1. Мінеральні ресурси
В суспільній географії ознайомлення з природними ресурсами зазвичай починають саме з мінеральних ресурсів (корисних копалин) – провідного «будівельного матеріалу» виробництва. Про те, що люди навчилися використовувати корисні копалини ще у сиву давнину, свідчать самі назви епох розвитку людства (кам’яний, бронзовий, залізний віки).
У наш час, за влучним висловом видатного геолога А.Е. Ферсмана, «до ніг людства покладена вся періодична система Менделєєва». Промислове зростання людства у ХХ столітті значною мірою базувалося на масованому вилученні з надр Землі мінеральних ресурсів. Щорічне споживання первинної мінеральної сировини у світі на початку ХХІ століття перевищило 18 млрд. тон, тобто становило близько 3 тон на особу.
Якщо у середні віки людство вилучало з літосфери лише 18 хімічних елементів та їх сполук, а на початку ХХ століття – 54, то сучасне світове господарство використовує більше 250 видів різноманітних мінеральних ресурсів. Їх для зручності вивчення поділяють на три великих групи: 1) паливні (горючі або паливно-енергетичні); 2) рудні (металорудні); 3) нерудні (хімічні та будівельні). Поділ цей досить умовний, тому що деякі корисні копалини слугують сировиною одночасно для декількох галузей (наприклад, нафта або природний газ).
Паливно-енергетичні ресурси зручніше буде розглянути в темі «Енергетика».
Рудні (металорудні) корисні копалини мають значне поширення у земній корі. Пояснюється це тим, що генетично вони пов’язані не тільки із осадовими відкладами, але й з кристалічними породами (згадаймо Балтійський, Український або Канадський щити). Рудним ресурсам властиве поясне поширення. Два головних металогенічних пояси Землі – Альпійсько-Гімалайський і Тихоокеанський. Обидва пов’язані із глибокими розломами земної кори, обидва виникли в епоху альпійського орогенезу. Саме в їх межах найчастіше знаходяться родовища багатьох руд, наприклад, залізних руд в Індії, олов’яних у Малайзії або мідних у Чилі.
Під час оцінки руд чорних та кольорових металів слід враховувати деякі їх особливості. По-перше, їх розвідані запаси рідко вимірюються сотнями мільярдів тон, частіше мова йде про десятки мільйонів та мільйони тон. По-друге, вміст корисного компонента у цих рудах може варіювати від 60-70% до 1% та навіть відсоткових часток. Зрозуміло, що при низькому вмісті, поклади оцінюють не за рудою, а за корисними компонентами. По-третє, сам набір рудних ресурсів значно ширший, ніж паливних. У сучасному світовому господарстві використовується 35 різних руд.
До руд чорних металів відносяться залізні й марганцеві, пропонується в цю групу включати й хроміти.
Група руд кольорових металів більш різноманітна, до того ж у земній корі поширені так звані поліметалічні руди, що містять одночасно декілька корисних компонентів.
Найбільш поширеними серед рудних ресурсів є залізні руди. Їх загальні запаси становлять приблизно 800 млрд. тон сирої руди, що містять 230 млрд. тон чистого заліза, відомі вони майже у 100 країнах світу. Лідерами за показником у перерахунку на вміст заліза є Росія і Бразилія (по 18% світових запасів кожна), Австралія (14%), Україна (11%), Китай (9%), Індія (5%), США і Канада (по 3% кожна) тощо.
Щорічний видобуток сирої залізної руди у світі становить близько 2 млрд. тон. Лідерами серед продуцентів є Китай (800 млн. т), Бразилія (450 млн. т), Австралія (200 млн. т), Росія (100 млн. т), Україна (80 млн. т)2, Індія (75 млн. т), США (60 млн. т), Канада (40 млн. т), ПАР (35 млн. т), Венесуела та Швеція (по 20 млн. т).
Список найбільших експортерів залізної руди очолюють Бразилія й Австралія (удвох ці країни дають близько 60% світового експорту). Значними експортерами також є Індія, ПАР, Росія, Україна (до 35 млн. тон щорічно), Венесуела, Канада, Швеція, Ліберія, Мавританія, Казахстан тощо. Головними імпортерами є Китай (половина обсягів світового імпорту), Японія, Південна Корея, Тайвань та група західноєвропейських країн (Франція, ФРН, Італія, Іспанія, Великобританія). Значним імпортером залізної руди останнім часом стали США.
