2.1.2.Бойові можливості частин (підрозділів) зрв.
ЗРВ є основною вогневою силою в системі ППО, мають на озброєнні зенітні ракетні комплекси дальньої дії, багатоканальні й одноканальні ЗРК середньої дальності, ЗРК малої дальності, ЗРК ближньої дії й автоматизовані системи управління.
Зенітні ракетні війська забезпечують знищення аеродинамічних ЗПН (АЗПН) існуючих і перспективних типів, а також ОТР у реалізованій зоні вогню. Розміри й коефіцієнти перекриття зони вогню залежать від бойового порядку угруповань, від характеру місцевості, обстановки, типу та складу цілей в ударі, від якості бойової інформації і від наявності й типу АСУ ЗРВ.
Бойові можливості зенітних ракетних частин і підрозділів [3] – це здатність виконати бойове завдання щодо знищення ЗПН та прикриття воєнних об’єктів від ударів повітряного противника з витратою визначених ресурсів за встановлений час у конкретних умовах обстановки. Вони складаються з вогневих, маневрених, розвідувальних можливостей, а також з прикриття, з переходу в готовність до бою, з накопичення ракет. Оцінка їх здійснюється значеннями відповідних показників, критеріїв і нормативів.
Під бойовими можливостями частин (підрозділів) ЗРВ [1] розуміють їх здатність виконати бойове завдання щодо знищення засобів повітряного нападу та прикриття об’єктів (військ) від ударів повітряного противника при витраті визначених ресурсів за встановлений час у конкретних умовах обстановки.
Бойові можливості частин (підрозділів) ЗРВ характеризуються сукупністю кількісних показників та залежать від їх складу і укомплектованості, рівня бойової підготовки та морально-психологічного стану особового складу, тактико-технічних характеристик та бойових властивостей озброєння та військової техніки, забезпечення зенітних підрозділів, а також від умов виконання бойового завдання (ступеня протидії противника, характеру місцевості, метеорологічної обстановки і ін.).
При організації прикриття об’єктів та військ у якості основних складових бойових можливостей приймають розвідувальні можливості, вогневі можливості, можливості з прикриття, а також маневрені можливості, можливості по переходу у готовність до бою та можливості з накопичення ракет на позиціях підрозділів. Вогневі можливості та можливості з прикриття у сукупності визначають можливості підрозділів ЗРВ по створюванню системи вогню.
Вогневі можливості – це здатність розгорнутої у бойовий порядок та готової до бою частини (підрозділу) ЗРВ знищувати повітряного противника у різних умовах обстановки.
Вони характеризуються:
узагальненим показником вогневих можливостей є – математичне сподівання кількості знищених ЗПН противника при відбитті удару заданої тривалості чи при витраті визначеної кількості ракет;
частковими показниками вогневих можливостей є – кількість стрільб до заданого рубежу, щільність вогню на заданому рубежі, середня ефективність стрільб.
Розвідувальні можливості частини (підрозділів) ЗРВ – це можливості їх штатних засобів розвідки щодо виявлення, розпізнавання та супроводження цілей, видачі по них даних на командні пункти групи дивізіонів, дивізіонів для вирішення завдань управління вогнем.
Вони характеризуються:
розмірами реалізованих зон виявлення (Рис. 2.2);
висотами та швидкостями польоту цілі, при яких забезпечується реалізація дальньої межі зони пораження ЗРК (ЗРС) під час самостійного ведення бою зрдн (рис. 2.3);
кількістю цілей, що одночасно обробляються штатними засобами розвідки.
Рисуно 2.2. До визначення розмірів реалізованих зон виявлення
Розміри реалізуємих зон виявлення визначаються бойовим складом, типами і ТТХ РЛС системи розвідки, особливостями побудови бойового порядку частини (підрозділів) ЗРВ і забезпечуючих підрозділів РТВ.
РЛП системи розвідки, яке розглядається в горизонтальній площині для даної висоти, буде визначатися огинаючою реалізованих зон виявлення РЛС, отриманих розрахунковим і опитним шляхом відносно позицій засобів розвідки з урахуванням основних факторів (кути закриття, завадова обстановка).
