Важливо вияснити зв’язок болю з часом прийому їжі, її характером, а також періодичність болю.

• Ранній біль, який виникає під час їжі, типовий для захворювання стравоходу,

• відразу після прийому їжі — для виразки кардіального відділу шлунка, гастриту.

• Пізній біль проявляється через 1-2 години після їжі і притаманний гастродуоденіту, виразковій хворобі дванадцятипалої кишки.

• виразковій хворобі дванадцятипалої кишки.

• При виразковій хворобі дванадцятипалої кишки. характерний голодний біль, особливо в нічний час.

• Біль, пов’язаний з актом дефекації, буває при хронічному коліті, сигмоїдиті.

За інтенсивністю біль може бути різко виражений,

• так званий кинджальний, пронизуючий, який спостерігається при проривній і пенетруючій виразці, непрохідності кишок та перитоніті.

• Тягнучий, тупий біль відмічається при захворюваннях тонкої кишки,

• більш інтенсивний — при ураженні товстої кишки.

• Тупий, стискаючий біль характерний для багатьох захворювань з хронічним перебігом.

Закріп (запор) досить часто супроводжує перебіг захворювань травного каналу у дитячому віці.

Особливо часто він спостерігається при

• гастритах з підвищеною кислотністю шлункового вмісту,

• спастичному коліті,

• при хворобі Гіршпрунга

• у новонароджених причиною відсутності випорожнення може бути зарощення заднього проходу (atresia апі),

• а у дітей старшого віку тривалий закріп характерний для пілоростенозу, рахіту, гіпотиреозу.

• причиною запору у деяких дітей може бути відносно більша довжина товстої кишки, яка виходить за межі звичайної, фізіологічної і утворює додатково кілька петель.

• Запор, викликаний такою анатомічною особливістю кишки, звичайно проходить у 6-7 років, коли, завдяки збільшеним розмірам тазу і більшій його місткості, напрям кишки стає більш прямим.

Пронос також нерідко спостерігається при захворюваннях травного каналу і в основі його лежать прискорений пасаж вмісту кишок та сповільнене всмоктування рідини.

Пронос супроводить такі інфекційні хвороби, як

• дизентерія, сальмонельоз, ешерихіоз, тифопаратифозні захворювання, а також дисбактеріоз кишок,

• неспецифічний виразковий коліт.

• Пронос зустрічається і при захворюваннях шлунка, підшлункової залози, печінки і жовчних шляхів.

• Відомі алергичний і неврогенний проноси.

ОГЛЯД дитини з підозрою на захворювання органів травлення проводять за загальноприйнятою схемою, починаючи з

1. огляду обличчя, передусім визначаючи

• колір шкіри, слизових оболонок і склер,

• наявність іктеричності (жовтого кольору), характерної для вірусного гепатиту.

• Огляд язика і ротової порожнини часто неприємний для дитини, тому у дітей, особливо раннього віку, цю процедуру слід проводити наприкінці обстеження.

2.Огляд живота обов’язково виконують в двох положеннях хворої дитини — вертикальному і горизонтальному, спочатку у вертикальному, а потім в горизонтальному. Обмежуватись оглядом живота тільки в горизонтальному положенні не можна і не потрібно, оскільки у вертикальному положенні значно частіше виявляються грижа, наявність рідини в черевній порожнині, опускання нирок (нефроптоз) та ін.

Крім того, асиметрія живота досить різкіша У вертикальному положенні, ніж у горизонтальному.

ПАЛЬПАЦІЯ є основний метод об’єктивного дослідження органів травлення у дітей. Академік М.Д.Стражеско писав: «Починаючи вивчення методики клінічного дослідження черевної порожнини, треба засвоїти думку, що як вухо становить найдосконаліший апарат при діагностиці захворювань грудної порожнини, так око і рука — найдосконаліші інструменти для дослідження черевної порожнини, і жоден з досі запронованих діагностичних апаратів, навіть рентгенологічний, не може щодо цього зрівнятися з досвідченим оком і вмілою рукою...».

Ці слова написані ще в 1936 p., але вони не втратили актуальності і дотепер.

Методом пальпації в сучасній педіатричній практиці користуються саме для діагностики патологічного процесу в черевній порожнині або в розміщених в ній органах, що дає можливість скласти уявлення про його природу і характер. З цією метою використовують два види пальпації: поверхневу орієнтовну для загального уявлення про стан черевної порожнини і глибоку з детальним обстеженням кожного органа окремо.

