санкцій є відмова банку лізингоодержувача, в який звернувся лізингодавець, з вимогою списати суми коштів; неповернення лізингоодержувачем предмету лізингу та відмова  державному виконавцю в доступі до власних приміщень  для примусового вилучення предмета лізингу. З цього випливає, що якщо оперативно-господарські санкції передбачають обов’язок контрагента та третьої особи виконати певні дії для їх реалізації, процедура їх застосування є довготривалою і обтяжливою.³⁴

Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що оперативно-господарські санкції мають свою специфіку застосування, а тому потребують відповідного законодавчого регулювання. Господарським кодексом України закріплені лише загальні положення про ці санкції і детально не регулюють питання щодо їх регулювання, а тому прийняття Методичних рекомендацій застосування оперативно-господарських санкцій, закріплених на законодавчому рівні є необхідним.

Сферою застосування оперативно-господарських санкцій є майново-господарські та організаційно-господарські відносини, які складаються між учасниками господарських відносин на основі договору. Оперативно-господарські санкції не застосовуються за порушення деліктних зобов’язань.³⁵

Підставою застосування оперативно-господарських санкцій є саме господарське правопорушення. При виборі способів захисту своїх інтересів суб’єктам господарювання треба враховувати ст.20 ГК України (захист прав суб’єктів господарювання) та ст. 175 ГК України (майново-господарські зобов’язання).³⁶

Застосування оперативно-господарських санкцій є правом особи, яка їх застосовує, а не обов’язком. Вказівка оперативно-господарської санкції в договорі не веде до її автоматичного виконання.

Умовами застосування оперативно-господарських санкцій є господарська правосуб’єктність сторін (визнана державою за певним суб’єктом господарських відносин можливість бути суб’єктом прав), відсутність обставин, що виключають відповідальність чи є підставою для звільнення від неї (непереборна сила, неправомірні дії другої сторони, форс-мажорні обставини тощо), зазначення оперативно-господарської санкції в договорі чи в законі.