При визначенні розмірів РЛП в масштабі створеної системи розвідки необхідно враховувати реалізовані рубежі видачі бойової інформації (БІ) на КП частини (підрозділів) ЗРВ.
Рубежі видачі бойової інформації визначаються за формулою:
,
де tобр – час, який витрачається на виявлення цілей, обробку і передачу інформації от засобів розвідки на КП частин (підрозділів) ЗРВ.
Висоти і швидкість польоту цілей, при яких забезпечується ЦВ вогнем дивізіонів, визначаються (рис. 2.3.) шляхом порівняння реалізованих рубежів видачі БІ з потрібними рубежами отримання БІ (для тієї ж висоти або діапазону висот).
Рисунок 2.3 – До визначення нижньої межі по висоті для забезпечення ЦВ з КП частини (підрозділу) ЗРВ: 1 – зона пораження ЗРК; 2 – рубіж виявлення засобів розвідки підрозділу ЗРВ; 3 – потрібний рубіж отримання БІ для забезпечення ЦУ з КП частин (підрозділів) ЗРВ; 4 – реалізований рубіж видачі БІ від РЛС системи розвідки
Кількість цілей, які одночасно супроводжуються та оброблюються – важливий показник системи розвідки, який характеризує її спроможність при великій кількості цілей відобразити на командних пунктах (пунктах управління) повітряну обстановку та забезпечити видачу підрозділам ЗРВ такої кількості цілевказівок, яке забезпечило б повну реалізацію їх вогневих можливостей.
У системі радіолокаційної розвідки повітряного противника підрозділяють первинну та вторинну інформацію. Під первинною розуміють інформацію, яка поступає безпосередньо з прийомного пристрою радіолокаційної станції після первинної обробки радіолокаційної інформації (радіосигнали, відбитті від цілі за один огляд простору), а під вторинною – інформацію, яка спостерігається на індикаторах РЛС або пункту управління, після її обробки за декілька циклів огляду простору (автоматизованим або автоматичним способом, тобто після виявлення, супроводження, а також ототожнення траєкторій цілі. Алгоритми вторинної обробки інформації, як правило, включають розрахунки параметрів руху цілі (курсу, швидкості або складаючих її вектора), екстраполяцію координат цілей, стробирування – виділення зони імовірного находження у наступному циклі огляду простору, звіряти – порівняння координат селектування стробом відміток й вибір одної з них для продовження траєкторії.
Процес ототожнення трас цілей, супроводжуємих декількома джерелами, прийнято називати третичною обробкою радіолокаційної інформації.
Для оцінки противника та управління вогнем підрозділів ЗРВ використовується інформація, як правило, після вторинної або вторинної й третинної її обробітки.
Можливості системи розвідки по одночасній обробці та супроводженню цілей визначаються кількістю та тактико-технічними характеристиками РЛС, прийнятим способом обробітки й передавання інформації, можливостями апаратури автоматизації і засобів зв’язку.
Цілерозподіл і цілевказання підрозділам ЗРВ, як правило, здійснюється по вторинній інформації. Потрібна кількість одночасно видаваємих цілевказань визначається залежністю:
,
де n – кількість комплексів кожного j-го типа;
k – кількість типів ЗРК, які забезпечуються системою розвідки;
Tц mіn і – мінімальний цикл стрільби і-гo ЗРК.
Кількість цілей, які одночасно оброблюються в масштабі створеної системи розвідки визначається інформаційними можливостями засобів розвідки і технічними можливостями апаратури АСУ РТВ і ЗРВ зі збору, обробки, передачі і представлення інформації на засобах відображення, а також рівнем підготовки бойових обслуг КП підрозділів і частин РТВ і ЗРВ.
Тобто, кількість цілей, що одночасно супроводжуються та видаються на КП угруповання ЗРВ для цілерозподілу та цілевказання зенітним ракетним підрозділам, розраховується, виходячи з вимог до засобів розвідки від створеної системи управління угруповання ЗРВ з урахуванням оснащення пунктів управління відповідними КЗА, а такий показник, як кількість джерел і споживачів радіолокаційної інформації, визначається для ЗРВ (ЗА) і взаємодіючих сил ППО.
