2. Інноваційний тип розвитку як мета економічної політики держави

Економічний розвиток будь-яких систем, у тому числі й соціально-економічної, неможливий без всебічного і без­перервного використання продуктів науково-технічної ді­яльності. Нововведення здатні суттєво вплинути на пере­біг економічних процесів і значно прискорити їх. Про це свідчить досвід Японії, Південної Кореї, Китаю та інших азійських «тигрів», які, зробивши ставку на інтенсивні технологічні зміни, за короткий період забезпечили своє потужне економічне зростання.

Інноваційний тип розвитку — спосіб економічного зростання, заснований на постійних і систематичних нововведеннях, спря­мованих на суттєве поліпшення усіх аспектів діяльності господар­ської системи, періодичному „перегрупуванні” сил, обумовленому логікою НТП, цілями і завданнями розвитку системи, можливістю використання певних ресурсних чинників для створення іннова­ційних товарів і формування конкурентну переваг.

Перехід господарських систем до інноваційного типу розвитку обумовлений об'єктивними причинами:

• переповненістю світового ринку товарами і послуга­ми, знайти місце у якому можна, лише сформувавши влас­ну ринкову нішу якісно нового товару;

• здатністю інноваційного товару створювати конку- , рентні переваги, що є складовою конкурентоспроможності та економічної стійкості суб'єкта господарювання в умо­вах невизначеного і мінливого ринкового середовища;

• світовою тенденцією індивідуалізації потреб, а значить, споживчих характеристик товару;

• прагненням транснаціональних корпорацій монополізувати ринки, що вимагає від дрібніших товаровиробни­ків інноваційної стратегії поведінки на ринку для забезпе­чення стійкості свого існування.

Інноваційний тип господарювання характерний для постіндустріального етапу розвитку суспільства, його но­вої технологічної бази, сучасного етапу НТП. Інновацій­ний чинник став стратегічним, основоположним засобом розвитку суспільств та економік. І якщо на початку XX ст. внесок науки і технології у суспільний розвиток оцінюва­ли у 33%, то наприкінці — у 70—80%. А в деяких сферах діяльності цей внесок був приголомшливим. Так, за дани­ми американського дослідника Р. Солоу, зростання про­дуктивності праці в несільськогосподарському секторі економіки США у першій половині XX ст. на 90% обумов­лювалося технічним прогресом.

За темпами технологічного та економічного розвитку світове співтовариство поділяють на тадгі ірупи:

1. Технологічне ядро: США, Японія, Німеччина, Вели­ка Британія, Франція.

2. Країни першого технологічного кола: Італія, Кана­да, Швеція, Голландія, Австрія, Південна Корея та ін.

3. Країни другого технологічного кола: найрозвинуті­ші країни з погляду інноваційної складової (Китай, Ізра­їль, Сінгапур та ін.).

4. Постсоціалістичні країни Східної Європи (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Литва, Латвія та ін.).

5. Країни СНД (Україна, Росія, Білорусь, Казахстан).

6. Країни, що розвиваються.

Інноваційна діяльність у країнах-лідерах здійснюється на основі горизонтальної інтеграції науково-технічних досліджень, державної підтримки розвитку нових техно­логій, широкого використання глобальних інформаційних та обчислювальних мереж. Це створює передумови для продукування сучасних наукомістких технологій у тих сферах діяльності, які є визначальними на даному етапі історичного та науково-технічного розвитку суспільства; і формує певний монополізм, отриманий завдяки власним розробкам і винаходам. Світовий ринок високих технологій становить майже 2 трильйони дол., з яких на США припадає 39%, Японію — 30%, Німеччину — 16%.

У розвинутих державах створюються найсприятливіші умови для розвитку інновацій: на загальнодержавних рів­нях розробляються програми, покликані стимулювати НДДКР, зближувати наукову та економічну політику; від­бувається перехід від традиційної науково-технічної полі­тики до інноваційної науково-технологічної, яка дає змогу значно збільшити темпи економічного зростання країн, які її використовують.

В Україні проблема прискорення економічного розвит­ку на інноваційній основі є надзвичайно актуальною. Низька інноваційна активність вітчизняних підпри­ємств обумовлена різними причинами. Серед них:

• фрагментарність, непослідовність і незавершеність економічної трансформації;

• орієнтація економіки на інвестування розвитку ви­робництв, а не на активізацію інноваційної діяльності;

• відсутність розвинутої інноваційної інфраструктури;

• орієнтація на імпорт високотехнологічного устатку­вання, недостатня увага до розвитку власного науково-тех­нічного потенціалу;

• відсутність кваліфікованого управління інновацій­ними процесами, спрямованого на підвищення якості про­дукції, отримання конкурентних переваг;

• недосконалість інструментів правового регулювання інноваційної діяльності, особливо у сфері захисту прав ін­телектуальної власності.

Наслідком цього є неспроможність державних органів управління своєчасно здійснювати необхідні структурні зміни в економіці, господарському комплексі країни, що поглиблює технологічне відставання України від розвину­тих країн. Несприйнятливість вітчизняного інституційного середовища до інновацій спричиняє також недостатні темпи розвитку підприємництва.

Необхідність активізації інноваційної діяльності в Укра­їні очевидна. Перехід до інноваційного типу розвитку є для неї неодмінною умовою входження на рівних у світову еко­номічну систему, і для цього необхідні цілеспрямовані зу­силля держави на формування сприйнятливої до інновацій економічної системи, створення такого механізму економічної взаємодії суб'єктів господарювання, за якого б конкурен­тні переваги здобувалися лише завдяки активній інноваційі ній діяльності та ефективним інноваційним рішенням.