В деяких країнах (Україна, ПАР, Швеція, Казахстан, Індія) поруч із залізорудними родовищами знаходяться й великі поклади марганцевих руд. Природа таким чином ніби заздалегідь окреслила райони, де розвиватиметься чорна металургія. ¾ обсягів світового експорту марганцевої руди припадає на Україну, ПАР, Габон, Грузію, Індію, Бразилію. Найбільшими імпортерами є країни Західної Європи, Японія та США.
Найбільшими покладами хромітів володіють ПАР, Зімбабве, Казахстан, Туреччина, Албанія, Македонія, В’єтнам, Індія, Мадагаскар, Іран. Найзначнішими експортерами є африканські країни ПАР та Зімбабве.
Другим за значенням металом світового господарства (після заліза та його сплавів) є такий легкий кольоровий метал як алюміній. Сировиною для його виплавки слугують боксити, алуніти, нефеліни, апатити, сієніти. Головною сировиною, безумовно, є боксити, саме вони мають найбільше поширення у земній корі. Їх розвідані запаси становлять 20 млрд. тон. Генетично поклади бокситів пов’язані із ділянками кори вивітрювання, розташованими у межах тропічного та субтропічного кліматичного поясів. Ось чому до числі провідних бокситоносних провінцій відносяться Гвінейська в Африці (третина розвіданих покладів), Північна в Австралії, Карибська у Центральній Америці та Середземноморська в Європі.
Світовий показник видобутку алюмінієвої сировини наближається до 100 млн. тон (з них 80 млн. тон – боксити). Абсолютним лідером є Австралія (36% світового видобутку), далі розташувалися Гвінея (16%), Ямайка (8%), Бразилія та Росія (по 7% кожна), Суринам (4%), Угорщина та Греція (по 2%), Франція та Хорватія (по 1,5%), Чорногорія та США (по 1%).
Найбільш вживаним із важких кольорових металів є мідь. За покладами мідних руд вирізняються кордильєро-андійські країни (Чилі, Перу, США, Канада, Мексика) та країни африканського мідного поясу (ДР Конго, Замбія). Видобуток мідної руди у перерахунку на чистий метал становить близько 8,5 млн. тон. Лідерами є Чилі (17% світового видобутку), США (14%), Канада (8%), Замбія (6%), ДР Конго і Росія (по 5,5% кожна), Перу, Польща, Казахстан (по 5% кожна), Австралія (2%), Філіппіни (1,5%) та інші.
За видобутком цинкової сировини світовими лідерами є Канада (18%), Австралія (11%), Росія та Перу (по 9%), США (5%), Мексика (4%), Китай (3,5%), Швеція (3%), Японія, Ірландія, Іспанія, Польща (близько 2% кожна країна).
Найбільше сировини для виплавки свинцю видобувають Росія (17% світових обсягів), Австралія (14%), США (10%), Канада (8%), Перу (6%), Китай (5,5%), Мексика (5%), ПАР, Камерун, Уганда (по 2% кожна). Свинцево-цинкові родовища європейських країн за багато століть інтенсивної експлуатації майже повністю відпрацьовані.
Половина світових запасів нікелевих руд зосереджена на двох островах – Кубі та Новій Каледонії. Географія видобутку дещо інша: Канада (19%), Росія (16%), Нова Каледонія (10%), Австралія (9%), Індонезія (8%), Куба (5%), ПАР (4%), Домініканська Республіка (3%), Китай (2,5%), Бразилія (2%).
Споживання олов’яних руд в сучасному світовому господарстві поступово скорочується. Провідне використання олова для виробництва пакувальних матеріалів (консервних бляшанок) не витримує конкуренції із пластмасами, алюмінієм, склом, поліетиленом (олово – найдорожче серед важких кольорових металів). Зберігається значення олова як паяльного матеріалу в радіотехніці та електроніці.
Родовищ олов’яних руд порівняно небагато. Найбільші з них зосереджені в Азії, особливо Південно-Східній (через яку простягається так звана «олов’яна смуга», на яку припадає ¾ розвіданих запасів).
