24 Серпня 1991 р. Почергова сесія Верховної Ради України прийняла Постанову та Акт проголошення незалежності України.

В незалежній Україні однією з гострих проблем стала перебудова в галузі освіти. У 1992р. була розроблена Державна національна програма «Українська освіта в ХХ ст.», і Верховна Рада схвалила «Закон про освіту», який передбачає створення в Україні безперервної ступеневої вищої освіти чотирьох рівнів. Термін «середня спеціальна освіта» був замінений терміном «вища освіта першого рівня», її можна отримати в навчальних закладах першого рівня акредитації. У навчальних закладах другого рівня акредитації – коледжах надається базова вища освіта, і випускники отримують ступень бакалавра. У навчальних закладах третього – четвертого рівня акредитації надається повна вища освіта і рівень спеціаліста або магістра. Постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 1994 р. №325 «Про перелік напрямів підготовки фахівців з вищою освітою за професійним спрямуванням, спеціальностей різних кваліфікаційних рівнів та робітничих професій» в галузі медицини була внесена спеціальність «сестринська справа» за трьома рівнями – молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст. У 1995 – 1996 рр. почали відкриватися факультети сестринської справи в медичних університетах та академіях України. У 1996 р. МОЗ України видав наказ №19 «Про створення Національної програми розвитку медсестринства України», була організована робоча група, що займається розробкою програми та її реалізацією в системі освіти і охорони здоров’я. У Постанові Кабміну від 24 травня за №507 «Про перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними кваліфікаційно-освітніми рівнями». спеціальність «сестринська справа» була зазначена за двома рівнями – молодшого спеціаліста та бакалавра. Перші 80 медсестер – бакалаврів були випущені в Україні у 1997 р. МОЗ України проінформувало керівників органів та закладів охорони здоров’я про те, що медсестра – бакалавр «може займати посаду головної медичної сестри відділення, медичної сестри спеціалізованого відділення, медичної сестри сімейного лікаря».

В 2006 р. на базі Житомирського медичного коледжу був створений Житомирський інститут медсестринства. Це перший і поки єдиний в Україні інститут, що готує спеціалістів і магістрів сестринської справи. Згідно з освітньо-професійною програмою магістр з медсестринства здатний виконувати такі професійні роботи:

- начальник (завідувач) структурного підрозділу медичного закладу;

- головна медична сестра (заступник головного лікаря з медсестринства);

- завідувач відділення (декан) у коледжі;

- науковий співробітник (сестринська справа, акушерство);

- викладач вищого навчального закладу.

Весь сучасний досвід розвитку медсестринства підтверджує, що розбудова і реформування охорони здоров’я держави неможливі без реформування найвагомішого його сегменту - медсестринської ланки та інших категорій медичних працівників.

6. Видатні лікарі хх ст.

Альберт Швейцер (1875 – 1965)- видатний німецький лікар, філософ, теолог, талановитий музикант, лауреат Нобелівської премії миру 1953 р. Альберт Швейцер був професором теології Страсбурзького університету, коли прочитав статтю, про тяжке становище негрів, які гинуть через відсутність елементарної медичної допомоги. Невеличка французька місія в Габоні зверталася до молодих лікарів із закликом приїхати працювати серед місцевого населення. Професор теології став студентом медичного факультету свого ж університету і платив за освіту з коштів, які заробляв органними концертами. В 1911 р. він склав останні іспити і після стажування в Парижі з тропічної медицини разом з дружиною – сестрою милосердя залишив Європу. В Ламбарені (Габон, Західна Африка) спочатку довелося приймати, оперувати і перев’язувати хворих (до 30-40 людей за день) просто неба. Невдовзі Швейцер організував лікарню в курятнику, потім, коли на власні кошти лікаря був побудований барак, умови надання медичної допомоги значно покращилися. Швейцер віддав справі лікування хворих в нелюдських умовах 50 років свого життя. «Нема задоволення вищого, ніж лікувати людей», - казав він. Благородна діяльність лікаря Швейцера знайшла визнання у всьому світі. В 1960 р. він був нагороджений орденом республіки Габон «Екваторіальна зірка». Його іменем названа головна вулиця в Ламбарені.