Для ведення радіолокаційної розвідки користуються кількісними показниками, такими, як кількість трас повітряних цілей, що одночасно супроводжуються та видаються, кількість трас повітряних суден, що одночасно супроводжуються та видаються для підтримки взаємодії, які залежать від АСУ РТВ.
Маневрені можливості частин (підрозділів) ЗРВ – їх здатність змінити позиції, перебудувати бойові порядки, а також здійснити марш (перевезення) на певну відстань і підготуватися до виконання бойового завдання у новому районі.
Маневрені можливості частин (підрозділів) ЗРВ характеризуються часом її переведення у похідне положення, здійснення маршу на визначену відстань, переведення у бойове положення та підготовки до ведення протиповітряного бою у новому районі. Маневрені можливості залежать від характеристик озброєння, вантажних та транспортних засобів, особливостей району бойових дій, пори року та часу доби, рівня підготовки бойових обслуг.
Узагальненим показником маневрених можливостей є загальний час маневру, частковими показниками – час переведення у похідне положення, час здійснення маршу на визначену відстань, час переведення у бойове положення та час підготовки до ведення протиповітряного бою на новій позиції (у новому районі):
Маневрені можливості розраховуються за формулою:
,
Маневр – організоване пересування сил і засобів до початку та під час бойових дій на новий напрямок (рубіж, район) з метою зайняття вигідного положення по відношенню до ЗПН, створення резерву сил і засобів, відновлення порушеної системи прикриття, перенацілювання зенітного ракетного вогню для впливу по найбільш важливих цілях.
Марш – організований рух підрозділів у колонах на транспортних засобах дорогами та колонними шляхами з метою прибуття в призначений район. Марш здійснюється в похідному порядку з урахуванням одержаного завдання та умов обстановки. Похідні порядки складаються з похідних колон підрозділів.
Тривалість маршу характеризується загальним часом маршу від моменту проходження головною колоною (машиною) вихідного пункту (рубежу) до повного закінчення руху замикаючих підрозділів ЗРВ (машин). Цей час складається з часу руху та часу, витраченого на зупинки і привали:
,
де
– протяжність переходу, км;
Г – глибина похідного порядку підрозділу (частини) ЗРВ, км;
Р – глибина району зосередження, км;
– середня
швидкість руху колони, км/год;
tзуп – загальний час, затрачений на зупинки й привали, год.
Марш проводиться приховано, як правило, вночі або в умовах обмеженої видимості з додержанням заходів маскування та захисту від зброї масового ураження з максимально допустимою швидкістю.
Можливості підрозділів щодо згортання та розгортання бойової техніки оцінюють за встановленими нормативами. При переведенні техніки в бойове положення вночі або в складних метеорологічних умовах (дощ, сильний вітер, температура повітря нижче –10˚ С або вище +30˚ С) нормативний час збільшується на 10 %. При роботі у складних метеорологічних умовах вночі або в індивідуальних засобах захисту нормативний час збільшується на 20 % від початкового. Усього норматив зростає не більш ніж на 25 %.
Маневрені можливості залежать від ступеня мобільності ЗРК (ЗРС). Цілком закономірно, що найбільші такі можливості мають самохідні ЗРК (ЗРС), здатні згортатися за час до 15 хв, пересуватися відповідними дорогами зі швидкістю до 40 км/год.
Можливості частин (підрозділів) ЗРВ з переходу в готовність до бою – це їх здатність до переходу в готовність до ведення бою (готовність № 1) для виконання бойового завдання. Вони характеризуються часом, необхідним для переходу підрозділів та частини ЗРВ до бою (у готовність № 1) та залежать від технічних характеристик озброєння, особливостей дислокації дивізіонів, рівня підготовки бойових обслуг.
Час приведення у готовність до бойового застосування (бою) сил і засобів ЗРВ характеризується можливістю заняття бойовою обслугою робочих місць, включення ОВТ та проведення передбойових перевірок.
Потрібний час зенітного ракетного підрозділу для своєчасного відкриття вогню складається з часу переходу в готовність до бою, робітного часу та польотного часу ракети до дальньої межі зони пораження. Для успішного виконання бойового завдання потрібний час не повинен перевищувати підлітного часу ЗПН з урахуванням часу запізнення інформації, а також робітного часу командного пункту угруповання ЗРВ при централізованому управлінні.
