3.2. Кошторис витрат на виробництво продукції та фактори їх зниження

Для цілей визначення витрат на виробництво і реалізацію загального обсягу випуску продукції й аналізу структури усі витрати групуються за ступенем їхньої економічної однорідності (по економічним елементам). Документ, у якому здійснюється таке групування, називається кошторисом витрат на виробництво (кошторисом виробництва). Виділяють наступні елементи кошторису: матеріальні витрати;  витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи;  амортизація; інші витрати.

Кошторис використовується для розрахунку витрат на валову, товарну і реалізовану продукцію; визначення маси доходу, розробки балансу доходів і витрат підприємства, а також для розрахунку таких важливих показників, як середні витрати на одиницю продукції, витрати на гривню товарної  і реалізованої продукції. [37]

Разом з тим, кошторис витрат не дозволяє визначити витрати на виробництво і реалізацію конкретної одиниці продукції, а також встановити місце утворення витрат, що дуже важливо для виявлення резервів їхнього зниження.

Кошторис витрат на виробництво визначається прямим підсумовуванням його економічних елементів (матеріальних витрат; амортизаційних відрахувань; витрат на оплату праці; відрахувань на соціальні потреби; інших поточних витрат; витрат, що не відносяться до виробничої собівартості продукції), а відсоток зниження питомих витрат на виробництво - обчисленням шляхом розподілу кошторису) і зіставленням абсолютної їхньої величини за базисний і розрахунковий роки.

Витрати на виробництво валової продукції Свп можна обчислити на основі використання формули:    

          Свп = Стз + Зрбп - (Ввнп + Звбп),                           (3.1)

де Стз – загальний обсяг кошторису поточних витрат;

Зрбп - зміна залишків резервів майбутніх платежів;

Ввнп - витрати, що не включаються до виробничих;

Звбп - зміна залишків витрат майбутніх періодів.

Якщо від розрахованої величини витрат на валову продукцію відрахувати залишки незавершеного виробництва і додати позавиробничі витрати, то можна в такий спосіб одержати повні витрати на виробництво товарної продукції.

Разом з визначенням витрат одиниці конкретного виду продукції та витрат річного обсягу товарної продукції роблять розрахунок показника витрат на 1 грн. товарної продукції, який обчислюється як відношення витрат товарної продукції до її обсягу в оптових цінах підприємства. З підвищенням ефективності використання ресурсів витрати на виробництво товарної продукції зменшуються.

Зниження поточних витрат на 1 грн. товарної продукції по окремих групах факторів можна визначити, здійснюючи послідовно розрахунки:

1 витрат на виробництво товарної продукції розрахункового року, обчисленого на основі фактичного рівня витрат на грошову одиницю її обсягу в базисному році;

2 сумарної економії витрат на виробництво товарної продукції під впливом дії технічних, організаційних і структурних факторів (з урахуванням додаткових витрат на освоєння і підвищення якості нових виробів);

3 витрати на виробництво товарної продукції розрахункового року, визначеного з урахуванням загальної економії поточних витрат і зміни цін на окремі види матеріальних ресурсів;

4  обсягу товарної продукції розрахункового року, обчисленого з урахуванням підвищення цін на виготовлені вироби;

5  абсолютного рівня поточних витрат на 1 грн. товарної продукції розрахункового року і відносного його зниження порівняно з базисним роком.

Відомо, що існує визначена залежність рівня витрат (змінних, постійних) і доходу від обсягу виробництва. При цьому до досягнення конкретної величини постійних витрат і збільшення обсягу продукції до визначеного рівня - виробництво є збитковим, а після досягнення цих значень - прибутковим. Тому, у процесі розробки проекту організації виробництва нових виробів, виникає задача визначення обсягу беззбитковості (критичного обсягу виробництва в натуральному чи вартісному вираженні) - Nкр. У загальному випадку обчислення величини Nкр здійснюється за допомогою формули:                  (3.2)

де Спост - постійні витрати на виробництво продукції в розрахунковому році;

Ц - ціна реалізації одиниці продукції;

Спер - змінні поточні витрати на виробництво одиниці продукції.

Це приводить до необхідності точного розрахунку величини як постійних, так і змінних витрат, а також виявлення впливу їх динаміки на прибутковість виробництва. Зменшення (збільшення) постійних і перемінних витрат обумовлює пропорційне збільшення (зменшення) одержуваного прибутку. [37, с.51]

Критичний обсяг реалізації продукції для одержання визначеної відносної величини доходу можливо розрахувати, користуючись формулою: ,  (3.3)

де kпв - частина постійних витрат у валових витратах на виробництво продукції;

knp - обумовлений коефіцієнт прибутковості, значення якого потрібно досягти.