Володимир Михайлович Бехтерєв (1857- 1927) – видатний російський психіатр, один із засновників експериментальної психології належить в рівній мірі і Х1Х і ХХ ст. Він був людиною видатних здібностей і виключного працелюбства. Глибокі знання дозволили йому вступити до Петербурзької Медико-хірургічної академії у 16-річному віці, в той час, як туди приймали абітурієнтів, лише абітурієнтів, які досягли 17 років. В 24 роки він захистив докторську дисертацію, в 27 років, його як особливо талановитого вченого відрядили за кордон, де він стажувався в лабораторіях і клініках всесвітньо відомих лікарів. Після повернення в Росію він отримав посаду професора і завідуючого кафедрою психіатрії Казанського університету, а пізніше в 1893 р. – керівника кафедри психіатрії і невропатології Петербурзької Військово-медичної академії. У керованій ним клініці Бехтерєв організував перше у світі нейрохірургічне відділення. В 1918 р. він в тяжких умовах заснував Інститут мозку. Всесвітньо визнаний вчений, академік В.М. Бехтерєв відрізнявся багатогранністю наукових інтересів, у всіх енциклопедіях після його імені називають відразу три спеціальності – неврологію, психологію, психіатрію, і в кожний він залишив глибокий слід. Йому належить велика кількість наукових праць, присвячених гіпнозу. Він перший навів опис тяжкого ураження хребта, яке зараз має назву хвороби Бехтерєва.

Смерть видатного лікаря була раптовою і загадковою, але за однією з версій, вона пов’язана з тим фактом, що напередодні він консультував І.В. Сталіна. Діагноз був приголомшуючим – паранойя, тяжке психічне захворювання. Дехто розповідав, що професор Бехтерєв після консультації сказав, що він зараз оглядав «сухорукого параноїка» (у «батька народів» були проблеми з м’язами руки), але онука Бехтерєва, зараз видатний лікар–психіатр, заперечує можливість такого висловлювання. Адже ж її дід, людина бездоганної честі, великий знавець медичної етики, не міг зробити діагноз свого пацієнта набуттям широкої публіки. Проте, вона припускає, що він поділився своїми побоюваннями з колегами, які лікували високопоставленого пацієнта, і це вирішило його долю. Розтин тіла померлого відбувався у ванній кімнаті приватної квартири в обстановці суворої таємності, посмертний діагноз залишився нез’ясованим. Можна припустити, що В.М. Бехтерєв став однією з перших жертв сталінських репресій, які пізніше завдали колосальних втрат вітчизняній медицини.

Володимир Петрович Філатов (1875 - 1956) – видатний вітчизняний офтальмолог, усе своє життя присвятив боротьбі зі сліпотою. З 1911 р. він працював професором кафедри очних хвороб в Одесі, пізніше очолив заснований у 1936 р. Український експериментальний інститут очних хвороб. Він вперше в світі здійснив пересадку трупної рогівки, що було справжньою революцією у справі повернення сліпим зору. Багато нового вніс професор Філатов у вивчення глаукоми, трахоми, йому належить розробка вчення про біогенні стимулятори, що лягло в основу тканинної терапії. Ним запропонований оригінальний метод шкірної пластики за допомогою круглого стебла, що дозволяє відновлювати втрачені або деформовані внаслідок травм органи – ніс, стравохід, губи, сечівник. За свої видатні заслуги В.П. Філатов отримав звання дійсного члена Академії медичних наук СРСР Героя Соціалістичної Праці. Зараз його ім’я носить Український інститут очних хвороб в Одесі, яким він керував до кінця свого життя.