Світові лідери з видобутку олов’яної руди – Малайзія (26%), Бразилія (14%), Індонезія (13%), Китай (10%), Таїланд, США, Японія (по 9%), Росія (8%), Болівія та ФРН (по 1%). Названа «десятка» країн практично повністю забезпечує потреби світового господарства.
Тугоплавкий вольфрам широко використовується у виробництві спецсталей для металорізальних верстатів та ведучих бурильних труб (постійне зростання цін на нафту і природний газ веде до збільшення обсягів бурильних робіт у різних країнах). Половина світових покладів вольфрамових руд припадає на Китай. Значні запаси мають також Казахстан, Росія, Канада. Лідерами у видобутку вольфрамової сировини є Китай (20%), Росія (10%), Канада (6%), Казахстан і Південна Корея (по 5%), Австралія (4%), Португалія, Австрія, Болівія (по 3%), США, Бразилія (по 2%).
Уранові руди деякі фахівці пропонують відносити до паливних ресурсів, що пов’язано з їх переважним використанням на АЕС. Але уран – це метал. Економічно доцільно розробляти тільки ті його родовища, які містіть більше 0,1% корисного компоненту. У такому випадку 1 кг уранового концентрату обходиться у 80 $. Розвідані запаси урану, доступні для вилучення за такою ціною становлять 3,5 млн. тон, найбільшими запасами володіють Канада, Австралія, Казахстан, ПАР і Бразилія.
Найвищим вмістом урану в руді та найбільшими в світі покладами виділяється Канада (родовища Сігар-Лейк, Кі-Лейк та інші). Цікаво, що в ПАР середній вміст урану в руді становить всього 0,017%, тобто набагато менше, ніж в інших провідних країнах. Отримувати уран при таких концентраціях вигідно тільки тому, що його вилучають з відходів збагачувальних фабрик у якості побічного продукту при переробці золотовмісних руд.
Уран – стратегічна сировина, тому дані з його видобутку закриті для офіційної статистики. За неофіційними оцінками, 90% видобутку уранової руди припадає на 7 країн – Канаду, США, Росію, Австралію, ПАР, Україну, Нігер. Майже повністю вичерпала свої уранові родовища ФРН.
Благородні (або дорогоцінні) метали в силу своєї специфіки мають найменші обсяги видобутку.
Світовий видобуток срібла повільно зменшується3 і становить зараз близько 14500 тон на рік. Список найбільших виробників очолюють латиноамериканські країни Мексика (17%), Перу (14%) та Чилі (12%). Далі йдуть Канада, Казахстан і Росія (по 10% кожна країна), США (8%), Австралія (7%), Польща (6%), замикає «десятку» найстаріший європейський виробник – Чехія (1,5%), родовища якої є виснаженими.
Світовий видобуток золота становить зараз близько 2300 тон на рік. Поступово зменшується значення розсипних родовищ (свого часу – основного об’єкту розробок дешевим, але варварським способом – драгами), тому падає частка Південноафриканської Республіки й Росії. Найбільш перспективними вважаються родовища у породах архейського віку з орієнтацією у пошуках на самородки, тому зростає вага Австралії й Канади. Нову «золоту лихоманку» переживають Бразилія та США, де «оживляють» старі родовища, які здавалися вичерпаними при старих методах видобутку. Певним чином це торкається і пострадянських країн – Казахстану, Узбекистану, України, оскільки інколи доводиться заново «відкривати» засекречені або законсервовані родовища.
Ієрархія золотодобувних країн виглядає наступним чином: ПАР, США, Австралія, Канада, Китай4, Росія, Бразилія, Індонезія, Папуа – Нова Гвінея, Гана (колоніальна назва – Золотий Берег), Філіппіни, Болівія, Перу, Еквадор і т. д.
Золото не тільки ювелірний матеріал, тривалий час у світовій економіці воно виконує функції повноцінних (товарних) грошей.
Перше місце за обсягом запасів золота поділяють Федеральна резервна система (ФРС) США та Центральний банк КНР – по 8,5 тис. тон, далі йдуть держрезерв ФРН – 3,5 тис. тон., Міжнародний валютний фонд (МВФ) – 3,2 тис. тон., національні банки Франції (2,6 тис. т), Італії (2,4 тис. т) та інших країн. На 12 місці – Росія (400 тон; хоча перед розпадом СРСР його золотий запас становив 3 тис. тон). Україна у цьому списку на 51-му місці із 25,5 тонами золота (у Польщі – майже 100 т). Вражаючим є сумарний показник комерційних банків Швейцарії – 2,6 тис. т. Не даремно цю країну називають «всесвітнім сейфом».