На критичний обсяг виробництва і реалізації продукції впливають різноманітні фактори цінового і витратного характеру. Зокрема, зміна критичного обсягу виробництва продукції в натуральному вираженні внаслідок підвищення ціни на вихідну сировину обчислюється за допомогою формули:   ,         (3.4)

де Іц - індекс підвищення ціни на вихідну сировину. Подібна формула застосовується для визначення впливу підвищення ціни реалізації одиниці виробу на критичний обсяг виробництва:               (3.5)

Не існує методичних відмінностей і при визначенні одночасного впливу збільшення постійних витрат і зменшення ціни реалізації на критичний обсяг виробництва. Проектна величина ціни реалізації нового виробу, що буде вироблятися декількома підприємствами, обчислюється по традиційній формулі: ,                         (3.6)

де         - середньозважені валові витрати на виробництво одиниці нового товару;

Пн - нормативний доход у розрахунку на одиницю нового товару. Існує кількісна відмінність між оптовою і відпускною цінами. Якщо оптова ціна виробу Цопт враховує нормативний доход, то відпускна ціна - додатково і податок на додаткову вартість ПДВ, тобто:            (3.7)

Процес обґрунтування доцільності зниження ціни за умови зміни ринкової кон'юнктури повинний включати послідовний розрахунок: 1) змінних витрат на одиницю продукції з обліком заданої їхньої частини у витратах; 2) маржинального доходу на одиницю продукції як різниці між її ціною і змінними витратами; 3) загального маржинального доходу на весь річний фіксований і збільшений обсяги продукції відповідно базового і наступного років; 4) очікуваного доходу шляхом вирахування від загального маржинального доходу загальної величини постійних витрат. [38, с.53]

Позитивний результат зіставлення розрахунків за існуючими альтернативними варіантами буде означати економічну доцільність зниження ціни реалізації одиниці продукції з урахуванням ситуації на ринку.

На структуру витрат підприємства впливають різні фактори: технічний рівень і форми організації виробництва, його розміщення, характер продукції, що виготовляється і матеріально-сировинних ресурсів, що переробляються, умови постачання, особливості реалізації продукції й ін. У зв'язку з цим структура витрат підприємства в різних галузях промисловості неоднакова. Вивчення складу, структури і тенденції зміни витрат виробництва дозволяє виявити джерела і фактори їх зниження на конкретних підприємствах.

Це важливо виходячи з наступного. Зниження витрат, по-перше, є найважливішим джерелом зростання доходу підприємства, а отже, збільшення розміру коштів, що направляються на розширення, технічне переозброєння виробництва, розробку і впровадження нових видів продукції, на соціальне забезпечення членів трудового колективу і задоволення інтересів власника майна підприємства;  по-друге забезпечує можливість зменшення цін на товари; по-третє, зменшує потребу в оборотних коштах. [38, с.95]

Можливості зниження витрат виробництва виділяються й аналізуються за факторами.

До внутрішньовиробничих відносяться фактори, на які може впливати підприємство: удосконалювання норм витрати матеріальних ресурсів, впровадження прогресивної технології, підвищення рівня механізації й автоматизації виробництва, поліпшення використання обладнання, трудових ресурсів та інші.

Позавиробничі фактори - це ті, на які підприємство не може вплинути. До них відносяться: ціни на сировину, матеріали й устаткування, ставки податків і відрахувань, що включаються до складу витрат підприємства, природні фактори та інші.

При розрахунку зниження витрат на виробництво продукції необхідно враховувати:

 співвідношення темпів зростання продуктивності праці і заробітної плати;

 зміну норм витрат матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, енергії), цін на них і тарифів;

 зменшення частини умовно-постійних витрат, що приходяться на одиницю продукції, у зв'язку зі збільшенням обсягів виробництва. [38, с.111]

У практиці господарювання виникають ситуації, коли треба аналітично оцінити наявні резерви відносного зниження витрат  за рахунок збільшення обсягу її виробництва (ΔСоп) і випереджальних темпів підвищення продуктивності праці порівняно зі збільшенням заробітної плати (ΔСпп). Зниження витрат на виробництво продукції за рахунок випереджального зростання випуску продукції визначається за формулою:   (3.8)

Зниження витрат на виробництво продукції за рахунок випереджального зростання продуктивності праці: ,   (3.9)

де Вуп - умовно-постійні витрати на річний випуск продукції в звітному році;

ΔВуп - збільшення умовно-постійних витрат у наступному році, %;

ΔVв - збільшення обсягу виробництва продукції в наступному році, %;

Сед – витрати на виробництво одиниці продукції в звітному році; ΔVрп - річний випуск продукції в натуральному вираженні;

Іоп - індекс збільшення обсягу виробництва в наступному році; Ізп - індекс збільшення заробітної плати;

Іпт - індекс підвищення продуктивності праці;

Чоп - частина витрат на оплату праці в очікуваних витратах.

Крім того, необхідно дати розрахунок впливу скорочення норм витрат сировини і матеріалів, а також зміни цін і тарифів на матеріали, на зниження витрат:          (3.10)

де Ін, Іц - індекси зміни норм витрат матеріалів і цін на матеріали, включаючи транспортні витрати; γ м - питома вага матеріалів у витратах на виробництво продукції, %.