Данило Кирилович Заболотний (1886 – 1929), син селянина з села Чоботарки, що на Вінниччині ( зараз с. Заболотне) закінчив медичний факультет Київського університету. Вивчаючи сифіліс, він за 2 роки до Шаудина відкрив бліду спірохету, але не опублікував свого відкриття. У 1898 р. він заснував першу в Росії кафедру бактеріології при Петербурзькому жіночому медичному інституті. Багато сил учений віддав боротьби з чумою – він вивчав захворювання в Індії, Аравії, Китаї, в Поволжі, Казахстані, Забайкаллі. В 1911 р. він довів зв’язок розповсюдження чуми з гризунами тарбаганами. Під час громадянської війни Д. К.Заболотний очолював санітарно-епідеміологічну комісію Головного військово – санітарного управління. В 1920 р. ним заснована в Одесі перша в світі кафедра епідеміології. В 1927 р. він видав перший підручник «Основи епідеміології». З 1928 р. його обрано президентом Академії наук УРСР, у складі Академії він організував Інститут мікробіології, який зараз носить його ім’я.

Вражає той факт, що кожного разу, повертаючись з експедицій, видатний лікар привозив з собою немовлят, що через смерть батьків залишалися напризволяще. Він не тільки врятував одинадцять дітей від неминучої смерті, але й забезпечив їм гідне життя. П’ятеро дітей виростила і виховала дружина Данила Кириловича, інших вони віддали на виховання в добрі надійні руки. Останнього хлопчика, врятованого в Китаї, вчений усиновив і дав йому своє прізвище.

Олександр Олександрович Богомолець (1881- 1946) – видатний український патофізіолог народився в київській тюрмі, де була ув’язнена його мати, активна учасниця робітничого руху. Після закінчення Одеського університету спеціалізувався з патофізіології, керував кафедрами патологічної фізіології в Саратові і Москві. Він розробив теорію фізіологічної системи сполучної тканини, багато уваги приділив вивченню механізмів старіння і проблемам активного довголіття. Під час перебування О.О. Богомольця на посту президента Академії наук УРСР за його ініціативою були створені інститути клінічної фізіології, біохімії. Зараз ім’я Богомольця носять Київська медична академія та інститут фізіології АН України.

Микола Нилович Бурденко (1876- 1946) народився в сім’ї священика і почав освіту в сільській школі, в потім в духовній семінарії, але швидко прийшов до рішення змінити своє життя і свою професію, поступивши на медичний факультет Томського університету. Під час Російсько-японської війни студент Микола Бурденко працював в траншеях, на полі бою, на передових перев’язувальних пунктах, був нагороджений за хоробрість солдатським Георгіївським хрестом. Після війни Бурденко завершив навчання в Юр’ївському університеті, захистив дисертацію, стажувався за кордоном. Коли почалася перша світова війна, Бурденко сформував хірургічний загін і прибув з ним на театр військових дій. Ним був організований в Жирардові госпіталь для нейрохірургічних поранених. В той час смертність від поранень у мозок становила більше 50%, ще 35% гинуло від подальших ускладнень Бурденко запропонував відкритий метод лікування ран мозку, при якому смертність знизилась вдвічі З 1930 р. і до кінця життя М.Н. Бурденко керував факультетською хірургічною клінікою І Московського медичного інституту. Починаючи з 1936 р. він головний хірург - консультант Радянської армії. В 1939 – 1940 р. ним підготовлено керівництво «Материали з військово-польової хірургії». Під час Великої Вітчизняної війни він – головний хірург Радянської армії. В 1944 р. його проектом була заснована Академія медичних наук, він став її першим президентом. Наукова діяльність Бурденка охоплює ряд важливіших розділів хірургії. Ним розроблено питання патогенезу і лікування шоку, багато нового він вніс у вивчення питань трофіки, мозкових явищ при пухлинах і травмах центральної нервової системи. Зараз його ім’я надано Центральному нейрохірургічному інституту АМН Росії.

Володимир Миколайович Шамов ( 1882 – 1962) – видатний вітчизняний хірург, генерал – лейтенант медичної служби. Його докторська дисертація була присвячена проблемам хірургічного лікування злоякісних пухлин. З 1923 по 1939 рр. завідував кафедрою факультетської хірургії Харківського медичного інституту. В роки Великої Вітчизняної війни він був заступником головного хірурга Радянської Армії. Після війни керував кафедрою факультетської хірургії військово-медичної академії. Ним розроблена методика застосування кишкової петлі для створення штучного стравоходу ( операція Шамова). Великий внесок В.М. Шамов зробив у розвиток трансплантології, в удосконалення хірургічного лікування легенів, артерій, сечових шляхів, травної системи.

