2. Метеори та меторні потоки

Метеорний потік — природне явище, під час якого на нічному небі можна побачити численні метеори, що летять ніби з однієї точки на небосхилі. Здебільшого, це явище є періодичним, триває від декількох днів до декількох тижнів і спостерігається щороку приблизно в один і той же час. Наприклад, Леоніди — у другій половині листопада, Ліриди — у другій половині квітня і т. д.

Першопричиною метеорних потоків є комети, що обертаються навколо Сонця. Для переважної більшості метеорних потоків ідентифіковано їх батьківські комети. Уламки від них формують метеорний рій уздовж орбіти комети. Метеорний потік спостерігається в разі перетину орбіти Землі та метеорного рою. Метеори в потоці летять практично паралельними шляхами, але внаслідок ефекту перспективи здається, начебто вони вилітають з однієї невеликої ділянки неба, яку називають площею радіації. Якщо траєкторії метеорів подовжити у зворотний бік, вони перетинаються поблизу однієї уявної точки, яку називають радіантом метеорного потоку.

Більшість метеорів, які можна побачити під час метеорного потоку, спричинені уламками комети завбільшки з піщинку, тому випадки досягнення метеоритами землі під час метеорних потоків є надзвичайно рідкісними.

Метеорні потоки, здебільшого, називають за сузір'ями, в яких розташовано їх радіанти (уявна точка, з якої вилітають метеори). Наприклад, Персеїди — сузір'я Персея, Леоніди — сузір'я Лева і т. д. Якщо в сузір'ї розташовано кілька радіантів, то потоки називають за назвою найближчої яскравої зорі (Ета-Аквариди, Дельта-Аквариди).

У разі зустрічі Землі з особливо щільним метеорним роєм трапляються короткочасні метеорні дощі, під час яких кількість метеорів значно збільшується. Наприклад, метеорний дощ Леонідів 16 грудня 1966 року був настільки рясним, що годинне число метеорів сягало 70 тис.

Давно помічено, що ядра періодичних комет виснажуються, з кожним обертом вони світяться дедалі слабше. Не раз спостерігався поділ кометних ядер на частини. Це руйнування спричиняли або сонячні припливи, або зіткнення з метеоритними тілами. Комету, відкриту чеським ученим Біелою ще в 1772 р., спостерігали під час повторних повернень із семирічним періодом. У 1846 р. її ядро розпалося, і вона перетворилася у дві слабкі комети, яких після 1852 р. не вдалося побачити. Коли в 1872 р., за розрахунками, зниклі комети повинні були пройти поблизу Землі, спостерігався дощ «падаючих зір». З тих пір 27 листопада це явище повторюється щороку, хоч і менш ефектно. Дрібні тверді частинки ядра колишньої комети Біели, яке розпалося, розсіялись уздовж її орбіти, і, коли Земля перетинає їх потік, вони влітають в її атмосферу. Ці частинки спричиняють в атмосфері явище метеорів і повністю руйнуються, не долітаючи до Землі. Відомий ряд інших метеорних потоків, ширина яких незмірно більша за розмір ядер комет, що їх породили.

З кометою Галлея пов’язані два метеорні потоки, один з яких спостерігається у травні, другий — у листопаді.

Фотографуючи шлях одного й того самого метеора на зоряному небі, як він проектується для спостерігачів, Ідо перебувають на відстані 20—30 км один від одного, визначають висоту, на якій з’явився метеор. Найчастіше метеорні тіла починають світитися на висоті 100—120 км і повністю випаровуються вже на висоті 80 км. У їхніх спектрах видно яскраві лінії заліза,кальцію, кремнію тощо. Вивчення спектрів метеорів дає змогу встановити хімічний склад твердих частинок, що покинули ядро комети. Фотографуючи політ метеора камерою, об’єктив якої перекривається обертовим затвором, дістають переривчастий слід, за яким можна оцінити гальмування метеора повітрям.

За розрахунками, маса метеорних тіл — порядку міліграмів, а розмір — частки мілі­метрів. Очевидно, метеорні тіла — це пористі частинки, заповнені кометним льодом, що випаровується першим.

Вдається визначити швидкість метеорів. Метеорні тіла, які наздоганяють Землю, влі­тають у її атмосферу зі швидкістю, не меншою за 11 км/с, а ті що летять назустріч Землі, мають швидкість близько 60— 70 км/с.

Поміркуйте, чому мінімальна і максимальна швидкості зустрічі метеорних тіл із Землею мають саме такі значення.

Розжарені гази, які залишає метеорне тіло, утворюють світний слід. Метеорна частинка на своєму шляху іонізує повітря. Слід з іонізованого повітря відбиває радіохвилі. Це дало змогу застосовувати для вивчення метеорів радіолокатор.

Інколи здається, шо метеори вилітають з якогось простору на небі, який називається радіантом метеорного потоку. Це ефект перспективи. Якщо продовжити шляхи метеорів, що летять у паралельних напрямах, то здаватиметься, ніби вони сходяться вдалині, як рейки залізниці. Радіант знаходиться на небі в тому напрямі, звідки летять дані метеорні тіла. Кожний радіант займає певне положення серед сузір’їв і бере участь у добовому обертанні неба. Положення радіанта визначає назву метеорного потоку. Наприклад, метеори, які спостерігаються 10—12 серпня і радіант яких знаходиться в сузір’ї Персея, називаються персеїдами.

Метеором називають частки пилу чи осколки космічних тіл (комет чи астероїдів), які при вході у верхні верстви атмосфери Землі з космосу, згоряють, залишаючи по собі смужку світла, яку ми бачимо. Популярне назва метеора – це падаюча зірка.

Земля, постійно піддається постійної бомбардуванню об'єктами з космосу. Вони різняться за величиною, від каменів вагою кілька кілограмів, до мікроскопічних частинок,весящих менше мільйонної частки грама. За оцінками деяких наших фахівців, Земля протягом року захоплює більше 200 млн. кг різного метеорного речовини. На добу спалахує близько мільйона метеорів. Лише десята частина їхньої маси сягає поверхні у вигляді метеоритів імикрометеоритов. Решта, згоряє у атмосфері, породжуючиметеорние сліди.

Метеорное речовина входить зазвичай, у атмосферу зі швидкістю близько 15км/сек. Хоча, залежно від напрямку стосовно руху Землі, швидкість може коливатися від 11 до 73 км/с. Частинки середнього розміру, нагріваючись від тертя випаровуються, даючи спалах видимого світла в розквіті близько 120 км. Залишаючи короткочасний слід іонізованого газу та гаснуть до висоті близько 70 км. Чим більший маса метеорного тіла, то яскравіші він спалахує. Ці сліди,сохраняемие 10–15 хвилин, можуть відбивати радіолокаційні сигнали. Тому, щоб виявити метеорів, які дуже слабкі для візуальним спостереженням (і навіть метеорів, з'являються при денному світлі), використовують методи радіолокації.