2. Організація охорони здоров’я і медичної допомоги населенню в хх ст.

Після Жовтневої революції в організації надання медичної допомоги населенню відбулися докорінні зміни. Першими органами системи охорони здоров’я стали лікарські колегії, які у грудні 1917 р. звернулися до народу з листом про боротьбу з захворюваністю, смертністю и антисанітарними умовами життя широких мас населення. У зверненні були порушені питання санітарного законодавства, медичної статистики, боротьби з дитячою смертністю, туберкульозом, сифілісом, розвитку санаторно-курортних закладів, вилучення аптек у приватних осіб та ін. У червні 1918 р. в Москві відбувся 1 Всеросійський з’їзд депутатів Медико – санітарних Рад, на якому були затверджені нові принципи організації і діяльності радянської медицини. Лікувальна медицина мала будуватися на принципах загальнодоступності і безкоштовності. На цьому з’їзді було порушено клопотання про організацію Народного комісаріату охорони здоров’я, який був створений у липні 1918 р. - першого в світі державного центру з охорони здоров’я. Першим комісаром охорони здоров’я було призначено М. О. Семашка, його заступником З. П. Соловйова. В Україні в січні 1919 р. у складі Тимчасового робітничо-селянського уряду України був створений Народний комісаріат охорони здоров’я, який через постійну зміну фронтів не зміг по-справжньому виконувати свої організаційні функції.

Однією з головних задач новостворених наркоматів була боротьба з епідемією висипного тифу, яка в ті часи надзвичайно поширилася в Україні. З 10 тис. лікарів, які були в 1919- 1920 рр. на військово-санітарній службі, близько 4000 захворіло на висипний тиф, з них померло 800 людей.

На кінець 1923 р. завдяки героїчній роботі медиків епідемії значно зменшилися, і почалася планова розбудова охорони здоров’я. Зростання лікарської мережі дало можливість розвивати спеціалізовану стаціонарну і поліклінічну допомогу. На початок першої п’ятирічки в Україні вже працювало 118 протитуберкульозних і 103 шкірно–венеричних диспансерів. Особлива увага приділялася охороні материнства і дитинства - в 1920 р був організований відділ охорони материнства і дитинства при Наркомздоров’я УРСР, а через кілька років в республіці вже існувала розвинена мережа закладів ( на початок 1928 р в Україні було 74 будинків немовлят, 513 дитячих консультацій, 188 молочних кухонь, 200 ясел). Великі труднощі спіткали Наркомздоров’я Української республіки при організації санітарної служби, оскільки спеціалістів цього профілю було дуже мало. Тому почали діяти короткочасні курси підготовки санітарних лікарів, санітарних фельдшерів, дезінфекторів, вакцинаторів. У роботі санітарної служби велика роль належала бактеріологічним інститутам Харкова, Києва, Катеринослава, були відкриті і нові бактеріологічні інститути в Одесі і Чернігові. Серед новаторських зачинань, що виникли тоді в Україні, треба назвати перші санітарно-протиепідемічні станції, які були створені в 1927 р., а потім розповсюдились у всьому СРСР. Для здійснення постійного санітарного нагляду в різних галузях життя країни в 1933 р. була організована Державна санітарна інспекція. В 1930 р. на заводах Донецька і Дніпропетровська з’явилися перші медично–санітарні цехи, які потім перетворилися на медико - санітарні частини.

У жовтні - листопаді 1939 р. Західна Україна возз’єдналася з УРСР і була включена до складу СРСР.

В новоутвореній УРСР проводилася велика робота щодо розвитку і вдосконалення всіх служб охорони здоров’я і підготовки медичних кадрів.

Після приєднання Західної України до УРСР відбулися суттєві зміни в організації охорони здоров’я населення. В 1939-1940 рр. були націоналізовані приватні лікувальні установи, аптеки, введена загальнодоступна і безкоштовна медична допомога. В Західних землях було створено 1948 лікувально - профілактичних установ, в яких були розгорнуті 14200 ліжок і працювало 4129 лікарів і 8900 середніх медичних працівників. У 1940 р. асигнування на охорону здоров’я регіону становили майже 145 млн. карбованців.

Через гостру потребу в медичних кадрах почали створюватися медичні інститути нового виробничного типу ( лікарня - вища школа), де навчалися переважно медичні працівники з середньою освітою. Такі інститути були відкриті в Полтаві, Вінниці, Херсоні, Миколаєві, Житомирі, Запоріжжі, Кременчуці. У Вінниці і Запоріжжі в 1934 р. вони були перетворені на стаціонарні медичні інститути, а в інших містах після першого випуску лікарів ліквідовані. Вже з перших днів існування Народного комісаріату охорони здоров’я було створено Вчену раду, в обов’язки якої входила розробка наукових питань у галузі медицини та санітарії. В подальші роки були організовані Державний інститут охорони здоров’я населення (1920 р.), перший в світі Центральний інститут гематології і переливання крові (1926), Всесоюзний інститут експериментальної медицини (1932). В Україні в 1928р. першим президентом Академії наук УРСР був обраний Д. К. Заболотний. З 1930 р. протягом 16 років президентом АН УРСР був видатний патофізіолог О. О. Богомолець.

Під час Великої Вітчизняної війни видатні українські вчені надавали суттєву допомогу фронтовим госпіталям. Праці М.Д.Стражеска та його школи з вивчення патогенезу раньового сепсису відіграли важливу роль у боротьби за одужання поранених.

Видатний біохімік академік О. В. Палладін синтезував вікасол, препарат який широко використовувався при кровотечах. Розробка і практичне вирішення проблеми пересадки рогівки і тканинної терапії В. П. Філатовим дозволили врятувати зір багатьом пораненим бійцям. Війна нанесла колосальні збитки охорони здоров’я України, більше, ніж половина медичних закладів була знищена, але вже на початок 1950 рр. ліжковий фонд лікарень України був майже відновлений. Після Великої Вітчизняної війни почали працювати медичні інститути в Івано-Франківську, Чернівцях (1945), Тернополі (1957) і медичний факультет при університеті в Ужгороді.

Протягом усіх років існування Радянської влади населення України користувалося безкоштовною медичною допомогою. Зараз в незалежній Україні відбувається реформування медицини, створюється інститут сімейних лікарів. Хоч офіційно населення має право на безкоштовну державну допомогу, ми всі, на превеликий жаль, стаємо свідками того, як сфера медичного обслуговування перетворюється на одну з найбільш корумпованих сфер нашого життя. Зараз в Україні впроваджується в життя (досить повільно) система страхової медицини. Також можна користуватися послугами приватних лікарів, кількість яких дедалі збільшується.