Світовий видобуток платини становить всього 150 тон на рік. Попит на платину стабільно є високим не тільки в силу ювелірних властивостей, але й тому, що цей метал слугує каталізатором багатьох хімічних реакцій.
За видобутком беззаперечним лідером є Південноафриканська Республіка (майже 80%). Росія і Канада суттєво відстають. Втрьох ці країни видобувають 95% світової платини. Серед інших виробників можна назвати Австралію, Фінляндію, Колумбію, Хорватію. У більшості випадків платина видобувається як супутній продукт з комплексних мідно-нікелевих руд. Тільки в ПАР та Колумбії зустрічаються розсипні родовища, де платина міститься разом із золотом. Вміст платини 5 грамів на тону руди (тобто 0,0005%) вважається дуже високим.
Найбільше у світі платини споживає національна економіка Японії (головне використання – виробництво автомобільних каталізаторів).
Нерудні мінеральні ресурси приймають менш активну участь у географічному поділі праці (за окремими винятками). У більшості випадків вони розглядаються як місцева сировина, на значні відстані транспортувати їх недоцільно (будівельні та скляні піски, цегляні й вогнетривкі глини, вапняки, вулканічні туфи, ракушняки та інше).
До винятків можна віднести алмази, фосфорити з апатитами, калійну та кам’яну сіль, сірку, селітру, азбест.
Закритість даних з видобутку найтвердіших мінералів – алмазів є високою. За оцінками третина світового видобутку припадає на Австралію. Далі розташовуються Ботсвана, ПАР, ДР Конго, Гана, Намібія, Росія, Бразилія, Індія.
Огранку алмазів майже монополізували Ізраїль разом з європейськими країнами Нідерландами і Бельгією (втрьох – 80%). Індійські виробники відомі обробкою дрібних ювелірних каменів (останні так і називаються – «індійськими» брильянтами).
Деякі країни, у тому числі й Україна, володіють технологіями створення штучних алмазів (поки що отримують лише технічні дрібні алмази).
Подальше підсилення «парникового ефекту», збільшення площі еродованих земель та розвиток «зеленої революції» в сільському господарстві стимулює попит на мінеральні добрива, відповідно, на фосфорити й апатити, сірку, калійні солі та інші корисні копалини, потрібні для їхнього виробництва. Деякі з них розміщені дуже нерівномірно.
Для виробництва фосфорних добрив використовуються фосфорити й апатити. ¾ світового видобутку фосфоритів припадає на країни Магрібу (Марокко, Алжир, Туніс, Західна Сахара), США і Китай. За покладами апатитів та обсягами їх видобутку світовими лідерами є Росія, В’єтнам і Китай.
Калійні солі в найбільшій кількості видобувають Канада і ФРН. Значні обсяги видобутку мають також Росія, США, Ізраїль, Йорданія, Білорусь, Франція. Але ¾ розвіданих покладів калійних солей припадає на одну країну – Канаду (Саскачеванський басейн).
Унікальну роль у світовому господарстві відіграє чилійська селітра, що являє собою природне азотне добриво.
95% світового видобутку самородної сірки припадає на США, Мексику, Туркменістан, Росію, Польщу, Ірак, Пакистан, Україну. Порівняно недавно крупні родовища відкриті у Чилі. Але частка самородної сірки, як сировини для хімічної промисловості поступово зменшується, оскільки зростає отримання її сполук у нафто- та газопереробній промисловості, кольоровій металургії тощо (це пов’язано із заходами по охороні довкілля, особливо атмосфери). Японія, Іспанія, Італія у невеликій кількості отримують сірку безпосередньо із піритів.
Азбест має велике значення у космічних технологіях, виробництві вогнетривких тканин, ізоляційних матеріалів, азбоцементу та ін. Третина світових покладів сконцентрована в Росії та Канаді. Відповідно, ці країни очолюють список найбільших виробників, далі йдуть Зімбабве, Бразилія, ПАР, Китай. Найбільшим продавцем азбесту на світовому ринку виступає Канада, найбільшим покупцем – Японія.