Невиконання цієї умови веде до необхідності проведення додаткових заходів, які спрямовані на підвищення бойових можливостей озброєння, скорочення робітного часу, часу запізнення інформації.
Підлітний час ЗПН противника (для підрозділів ЗРВ) (рис. 2.4) – це час його польоту від моменту виявлення передовими підрозділами розвідки до дальньої межі зони пораження ЗРК (ЗРС).
,
де dвияв – дальність виявлення цілі РЛС;
– відстань РЛС за напрямком польоту цілі від ЗРК: (+) – за РЛС; (-) – до РЛС.
Складові затримок часу, що обумовлені технічними можливостями ЗРК, які є в теперішній час на озброєнні ЗРВ, включають: запуск засобів енергоживлення й видачу його споживачам (25-35с); підготовку передавальних пристроїв і ввімкнення високої напруги (100-150с); підготування цільових каналів для ЗРК СД (30–35 с); захоплення цілі (30с).
Потрібний час для виконання бойового завдання складається з часу переходу зенітних ракетних підрозділів в готовність до бою, робітного часу, часу обстрілу цілі на дальній межі зони пораження. Необхідне співвідношення потрібного часу є меншим від підлітного часу.
Коли при веденні бойових дій немає можливості за умов обстановки вчасно одержати інформацію про повітряні цілі й забезпечити переведення зенітних ракетних підрозділів у готовність до бою за наявний час, тоді вони повинні знаходитися у готовності до бою.
Рисунок 2.4 – Підлітний час повітряного противника
1 – зона пораження, 2 – зона виявлення цілі РЛС передових підрозділів.
Можливості з накопичення ракет – здатність підрозділів (частин) ЗРВ з накопичення заданого запасу ракет на позиціях підрозділів ЗРВ у встановлений час.
Вони характеризуються часом накопичення заданого запасу ракет на позиціях у встановлених режимах готовності і визначаються:
ешелонуванням і режимами утримування ракет у підрозділах (частинах) ЗРВ;
термінами переходу в готовність до бойової роботи технічних підрозділів і позицій технічного обслуговування ракет, їхньою продуктивністю;
часом підготовки перших ракет і часом доставки ракет на позиції.
Забезпечення зрдн ракетами здійснюється технічними базами і технічними підрозділами ЗРВ. Поставка ракет ЗРВ проводиться через арсенали, бази, а також безпосередньо з заводів промисловості.
Бойовий комплект – кількість ракет, що установлені на одиницю озброєння. Боєкомплект служить розрахунково-постачальницькою одиницею при численні забезпеченості ракетами і потреби в них для виконання бойових завдань. Розміри боєкомплекту встановлюються наказами.
Ступінь готовності ЗКР до бойового застосування характеризується визначеним станом і потрібним об’ємом робіт для переводу її у кінцеву готовність, причому порядок та строки переводу з однієї ступені готовності у другу, а також кількістю ступенів готовності обумовлені конструктивними особливостями ЗКР. Основним режимом утримування ракет установлений режим проміжної готовності на позиціях підрозділів.
Можливості з накопичення ракет прийнято характеризувати графіком, на якому на осі абсцис показаний час, а на осі ординат - кількість боєздатних ракет. При підготовці ракет на ПТОР час накопичення ракет відраховується з моменту об’яві зенітному ракетному підрозділу готовності один з одночасною постановкою задачі на підготовку ЗКР.
При оцінці можливостей накопичення заданої кількості ракет на стартових позиціях технічними підрозділами враховується час переходу в готовність номер один і виходу першої ракети, продуктивність технологічного потоку і час доставки підготовлених ракет у зенітні ракетні підрозділи, що залежить від довжини і стану маршруту підвозу ракет.
Зенітні ракетні комплекси мають ракети, при переводе яких з режиму зберігання у готовність до бойового застосування не потребують розконсервування, стиковки елементів конструкції, перевірки функціонування систем и агрегатів, заправки паливом, спорядження бойовою частиною. Необхідне тільки завантаження контейнерів (у пакетах) на транспортну машину для наступної доставки на стартову позицію у встановленій технологічній послідовності.