Перед проведенням поверхневої пальпації потрібно уточнити наявність у дитини болю в животі і його локалізацію. Це дуже важливо, тому що служить орієнтиром для визначення місця, з якого розпочинають пальпацію.

Поверхнева орієнтована пальпація проводиться так, що лікар-педіатр, знаходячись праворуч від обстежуваної дитини,

1. кладе свою праву руку плазом на стінку живота в ділянці лівої клубової ямки (при відсутності болю або в ділянці протилежній наявності болю).

2. Пальпацію здійснюють шляхом легкого понижування і незначного натискування на черевну стінку складеними разом II- V пальцями пальпуючої руки.

3. Досліджувати всю ділянку живота можна рухаючись: а) знизу вверх, пальпуючи на симетричних ділянках з лівої і правої пахвини до лівого і правого підребер’я і надчеревної ямки або б) проти годинникової стрілки.

При поверхневій пальпації насамперед звертають увагу на

• ступінь напруження (defense musculaire) м’язів черевного преса,

• наявність локальної або розлитої болючості,

• зон шкірної гіперестезії Захар’їна-Геда,

• розходження прямих м’язів живота (діастаз),

• різкого збільшення внутрішніх органів (печінка, селезінка, та ін.

• наявність пухлини.

• грижу, яка не визначаться при зовнішньому огляді живота. Нерідко у дітей, зокрема в грудному віці, зустрічається пупкова грижа, грижа білої лінії живота і черевної стінки.

Здебільшого напруження черевного преса спостерігається при різноманітних запальних процесах в черевній порожнині, в яких зацікавлена і очеревина, Наприклад при апендициті, перитоніті, панкреатиті, а також в деяких випадках Холециститу, виразки шлунка та ін.

Розслаблений черевний прес спостерігається при

• рахіті,

• целіакії,

• атрофії м’язів та ін.

Після орієнтовної переходять до глибокої пальпації, яка має назву глибокої методичної топографічної ковзної пальпації за методом Glenard-Образцова- Гаусмана-Стражеска. Вказаний метод пальпації органів черевної порожнини

грунтується на чотирьох основних принципах, які полягають у наступному:

а) органи розташовані досить глибоко і прощупати їх можна тільки завдяки глибокій пальпації під час максимального розслаблення м’язів черевного преса у фазу видиху;

б) орган відчувають і дають йому характеристику в момент ковзання по його поверхні;

в) кожний відрізок кишки чи інші органи мають певну типову локалізацію, і тому пальпацію проводять саме в ділянках, які відповідають проекційній топографії органів;

г) методичність забезпечує певний порядок пальпації органів черевної порожнини.

д)Спочатку пальпують відрізки товстої кишки: сигмовидну, сліпу, поперечно-ободову, висхідну і нисхідну, а потім паренхіматозні органи — печінку, селезінку, жовчний міхур, підшлункову залозу і нирки.

При глибокій методичній топографічній ковзній пальпації слід дотримуватися таких основних правил:

1) злегка зігнуті у фалангових суглобах складені разом на одній лінії пальці правої руки розміщують паралельно пальпуючому органу;

2) утворюють складку шкіри, зміщуючи її на животі так, щоб легше було провести ковзний рух;

3) поступово занурюють пальці правої руки вглиб черевної порожнини до задньої стінки під час видиху хворого;

4) натискують на досліджуваний орган і ковзають по ньому пальцями разом зі шкірою, визначаючи характеристику органа.

При пальпації будь-якого відрізка кишок необхідно відмітити такі властивості:

• локалізацію,

• форму,

• консистенцію,

• розміри,

• стан поверхні,

• рухливість,

• болючість,

• наявність бурчання.

ПАЛЬПАЦІЯ СИГМОВИДНОЇ КИШКИ. Сигмовидну кишку пальпують в лівій клубовій ямці. Для цього

1. чотири злегка зігнуті, складені разом пальці правої руки розміщують паралельно сигмовидній кишці, яка має косий проекційний напрям: зверху ліворуч і вниз праворуч.

2. Спочатку лікар змішує шкіру в напрямі до пупка і під час видиху, коли розслабляється черевний прес, поступово занурює пальці в черевну порожнину і досягає її задньої стінки.

3. Потім, не зменшуючи натискування, лікар проводить ковзний рух рукою разом із шкірою в напрямі, перпендикулярному до поздовжньої вісі кишки (в напрямі до пупартової зв’язки), і перекочує руку через поверхність кишки.

При пальпації сигмовидної кишки звертають увагу на її

• товщину,

• консистенцію,

• характер поверхні,

• перистальтику,

• рухливість,

• болючість.