23.Ідеалістична філософія історії г. Гегеля.

Своїм сучасникам Гегель найбільше імпонував лекціями з філософії історії, бо вони мали актуальне значення. Інтерес до філософії історії і філософії права в цей період підготував теоретичну грунт для виникнення матеріалістичної філософії історії.  Для Гегеля історія є сферою закономірності, яка має дещо інший характер, ніж той, який має сфера природної закономірності. Закони тут реалізуються за допомогою свідомої діяльності людей. Історія — саморозвиток об'єктивного духу. В першу чергу, це політична історія, а не мистецтво, релігія чи філософія. Останні є допоміжними факторами, але не розвиваються самі по собі.

Сенс та цінність буття окремої людини полягає тільки в її підлеглості історичній силі, особливо державі. Світовий дух діє через окрему людину, часто проти цілей та спрямувань останньої. Існує «хитрість розуму», яка діє так, щоб окрема людина в кожній стадії розвитку робить історично правильне. Таким чином, великі історичні особистості — інструменти світового духу.

Індивіди, народи, епохи — необхідні стадії переходу у великому світо-історичному процесі. Світова історія не є дном радості. Періоди радості є тільки чистими листками в ній. Світова історія є кінцевим пунктом, який в нейтралізованому сенсі є водночас початком. Подорож духу порівнюється із подорожжю Одіссея, який повертається до свого вихідного пункту, але вже у зміненій формі.

Історія здійснила у визначений час історично необхідне та розумне. «Все що є розумним, є реальним, все що є реальним, є розумним.» Як зазначив Адорно: «післяАушвіца це не може бути дійсним». Коли Гегелю вказували на нерозумність та погане у світі, він казав, що ці речі не мають реальності, вони є тільки явищами. Отже,масові вбивства не мають реальності (для порівняння — вчення про зло у Платона).

Здійснення демократичних вимог мислилося Гегелем у вигляді компромісу зі становим ладом, у рамках конституційної монархії. Також Гегель визначає три фази розвитку свободи:

• східна деспотія — тільки одна особа вільна;

• грецько-римський світ — деякі є вільними;

• християнсько-германська спільнота, де в принципі всі вільні (недарма, його, гегелівська, філософія виникла в Німеччині). Таким чином, дух повертається до себе назад.

24.Ідея загальнолюдської історії у теоретичній конструкції о. Шпенглера.

У теоретичній конструкції Шпенглера заперечується ідея загальнолюдської історії, її стадійний характер і проголошується самодостатність і автаркійність окремих “великих культур”, рівноцінних і одномасштабних [3:121]. Об’єкт дослідження тут– культури заселеної землі, а сама кількість культур при цьому обмежувалась. Шпенглер апелює не до глузду та розуму, як було прийнято традиційно, а до емоційної, чуттєвої сфери людини. Найважливіше завдання для Шпенглера – критика європоцентризму, як провідного напряму трактування історії протягом тривалого часу. На його думку, європоцентристська точка зору призводить до оцінки ранніх культур, як таких, що перебували на нижчому щаблі розвитку відносно європейської . Шпенглер одночасно працює в рамках двох традицій – органіцизму й ірраціоналізму. Органіцизм інтерпретує будь-яке культурне явище, історичний процес, події з життя окремої людини як біологічні (органічні), з усіма властивими живому ознаками та закономірностями. Ірраціоналізм, популяризований в роботах Ф. Ніцше, проголошує: культурне явище чи подія з особистого життя лежать за межами раціонального й непідвладні розумовому поясненню.Таке розуміння історії дало Шпенглеру можливість виокремити вісім культур всесвітньо-історичного масштабу: 1) єгипетську; 2) індійську; 3) вавилонську; 4) китайську; 5) “аполлонівську” (греко-римську), 6) “магічну” (візантійсько-арабську); 7) “фаустівську” (західноєвропейську); 8) культуру майя. За його припущенням, очікувалось також народження російсько- сибірської культури.