1. Запаси.

1.1. Виробничі запаси – запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, запасних частин, тари, будівельних матеріалів та інших матеріалів, призначених для споживання у ході нормального операційного циклу, які входять до складу продукції, що виготовляється, або є необхідними компонентами під час її виготовленні.

1.2. Напівфабрикати – це продукція, що не пройшла усіх встановлених технологічним процесом стадій виробництва й потребує доопрацювання або укомплектування.

1.3. Тварини на вирощуванні та відгодівлі – дорослі тварини на відгодівлі та в нагулі, птиця, звірі, кролики, дорослі тварини, вибракувані із основного стада для реалізації, та молодняк тварин.

1.4. Незавершене виробництво – витрати на незавершене виробництво і незавершені роботи (послуги) на календарну дату.

1.5. Готова продукція – запаси виробів на складі, обробка яких закінчена та які пройшли випробування, приймання, укомплектовані згідно з умовами договорів із замовниками і відповідають технічним умовам і стандартам.

Продукція, яка не відповідає наведеним вимогам (крім браку), та роботи, які не прийняті замовником, є незавершеним виробництвом.

1.6. Товари – продукція, яка придбана підприємством для наступного продажу.

2. Кошти, розрахунки та інші активи.

2.1. Векселі одержані – заборгованість (боргові зобов’язання) покупців, замовників та інших дебіторів за відвантажену продукцію (товари), виконані роботи та надані послуги, яка забезпечена векселями (борговими розписками).

2.2. Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги – заборгованість покупців або замовників за надані їм продукцію, товари, роботи або послуги (крім заборгованості, яка забезпечена векселем). До активів включається чиста реалізаційна вартість, яка визначається шляхом вирахування з дебіторської заборгованості резерву сумнівних боргів.

2.3. Дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом –заборгованість фінансових і податкових органів, а також переплата за податками, зборами та іншими платежами до бюджету.

2.4. Дебіторська заборгованість за виданими авансами – аванси, надані іншим підприємствам у рахунок наступних надходжень активів.

2.5. Дебіторська заборгованість з нарахованих доходів – нараховані дивіденди, проценти, роялті тощо, що підлягають надходженню.

2.6. Дебіторська заборгованість із внутрішніх розрахунків – заборгованість пов’язаних сторін та дебіторська заборгованість із внутрішньовідомчих розрахунків.

2.7. Інша поточна дебіторська заборгованість – заборгованість працівників підприємства по інших операціях, наприклад, за товари, придбані в кредит, або за отриманими від підприємства позиками.

2.8. Поточні фінансові інвестиції – фінансові інвестиції на строк, що не перевищує один рік, які можуть бути вільно реалізовані у будь-який момент (крім інвестицій, які є еквівалентами грошових коштів).

2.9. Грошові кошти та їх еквіваленти – кошти у касі, на поточних та інших рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій, а також еквіваленти грошових коштів у національній та іноземній валютах. Кошти, які не можна використати для операцій протягом одного року, включаються до складу необоротних активів.

2.10. Інші оборотні активи – оборотні активи, як зобов’язання перед підприємством за його майно.

2.11. Витрати майбутніх періодів – витрати, що мали місце протягом поточного або попередніх звітних періодів, але належать до наступних звітних періодів. До витрат майбутніх періодів відносяться витрати, пов’язані з підготовчими до виробництва роботами у сезонних галузях промисловості, освоєнням нових виробництв та агрегатів, сплачені авансом орендні платежі, оплата страхового поліса, передплата на газети, журнали, періодичні та довідкові видання тощо.

Первісною вартістю запасів, придбаних за плату є їх собівартість, яка включає витрати, пов'язані з пошуком та придбанням запасів (інформаційні, посередницькі послуги), непрямі податки, ввізне мито, витрати на вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування запасів, заготівлю, страхування, інші витрати, пов'язані із придбанням та використанням запасів.

Первісною вартістю запасів, виготовлених власними силами є собівартість їх виробництва.

Первісна вартість запасів, внесених до статутного капіталу підприємства визначається учасниками підприємства на основі середньоринкових цін на подібні активи.

Первісною вартістю запасів, отриманих підприємством безоплатно є їх ринкова вартість.