Сергій Сергійович Юдін ( 1891 – 1954) – хірург світового рівня, почесний член товариств Великобританії, США, Праги, Парижу, Каталонії, доктор Сорбонни, починав свою діяльність у 1915 р. на фронтах першої світової війни. З 1922 р. завідував хірургічним відділенням лікарні у Серпухові, серед робіт цього періоду монографія «Спинномозкова анестезія», яка принесла лікарю світове визнання і пізніше отримала престижну премію імені Ф. Рейна. З 1928 р. С. Юдін працював в інституті Скліфосовського, де вперше здійснив переливання консервованої крові, розв’язавши таким чином багато проблем лікування тяжких травм. Широко відомі його роботи з відновлювальної хірургії, а монографія «Відновлювальна хірургія при непрохідності стравоходу» отримала Державну премію 1948 р. З 1948 по 1952 роки видатний хірург за наклепом був ув’язнений і засланий до Сибіру як ворог народу, після повернення, як голодний, накинувся на операції. Але жити йому залишилося лише 2 роки, він помер під час з’їзду хірургів України у Сімферополі від інфаркту міокарда.

Микола Михайлович Амосов ( 1913 – 2002), видатний український хірург народився у селі на півночі Архангельської області. Після закінчення технікуму одночасно навчався в заочному індустріальному і Архангельському медичному інститутах і за короткий час отримав дві професії – лікаря та інженера. Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Микола Михайлович був призначений головним хірургом польового шпиталю. Він опинився у самому пеклі війни і пройшов бойовий шлях до перемоги над Німеччиною, а потім брав участь у війні з Японією. За роки війни був нагороджений 4-ма орденами і написав свою першу дисертацію. Друга дисертація була написана на Далекому сході, де через його руки пройшло 40 тис. поранених, близько 700 з них він не зміг врятувати. Після демобілізації деякий час працював в інституті Скліфосовського, де йому запропонували налагодити операційну техніку. Але в лютому 1947 р. він отримав лист із Брянська від старої знайомої, операційної сестри, яка писала, що в обласну лікарню шукають головного хірурга. Ось де був у нагоді величезний досвіт військового хірурга! Амосов розробив свої методики операцій на органах грудної порожнини і підготував докторську дисертацію «Резекція легенів». Після захисту дисертації його запросили керувати хірургічною клінікою Київського медичного інституту. Тим часом у Брянську розпочали судову справу проти лікаря Амосова. Слідчий ( це був чоловік однієї з сестер, який забажав зробити кар’єру, викривши хірурга – злочинця) арештував весь операційний матеріал, який зберігався в діжках з формаліном і запропонував патологоанатомам зізнатися, що Амосов видаляв легені здоровим людям. Тільки смерть Сталіна зупинила справу Амосова і врятувала його від страшної долі, яка спіткала багатьох видатних лікарів сучасності. З 1958 р. в клініці Амосова почали виконувати операції на серці за допомогою апарату штучного кровообігу. Серцева хірургія з використанням АШК інтенсивно розвивалася, а протезування аортальних клапанів було поставлено на потік. З 1983 р. клініка Амосова перетворена на Інститут серцево – судинної хірургії, яким видатний вчений керував до 1988 р. М.М. Амосов написав книгу – роздум «Думки і серце», яку переклали майже на всі європейські мови. Його перу належать також фантастичні, публіцистичні твори, спогади. Він був великим ентузіастом здорового способу життя і своїм прикладом довів, що людина може сповільнити старіння і подолати тяжкі захворювання. Розроблений ним «режим обмежень і навантажень» ( щодня 10 вправ по 100 рухів кожна, біг, дієта) дозволили йому підтримувати вагу 54 кг і прожити активно до 89 років.

