1.2. Економічні і бухгалтерські витрати.

Класифікація витрат – це поділ витрат на класи на основі певних загальних ознак об’єктів. При цьому, чим більше виділено ознак класифікації, тим вища ступінь пізнання об’єктів. З метою задоволення потреб різних груп споживачів ознак класифікації має бути рівно стільки, щоб можна було за їх допомогою отримати найбільш повну інформацію.

Визначення витрат, пов'язаних з виробництвом і реалізацією одиниці продукції, називається калькулюванням, а документ, у якому вони відображаються - калькуляцією. У калькуляції усі витрати групуються по статтям витрат в залежності від місця їх виникнення і призначення. Перелік і склад статей калькуляції підприємством встановлюється самостійно.

Складність організації виробництва, його характер, номенклатура, асортимент, що виробляється, вимагають застосування такого групування витрат, що дало би можливість скоротити роботу щодо обліку витрат і їхнього калькулювання.

За змістом і призначенню всі витрати групуються по економічних елементах і калькуляційних статтях.

Групування витрат за економічними елементами дає можливість встановити структуру витрат, характеризує їх відношення до створеної вартості, виділити витрати виробництва, що втілюють вартість засобів виробництва та грошовий фонд оплати праці від частини вартості додаткового продукту, яку включають до собівартості. Однак для здійснення планування, обліку й контролю, обчислення собівартості окремих видів продукції класифікації витрат за економічними елементами недостатньо. Треба знати, з якою метою здійснюють ці витрати, тобто виникає потреба групування витрат за їх цільовим призначенням. Тобто на відміну від групування за елементами, яке визначає, що і в якому обсязі витрачає підприємство на виробничі потреби, калькуляційна розбивка витрат показує їх напрям: де і в зв’язку з чим вони зроблені. Номенклатура калькуляційних статей є основою організації планування й обліку витрат виробництва за їх видами і місцем виникнення. [37]

Існують економічний та бухгалтерський підходи до визначення витрат підприємства.

За бухгалтерським підходом витрати - це фактичні видатки факторів виробництва для виготовлення певної кількості продукції за цінами їх споживання. Витрати підприємства у бухгалтерській та статистичній звітності виступають у вигляді собівартості продукції.  Бухгалтерські витрати включають прямі витрати (на сировину, матеріали, напівфабрикати, витрати на паливо і енергоресурси, зарплату робітникам) і непрямі витрати (накладні витрати, амортизація, заробітна плата управлінському персоналу, проценти на запозичені засоби), тобто класифікуються в залежності від способу віднесення до конкретного об'єкта витрат.

Прямими вважаються витрати, які пов'язані з виробництвом визначених видів продукції і можуть бути безпосередньо включені в їх собівартість за даними первинних документів (лімітно-забірних карток і вимог на відпуск матеріалів, наряд на відрядну оплату праці робітників, маршрутних листів, рапортів про вироблення і заробітну плату працівників виробництва та ін.). [36]

До прямих матеріальних витрат можна віднести в більшості галузей промисловості вартість сировини й основних матеріалів, що складають основу виробленої продукції, куплених напівфабрикатів і комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів. До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата й інші виплати працівникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт і наданні послуг.

Всі інші виробничі витрати, що можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація і т.п., включаються до складу інших прямих витрат.

Ті ж витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом, є непрямими.

Економічне розуміння витрат виробництва базується на факті рідкісності ресурсів і можливості їх альтернативного використання. Економічні витрати будь-якого ресурсу, обраного для виробництва товару, дорівнюють його вартості за найкращими із всіх можливих варіантів використання. Вони можуть бути зовнішні, явні (грошові) або внутрішні, неявні (імплицитні) [36]

Зовнішні (явні) витрати дорівнюють сумі виплат фірми за використані ресурси зовнішнім постачальникам – за працю, сировину, матеріали, паливо, енергію, транспорт тощо, якщо ці постачальники не належать до числа власників даного підприємства.

Внутрішні (неявні) витрати – це витрати на ресурси, що належать підприємцю. Ці витрати є втраченими можливостями іншого застосування власних ресурсів (неоплачені вигоди).

Щоб утримати такий фактор виробництва як підприємницька діяльність в межах власної фірми, необхідна мінімальна плата за нього, що має назву нормальний прибуток. Нормальний прибуток – це доход на власну, підприємницьку діяльність, він включається до складу внутрішніх витрат фірми.

Сума зовнішніх і внутрішніх витрат підприємства утворює так звані економічні (зумовлені) витрати – це виплати, які фірма зобов’язана здійснити, або доходи, якими вона зобов’язана забезпечити постачальників ресурсів, щоб відвернути їх від застосування ресурсів в альтернативних виробництвах.

Бухгалтерські витрати підприємства – усі зовнішні витрати, тобто реальні грошові витрати, що проходять через бухгалтерські рахунки підприємства.

У зв’язку із існуванням зовнішніх та внутрішніх витрат розрізняють дві форми прибутку: бухгалтерський та економічний.

Бухгалтерський прибуток – це різниця між загальною грошовою виручкою фірми від продажу продукції та зовнішніми (бухгалтерськими) витратами.

Економічний прибуток – це загальна виручка з урахуванням усіх витрат, як зовнішніх, так і внутрішніх. [37]