2. Принцип залежності права на соціальне забезпечення від соціального ризику

Цей принцип права соціального забезпечення лежить в основі визначення сфери правового регулювання, а також вказує на підставу виникнення в особи права на соціальне забезпечення.

Існує чотири основні концепції обґрунтування сфери соціально-забезпечувальних відносин: непрацездатність, соціальна аліментарність, індивідуальна форма розподілу та соціальний ризик. Саме теорія соціального ризику найбільш повно та об'єктивно відображає сутність цієї групи суспільних відносин і саме завдяки соціальним ризикам визначається сфера застосування права соціального забезпечення. Тобто саме об'єктивний характер соціальних ризиків (а принципи права зазвичай і належать до явищ об'єктивного порядку) засвідчує належність їх до тих засад, на яких базується право соціального забезпечення як системи норм.

Самі по собі соціальні ризики (непрацездатність, хвороба, безробіття) не дають підстав для правового регулювання і створення правових норм. Вони об'єктивно існували з давніх часів, але їм не надавалося жодного юридичного значення, аж поки суспільство не досягло відповідного рівня розвитку, коли настала потреба у їх узаконенні. Суспільство об'єктивно потребувало захисту від безробіття, нещасних випадків тощо. У результаті цього соціальні ризики дістали належне їм визнання і з'явилася окрема група суспільних відносин, які підпадали під сферу правового регулювання. Правові норми, що ними впорядковувалися такі відносини, потрапили у залежність від соціальних ризиків. Сутність і призначення цих норм, а також тенденції їхнього розвитку стали визначатися характером соціальних ризиків, на яких базувалися суспільні відносини, що потребували правового регулювання. Тобто принципом права соціального забезпечення вважаються не самі соціальні ризики як об'єктивні явища, а об'єктивно існуюча залежність цієї галузі права від соціальних ризиків. Соціальними ризиками вчені називають такі життєві обставини, які породжують суб'єктивне право особи на соціальне забезпечення. При цьому легальне визначення цього явища у законодавстві відсутнє, як і немає якогось єдиного нормативного переліку соціальних ризиків. Щоправда, такі переліки містяться у деяких документах Міжнародної організації праці та в міжнародно-правових актах про права людини. Однак наявні там системи соціальних ризиків не є вичерпними, оскільки не передбачають усіх підстав соціального забезпечення. А тому у питанні про соціальні ризики важливим залишається з'ясування критеріїв, що їх характеризують. Лише визначення найбільш характерних ознак цього явища дозволить повною мірою розкрити систему ризиків за правом соціального забезпечення.

Прийнято вважати, що соціальні ризики, аби набути значення юридично значимих фактів, що безпосередньо впливають на виникнення в особи права на соціальне забезпечення, повинні відповідати таким критеріям:

• по-перше, вони повинні належати до явищ матеріального світу і не можуть бути вигаданими подіями;

• по-друге, обов'язковою умовою є відображення їх у правових нормах, оскільки тільки в такому разі вони набувають юридичного значення;

• по-третє, з їх появою настають обставини, що слугують підставами для виникнення правовідносин у сфері соціального забезпечення.

Отже, лише ті соціальні події, що відповідають зазначеним критеріям, належать до соціальних ризиків. Вони ж безпосередньо впливають на характер норм права соціального забезпечення, визначаючи їх сутність та регулятивні властивості. Через соціальні ризики фактично проявляється і соціальна спрямованість права соціального забезпечення, яке з огляду на таку залежність належить до сфери галузей соціального права, права більш високого порядку у системі вітчизняного права. Це принципове положення є важливим для всієї правової системи нашої країни, оскільки завдяки йому відбувається утвердження прав людини у суспільстві як найвищої цінності, а їх захист визнається одним із головних пріоритетів правової держави.