Для здійснення оцінки запасів, з метою відпуску їх у виробництво, використовується один із таких методів:

1. Метод (ФІФО) – собівартості перших за часом надходження запасів.

2. Метод (ЛІФО) - собівартості останніх за часом надходження запасів.

3. Метод ціни продажу.

4. Метод середньозваженої вартості.

Ефективне управління запасами вимагає звернути особливу увагу на розрахунок оптимальної партії замовлення, яка мінімізує витрати на організацію і зберігання товарно - матеріальних запасів. Для її визначення застосовують відповідну формулу, яка має вигляд:

, (7.1.)

де ОО_з – оптимальний обсяг замовлення;

П_з – потреба у запасах за весь період (рік, квартал, місяць);

В_оз – витрати на організацію замовлення на всю партію товару;

В_з – витрати на зберігання одиниці товару.

З визначення оборотних активів випливає неправомірність ототожнення понять оборотних засобів та оборотних активів. Оборотні (мобільні) активи, насамперед, запаси сировини, матеріалів, палива, споживаються й витрачаються у процесі виробництва, тоді як оборотні засоби у якості найбільш ліквідних ресурсів «не витрачаються і не споживаються», тому що вони авансовані у процес виробництва.

У випадку витрачання і споживання оборотних засобів після кожного циклу кругообігу діючому підприємству доводилося б поповнювати оборотні засоби як мінімум, на всю величину використаних у процесі виробництва та реалізації продукції обігових фондів та фондів обігу. Насправді цього не відбувається, навпаки, після кожного циклу кругообігу прибутково працююче підприємство одержує приріст до авансованої в оборот грошової суми.

Крім того, вартісна величина оборотних засобів не може бути рівною величині оборотних активів. Наприклад, в оборотні активи (згідно зі структурою бухгалтерського балансу) включаються всі грошові засоби організації, дебіторська заборгованість за ціною реалізації тощо.

Величина оборотних активів – важлива складова інвестиційних затрат під час створення підприємства та основа безперервності виробничих і фінансових процесів на підприємстві. Взаємозв’язок оборотного капіталу та оборотних засобів можна представити через схему кругообігу (рис. 7.6).

А. Виробниче підприємство

Б. Комерційна структура

1 (абсолютний), 2, 3 – ступінь ліквідності

Рис. 7.6. Схема кругообігу оборотних засобів

У складі оборотного капіталу з позиції фінансового менеджменту доцільно відокремлювати чистий оборотний капітал, який визначається як різниця між поточними активами (оборотними засобами) та поточними зобов'язаннями (кредиторською заборгованістю) і показує, в якому розмірі поточні активи покриваються довгостроковими джерелами фінансування. Даний показник є головним параметром управління, оскільки характеризує потребу в капітальних затратах на фінансування оборотних активів. Величина чистого оборотного капіталу в значній мірі визначається складом і величиною оборотних засобів і залежить від умов постачання ресурсів та збуту продукції. Чим нижчий чистий оборотний капітал, тим коротший фінансовий цикл підприємства, і тим вагоміші фінансові результати діяльності, які визначаються як різниця між притоками та відтоками засобів.

Багато фірм зазнають проблем з чистим оборотним капіталом, оскільки його нестача може призвести до ліквідації фірм. Рівень чистого оборотного капіталу тісно пов'язаний як з ризиком, так і з рентабельністю діяльності компанії [58].

Поряд з цим часто виникає необхідність окремо виділяти власний оборотний капітал, тобто ту частину оборотного капіталу, яка покривається власним капіталом.

Як вже зазначалося, оборотний капітал протягом року або одного виробничого циклу здійснює оборот і складається з двох частин: постійної та змінної.

Постійний оборотний капітал (синонім – постійна частина поточних активів) – це та частина поточних активів, потреба в яких є відносно постійною протягом усього операційного циклу.

Змінний оборотний капітал (синонім – змінна частина поточних активів) – це та частина поточних активів, потреба в яких виникає лише в пікові моменти операційного циклу (рис. 7.7).

Рис. 7.7. Співвідношення постійного та змінного оборотного капіталу

Поточні зобов'язання (синонім – короткострокова кредиторська заборгованість, короткострокові пасиви) – це заборгованість, період погашення якої не перевищує одного року.

