Концепція в.К. Дяченко

Організаційна структура групового спо­собу навчання може бути комбінованою, такою що поєднує групову роботу учнів (один вчить бага­тьох), парну та індивідуальну. Однак домінуюче значення має групова форма роботи. До групових технологій належать: класно-урочна організація, лекційно-семінарська система, дидактичні ігри, бригадно-лабораторний метод тощо.

Особливості організації групової роботи:

• поділ класу на групи для вирі­шення конкретних завдань;

• кожна група отримує певне завдання (однакове або диференційоване) виконує його спільно під безпосереднім керівниц­твом лідера групи або вчителя;

• завдання в групі виконується у такий спосіб, що дасть змогу взяти до уваги й оцінити індивідуальний внесок кожного;

• склад групи непостійний. Він добирається зважа­ючи на те, щоб із максимальною ефективністю для колективу могли реалізуватися навчальні мож­ливості кожного члена групи, залежно від змісту та характеру очікуваної роботи.

Технологічні етапи групової роботи на уроці:

Підготовка до виконання групового зав­дання:

• постановка пізнавальної задачі (проблемної ситуації);

• інструктаж про послідовність роботи; надання групам дидактичного матеріалу.

Групова робота:

• ознайомлення з матеріалом, планування ро­боти в групі;

• розподіл завдань між членами групи;

• індивідуальне виконання завдань;

• обговорення індивідуальних результатів ро­боти в групі;

• обговорення загального завдання групи (за­уваження, доповнення, уточнення, узагальнення);

• підбиття підсумків групового навчання.

Підсумкова частина:

• повідомлення про результати роботи групи;

• аналіз пізнавальної задачі, рефлексія;

• загальний висновок про групову роботу до­сягнення поставленої мети. Коментування вчите­лем роботи групи.

Під час групової роботи вчитель контролює хід роботи в групах, відповідає на запитання, регулює суперечливі ситуації та порядок роботи, у випадку крайньої необхідності надає допомогу певним уч­ням або групі загалом.

Найбільший педагогічний ефект навчально-виховного процесу досягається у процесі співвід­ношення колективних (60—70 %) та групових (30—40 %) способів навчання.

Прогнозовані результати:

• активізація пізна­вальної діяльності учнів;

• високий рівень засвоєння змісту.

Концепція В.К. Дяченко полягає у застосуванні:

систематичних колективних занять: кожний з тих, кого навчають повинен знати і вміти робити те, що знає й вміє робити той, хто його навчає, тобто досягається завершеність в навчанні та вихованні;

принципу обов’язкової і безперервної передачі знань: всі учасники занять повинні викладати навчальний матеріал один одному: чому навчився сам – навчи іншого;

принципу колективної праці: всі працюють зі всіма і всі вчаться у всіх, тобто реалізується закон життя здорового колективу – загальна співпраця і взаємодія товаришів;

принципу навчання в залежності з психофізичними можливостями, здібностями кожного учасника занять, засобом різновікового учбового колективу;

принципу одночасного вивчення різноманіття тем різними учнями: всі учасники самостійно, без попереднього пояснення й інструктажу педагога, вивчають одночасно різні теми, виконують різні функції;

принципу співпраці, виявлення педагогічних спроможностей: організований у такий спосіб педагогічний процес щодня тренує членів різновікового самоосвітнього колективу у прояві турботи про ближнього, формує спроможність до встановлення міжособистісних контактів, уміння співпрацювати, переживати, співчувати і т.д., розвиває педагогічні здібності, майбутні батьківські і материнські якості;

принцип вивчення навчального матеріалу крупними блоками на інтенсивній інтегративній основі, тобто так званого « занурення»