3. Технологія саморозвитку навчання (г.К. Селевко)

Підходи до розуміння поняття « саморозвиток» вже певною мірою склалися в сучасній філософській, педагогічній, психологічній, науковій думці та широко представлені в літературі в зазначених аспектах. При цьому проблема саморозвитку найчастіше не була предметом самостійного дослідження, а розглядалась у зв'язку з розробкою проблем особистісного розвитку, самовиховання, самовдосконалення. Саморозвиток розуміють як потребу (нужду) та енергетично-інформаційну якість (С. Д. Максименко); саморух, розвиток дитини внаслідок дії внутрішніх протиріч (Г. С. Костюк), суб'єктну активність людини, що проявляється через пізнання, перетворення і розвиток її зовнішнього і внутрішнього світів (В. О. Татенко); процес становлення, в якому людина бере на себе відповідальність за своє життя, свій життєвий шлях (Т. М. Титаренко); творчість, спрямовану на власну особистість (Б. М. Мастеров); свідоме, навмисне перетворення Я-реального у напрямку Я- ідеального (Г. О. Цукерман); здатність виходити за межі наявних форм буття та власних меж (С. Д. Дерябо); перетворення людиною змістовних та функціональних структур своєї психіки (В. Данченко).

Не меншою складністю для аналізу є те, що у більшості джерел поняття саморозвитку використовується як тотожне, синонімічне поняттям особистісного розвитку, самовдосконалення, особистісного зростання; не розведені поняття керованого (усвідомленого) та некерованого (спонтанного) саморозвитку. Розвести поняття « особистісний розвиток» і « саморозвиток» нам дозволило визначення саморозвитку, надане Г. К. Селевко.

Автор технології саморозвитку особистості учня трактує саморозвиток як процес керування особистістю власним розвитком, під час якого цілеспрямовано формуються і розвиваються якості та здібності особистості. Якщо внутрішні психічні процеси, що призводять до особистісного розвитку людини, відбуваються на неусвідомленому рівні (фізіологічно обумовленому, емоційному, підсвідомому, неконтрольованому), – такий процес, за Г. К. Селевко, слід визначити як неусвідомлений саморозвиток (тобто такий, що відбувається сам по собі, незалежно від волі людини). Коли ж у процесі задіяно свідомість, мислення, засвоєння досвіду відбувається на усвідомленому рівні та супроводжується прийняттям рішень, – слід говорити про усвідомлений саморозвиток та різні форми його прояву: самовиховання, самозміну, самокерування, самопобудову, самовдосконалення.

4. Технологія модульного навчання

Автори-розробники — Г.Лєвітас, В.Гузєєв.

Мінімальною одиницею навчального про­цесу є не урок, а цикл уроків – модуль. Він буває одно-, дво- (два цикли) або чотириурочний (чотири цикли), кожен з яких є блоком із чіткою послідов­ною структурою.

Розглянемо структуру модуля 4-х циклів.

• Перший урок — вивчення нового матеріалу (новий матеріал вивчається за завчасно складе­ним конспектом з одночасним поясненням учителя. Первинне закріплення відбувається у процесі ро­боти над зошитами з друкованою основою).

• Другий урок — урок узагальнення (перед уроком конспект вивченого матеріалу та запитання до нього відтворюються на дошці (екрані). Учні оп­рацьовують матеріал за підручником самостійно та обговорюють у парах, відповідають на постав­лені запитання учителю або учню-консультанту. Практикується відтворення конспекту в зошиті або його самостійне укладання учнями. Зазна­чимо, що учнівські пари формуються за принци­пом об'єднання дітей з однаковим рівнем розвитку і темпом роботи).

• Третій урок — закріплення (робота із зоши­тами з друкованою основою, виконання індивіду­альних завдань творчого характеру).

• Четвертий урок — корекція (опитування за конспектом, підготовка й написання самостій­ної роботи).

Якщо тема програми складається із 15 уроків, то вони можуть вибудовуватися так: 2 цикли, 4 цикли, 4 цикли, 2 цикли, 1 цикл програмованого опиту­вання, 1 цикл контролю, 1 цикл корекції.

Особливості технології:

• основний навчальний період – модуль або цикл (уроків);

• пояснювально-ілюстративні, евристичні, програмовані методи навчання;

• основні форми організації навчання – бесіда, практикум;

• засоби діагностики – поточні письмові програмовані опитування (тести), конт­рольні роботи або заліки.

Домінуючий елемент технології – зошит з друкованою основою, який розроблено за принци­пами теорії поетапного формування розумових дій як типовий засіб програмованого навчання.

Прогнозовані результати:

• формування си­стеми знань, умінь і навичок учнів;

• досягнення запланованих результатів навчання.

В умовах методологічної переорієнтації школи на розвиток особистості учня, гуманізації навчального процесу, неухильного зростання інформативної насиченості кожного заняття особливо гостро постає проблема раціонального використання навчального часу та наукової організації пізнавальної діяльності учнів як у навчальному закладі, так і вдома. Поряд із вирішенням багатьох завдань навчально виховного процесу слід усунути ряд суттєвих недоліків.

Наприклад:

- переважання колективної і групової роботи над індивідуальною, чітко спланованою та організованою, внаслідок чого мало враховуються індивідуальні особливості дітей, присутня внутрішня пасивність навчання і нераціональне використання часу на уроках ;

- незмога учнів глибоко осмислити виучуваний матеріал через його швидку зміну, слабку структурованість, переважання пасивного сприймання інформації над її осмисленням і практичним використанням, через громіздкість і репродуктивність домашніх завдань;

- обмеженість діалогічного спілкування учителя і учнів на уроках, що пов’язано з великою наповнюваністю багатьох міжособистих контактів між учасниками навчального процесу, що психічно виснажує їх;

- недостатня наступальність конкретного виховного впливу сім’ї, школи, громадськості та ін.

Ці недоліки нейтралізовано в системі модульно-розвивального навчання. Тобто створено такі умови:

1. Зменшено щоденні навчальні навантаження на учня; замість 5-7 предметів, учень готує 2-3 максимум 4.

2. Впроваджено гнучкий розклад і скорочено урок до 30 хвилин. Завдяки цьому, фактично незмінними протягом року залишаються психофізіологічна готовність та інтелектуальна здатність до продуктивного навчання.

3. За допомогою спеціальних психолого-педагогічних заходів (системне тестування інтелектуального і особистого росту учнів тощо) гармонізується система особистісної адаптованості учнів.

4. Оптимізовано індивідуальний процес кожного, оскільки навчання починається з формування внутрішньої пізнавальної мотивації і закінчується рефлексивним осмисленням себе і своїх можливостей у реальному світі.

5. Технолізовано професійну діяльність учителя завдяки чіткій, логічній послідовності завершеної сукупності різних етапів навчальних модулів, змістової характеристики кожного етапу навчального модуля.

Серед основних завдань, що витікають із принципу модульного навчання, постає актуальне на сьогодні завдання формування самоосвітньої компетентності учнів. Слід осмислити і прийняти новий постулат педагогіки, що важливим є не те, як організовує вчитель діяльність, а те, як організовують її самі учні. Тому основний вектор педагогічної уваги має бути спрямований на перехід учнів до нової діяльності, яка постійно ускладнюється і набуває самостійного характеру. Кожен учитель має створити відповідні умови для самостійно організованої навчальної діяльності, допомогти учням увійти в новий режим роботи, підтримувати й розвивати їх бажання вчитися.