Управління оборотними активами підприємства

Управління оборотним капіталом включає визначення мінімально необхідного та достатнього рівня запасів і заборгованостей (нормування оборотних засобів), розрахунок чистого оборотного капіталу та контроль ефективності їх використання (оборотності).

Таким чином, ефективне використання оборотних засобів відображається в прискоренні їх оборотності, а отже, і в зменшенні їх величини. Під оборотністю оборотних засобів, насамперед, мають на увазі тривалість повного кругообігу коштів з моменту придбання обігових коштів (покупка сировини, матеріалів і т.д.) та реалізації готової продукції. Кругообіг оборотних засобів завершується надходженням виручки на підприємство.

Для характеристики оборотності оборотних засобів використовують наступні показники:

1. коефіцієнт оборотності (К_о), тобто число оборотів, здійснених оборотними засобами за період, який визначається за формулою:

,

де V_реал – обсяги реалізованої продукції;

С_о - середній залишок оборотних засобів за період.

2. коефіцієнт завантаження оборотних засобів (КО₃) – характеризує величину оборотного капіталу, що припадає на одну грошову одиницю реалізованої продукції і розраховується за формулою:

,

3) показник тривалості одного обороту, у днях (t) визначають за формулою:

,

Резерви економії, можливості вивільнення капіталу пов’язані з прискоренням оборотності та скороченням тривалості обороту оборотних засобів.

У результаті прискорення оборотності (інтенсивності використання оборотного капіталу) певна сума капіталу вивільняється.

Абсолютне вивільнення відбувається, якщо

,

де С _о.факт – фактичні залишки оборотного капіталу;

С _о.план – плановані залишки оборотного капіталу;

V _реал – обсяг реалізації.

Абсолютне вивільнення визначається за формулою:

.

Поряд із загальноприйнятими показниками, для аналізу запасів широко використовуються показники оборотності та жорстко детерміновані факторні моделі. Оптимальне управління незавершеним виробництвом передбачає врахування наступних чинників:

- розмір незавершеного виробництва залежить від специфіки та обсягів виробництва;

- в умовах стабільного повторюваного виробничого процесу для оцінки незавершеного виробництва можна використовувати стандартні показники оборотності;

- собівартість незавершеного виробництва складається з трьох компонентів: прямі витрати сировини й матеріалів, витрати живої праці та частина накладних витрат.

Оптимальне управління готовою продукцією вимагає врахування наступних чинників:

- обсяги готової продукції зростають у міру завершення виробничого циклу;

- можливість ажіотажного попиту;

- сезонні коливання;

- наявність у структурі готової продукції не реалізованих у визначений термін товарів та неходових товарів.

Дебіторська заборгованість — це заборгованість підприємства перед постачальниками, споживачами продукції, інших юридичних та фізичних осіб, фінансових і податкових органів.

Поточна дебіторська заборгованість – заборгованість, яка виникає в процесі нормального операційного циклу, термін погашення якої не більше одного року із дати балансу.

Довгострокова дебіторська заборгованість – заборгованість, термін погашення якої більше як один рік. Як показує зарубіжний та вітчизняний досвід, в умовах кризи зростає роль ефективного управління дебіторською заборгованістю. Основною метою її управління є зменшення її обсягу та строків погашення боргу. Для здійснення мети вирішуються такі завдання (рис.7.8 ).

Величина резерву сумнівних боргів — це сума добутків поточної дебіторської заборгованості на коефіцієнт ризику для відповідної групи. Нарахування суми резерву сумнівних боргів за звітний період відображується у складі інших операційних витрат.

Якщо дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи та послуги визнається підприємством безнадійною, тобто такою, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності, вона вилучається з активів з одночасним зменшенням величини резерву сумнівних боргів.

Поточна дебіторська заборгованість, не пов'язана з реалізацією продукції, товарів, робіт, послуг, що визнана безнадійною, списується з балансу з відображенням втрат у складі інших операційних витрат.

До заборгованості, не пов'язаної з реалізацією продукції, робіт та послуг, відносять заборгованість за розрахунками з бюджетом, заборгованість із нарахованих доходів, інші види заборгованості.

Дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом — це заборгованість фінансових і податкових органів перед підприємством, а також переплата за податками, зборами та іншими платежами до бюджету.