Загальний відсоток зниження витрат на виробництво продукції визначається підсумовуванням показників: Собщ = Сп.т + См+Суо              (3.11)

Знання закономірностей змін витрат на виробництво продукції на різних етапах її життєвого циклу дозволяє обґрунтовано управляти формуванням витрат, прогнозувати їхній рівень на різних етапах освоєння. [38]

РОЗДІЛ 2. ЕВОЛЮЦІЯ ТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВА

Товарне виробництво існувало вже 5-7 тисячоліть тому, за часів первісного суспільства. Тою чи іншою мірою воно було поширене в різних соціально-економічних системах. Так, автори посібнику "Україна і світ", характеризуючи економіку Стародавньої Греції, звертають увагу нате, що широкого розвитку набули у грецьких містах грошовий обіг і товарне виробництво.

Щодо нашої країни, то тут вже на початку ХІІІ ст. з’являється тенденція товарного ремесла, коли предмети вироблялися не тільки на замовлення, а й на продаж. Отже, існують спільні для різних історичних епох причини виникнення товарного виробництва.

Першою з цих причин слід вважати суспільний поділ праці, який змінюється у відповідності до вдосконалення знарядь праці. Технічний прогрес не має часових меж, отже необмеженим є і розвиток поділу праці в суспільстві, а отже вдосконалення товарного виробництва. [1]

За сучасних умов науково-технічна революція спричинила появу нового, поглибленого поділу праці – виготовлення окремих деталей складних виробів на різних заводах, між якими склалися взаємні торговельні відносини. У другій половині ХХ ст. для багатьох підприємств стала характерна не спеціалізація на виготовленні одного виду продукції, а диверсифікація – виробництво декількох товарів.

Другою причиною появи товарного виробництва є господарське відокремлення виробників, кожен з яких займається виготовленням якогось певного товару. Такий вид організаційно-економічних відносин органічно доповнює суспільний поділ праці.

Людина обирає якийсь вид роботи і перетворює його на самостійну діяльність. Це, звичайно, підсилює залежність цього товаровиробника від інших, спричиняє необхідність обмінюватися різнорідною продукцією та встановлювати господарські зв’язки за допомогою ринку. В цьому разі відпадає всякий позаекономічний примус до праці. Працівник сам відчуває потребу і матеріальну зацікавленість в тому, щоби збільшити і якісно поліпшити виготовлення корисних речей.

Господарське відокремлення виробників пов’язано з формами власності на засоби виробництва. Воно є найбільш простим і навіть абсолютним, коли товаровиробник – це приватний власник. Меншою мірою воно досягається, коли якесь майно дається в оренду – тимчасове володіння і користування. Тоді орендар набуває права тимчасово володіти і розпоряджатися чужим майном. [2]

Проте слід зазначити, що і приватна власність сама по собі не породжує товарно-ринкового господарства. Це помітно на прикладах рабовласницького та феодального суспільств, коли попри існування в обмежених масштабах товарного виробництва панівним у суспільстві залишається натуральне.

Виробництво товарів не може нормально розвиватися в межах загальної спільної власності, яка ускладнює господарське відокремлення виробників корисних речей, їх вільну підприємницьку діяльність. Воно повністю паралізується, коли держава стає єдиним власником засобів і результатів виробництва.

Зважаючи на ступінь розвитку відносин власності і організаційно-економічні відносини можна виділити два види товарного виробництва:

• просте товарне виробництво,

• розширене (розвинуте) товарне виробництво.

Історично першим було просте товарне господарство. Вже в давнину та за часів середньовіччя ним займалися селяни та ремісники, які використовували при виготовленні продуктів свою працю і порівняно прості знаряддя. Тоді через низьку продуктивність праці працівників сфера товарного виробництва і обігу була розвинута недостатньо і подекуди існувала поряд з натуральним виробництвом, яке посідало панівне положення в економіці.

Другим з’явилося розширене товарне виробництво, засвідчивши, таким чином, появу капіталістичної системи економіки, при якій настає кінець пануванню натурального, всі продукти перетворюються на товари. За розширеного товарного виробництва предметом купівлі-продажу стає і робоча сила людей. Розвинуте товарне виробництво швидко прогресує за умов класичного капіталізму в межах приватнокапіталістичного привласнення. В ХХ ст. розвиток товарного виробництва відбувався також за умов акціонерної, кооперативної та інших форм колективної власності.

Впродовж ХVІІ - ХІХ ст. розширене товарне виробництво поступово набуло загального характеру. Всі створені корисні предмети мали форму товару. Проте в другій половині ХХ ст. під впливом науково-технічної революції і державного втручання в господарське життя в економіці країн Заходу відокремився нетоварний сектор. До нього увійшли виробництва тих продуктів і послуг, реалізація яких відбувається без допомоги ринку.

Прикладами цих виробництв є фундаментальні наукові дослідження, безкоштовні види освіти та інших послуг, галузі військово-промислового комплексу і т. і. Роль неринкових форм національного багатства в суспільстві чимдалі зростає. Зрештою, сучасна економіка є змішаною в тому відношенні, що поєднує товарні – як провідні і визначальні – та нетоварні зв’язки. [4]

РОЗДІЛ 3. РОЛЬ ТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВА, У РОЗВИТКУ СВІТОВОГО СУСПІЛЬСТВА ТА УКРАЇНИ