Дебіторська заборгованість із нарахованих доходів показує суму нарахованих, але не сплачених дивідендів, процентів, роялті, інших доходів та винагород, що підлягають надходженню [38].

У процесі управління дебіторською заборгованістю важливого значення набуває аналіз системи взаємовідносин із покупцями готової продукції. Ефективна система взаємовідносин з покупцями передбачає якісний відбір клієнтів, яким можна надавати кредит, визначення оптимальних кредитних умов, чітку процедуру висунення претензій, контроль за виконанням клієнтами умов договорів.

Отже, ефективна система адміністрування передбачає такі завдання : (рис. 7.9).

Фінансовий цикл, що характеризує час, упродовж якого кошти вилучені з обороту, є важливою характеристикою фінансового менеджменту. Аналіз руху грошових коштів дозволяє визначити сальдо грошового потоку в результаті поточної, інвестиційної, фінансової діяльності й інших операцій.

Грошові кошти — це кошти в національній та іноземній валюті у касі підприємства, на поточних та інших рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій.

У результаті здійснення підприємством фінансово-господарської діяльності обсяг грошових коштів змінюється. Якщо підприємство ефективно управляє оборотним капіталом, обсяг грошових коштів завжди достатній для забезпечення платоспроможності й ліквідності підприємства. При цьому якщо підприємство функціонує в умовах розвиненого фінансового ринку, воно може більш ефективно управляти своїми грошовими коштами, вкладаючи їх частину в ліквідні цінні папери, що дає змогу в будь-який момент виконати зобов'язання перед кредиторами і водночас отримати стабільний, хоча й невисокий, дохід.

Для ефективного функціонування підприємству необхідно періодично здійснювати оцінку потреб в оборотних коштах (рис. 7.10).

Рис.7.10. Етапи здійснення оцінки потреб в оборотних коштах

Ефективне управління оборотним капіталом підприємства передбачає пошук та залучення додаткових джерел фінансування а також раціональне їх використання в поточних активах підприємства.

Прогнозування грошового потоку пов'язане з оцінкою основних факторів: обсягів реалізації, частки виторгу за готівку, величини дебіторської й кредиторської заборгованості, величини грошових видатків та ін.

Джерелами формування обігового капіталу можуть бути наступні:

- власні кошти: кошти власників підприємства, прибуток — основне джерело, стійкі пасиви — кошти, прирівнені до власних (заборгованість по заробітній платі; заборгованість бюджету й передоплата).

- позикові кошти: позикові (короткострокові кредити банку), державний кредит та інші (залишки фондів, резервів, які не використовуються за прямим призначенням).

Мета управління грошовими активами – забезпечення платоспроможності підприємства. Основними завданнями ефективного управління грошовими активами є: рис. 7.11).

Рис. 7.11. Основні завдання ефективного управління грошовими активами

Для реалізації перелічених завдань можуть використовуватись такі можливі джерела одержання коштів:

- виручка від реалізації продукції;

- кошти від погашення дебіторської заборгованості;

- виручка від продажу поточних фінансових інвестицій;

- виручка від реалізації матеріальних і нематеріальних активів;

- одержання банківських кредитів;

- одержання виручки від випуску акцій, паїв, облігацій.

Політика управління оборотним капіталом повинна забезпечити пошук компромісу між ризиком втрати ліквідності та безперебійного функціонування підприємства. Це зводиться до вирішення двох важливих завдань:

1. Забезпечення платоспроможності. Така умова відсутня, якщо підприємство не в змозі сплачувати рахунки, виконувати зобов'язання та, можливо, знаходиться на межі банкрутства. Підприємство, що не має достатнього обсягу оборотного капіталу, може зіштовхнутися з ризиком неплатоспроможності;

2. Забезпечення прийнятного обсягу, структури та рентабельності активів. Відомо, що обсяги різних поточних активів, по-різному впливають на прибуток. Наприклад, високий рівень виробничо-матеріальних запасів вимагає відповідно значних поточних витрат, у той час як широкий асортимент готової продукції надалі може сприяти нарощенню обсягів реалізації та збільшенню доходів. Кожне рішення, пов'язане з визначенням рівня коштів, дебіторської заборгованості та виробничих запасів, повинно розглядатися як з позиції рентабельності даного виду активів, так і з позиції оптимальної структури оборотних засобів.