Олександр Олексійович Шалімов ( 1918 - 2006), видатний хірург, академік АМН України, головний хірург МОЗ України. Закінчив робітничий факультет медичного інституту, останній іспит склав у перший день війни. Через ревматизм не потрапив на фронт, а був направлений на роботу в Забайкалля, де йому довелося бути водночас терапевтом, хірургом, акушером–гінекологом і головним лікарем. Після війни зі своїм чималим досвідом практичної роботи він повернувся до Москви і після курсів підвищення кваліфікації отримав призначення у міську лікарню м. Брянська, де він деякий час працював поруч з М.Амосовим. В 1948 р. захистив кандидатську дисертацію, присвячену питанням пластики стравоходу. Щодо докторської дисертації, склалося так, що він підготував їх аж три, і дві з них були затверджені. Протягом 10 років він очолював кафедру торакальної хірургії і анестезіології в Харкові, потім був запрошений до Києва, де очолював кафедру хірургії Інституту удосконалення лікарів. Він автор 30 книг, багатьох підручників і хірургічного атласу. Він вважав, що «якщо нічого не робити, життя все одно мине. А так щось залишиться людям».

ВИСНОВКИ

1. В ХХ ст. набула подальшого розвитку мікробіологія. Були відкриті збудники багатьох інфекційних захворювань, вивчені шляхи їх розповсюдження. В медичну практику увійшли біологічні методи боротьби з інфекційними захворюваннями, тому смертність від них значно знизилась.

2. ХХ ст. називають ерою антибіотиків. Перший антибіотик пеніцилін був отриманий у 1929 р. О. Флемінгом, почав використовуватися у 1940 р. завдяки дослідженням Чейна і Флорі, які розробили спосіб його промислового виробництва. Зараз існує велика кількість антибіотиків, які отримують різноманітними методами, серед них і методи генної інженерії. Використання антибіотиків - значний крок до остаточної перемоги людства над інфекційними хворобами.

3. На ХХ ст. припадає стрімкий розвиток молодої науки генетики. Зараз генетики впритул підійшли до вирішення проблем морально – етичного характеру.

4. Видатною подією в медицині було розроблено вчення про стрес , розроблено видатним канадським вченим Г. Селье.

5. Справжнім проривом в лікуванні цукрового діабету було отримання в 1921 р. канадськими дослідниками Ф. Бантінгом і Ч. Бестом інсулін – це стало порятунком для мільйонів людей, хворих на цукровий діабет.

6. Епохальною подією в хірургії став розвиток трансплантології – вчення про пересадку внутрішніх органів Першу успішну пересадку серця зробив південно – африканський хірург Х. Бернар у 1964 р.

7. Надбанням ХХ ст. можна назвати розвиток геронтології. Ця наука здобуває особливого значення через збільшення тривалості життя і кількості людей похилого віку в суспільстві.

8. Багато важливих відкриттів відбулося в галузі анатомії, фізіології, терапії та інших медичних дисциплін.

9. Після Жовтневої революції почала створюватися державна система надання медичної допомоги. Вона була загальнодоступною і безкоштовною. Багато уваги приділяв Радянський уряд розвитку медичної науки, в СРСР було створено багато науково – дослідницьких інститутів.

10. Протягом ХХ ст. в країнах Європи та Північної Америки відбувалися докорінні реформи медсестринства і медсестринської освіти. Сестринська справа була визнана самостійною, відмінною від лікувальної справи професії. Створено кілько рівнів сестринської освіти: допоміжна медсестра (асистент, практик), дипломована медсестра, медсестра-бакалавр, медсестра–магістр, медсестра- доктор наук, вища освіта без виділення ступенів.

11. В Радянському Союзі розвиток сестринської справи відрізнявся від її розвитку в країнах Заходу. Зараз у країнах пострадянського простору відбувається реформування сестринської справи у відповідності зі світовими стандартами.

12. Непочатий край роботи відкриває перед сестрами нового покоління паліативна медицина. У всьому світі зараз створено багато госпісів для безнадійних онкологічних хворих, хворих на СНІД ; хвиля госпісного руху докотилася до нас, і зараз створюються заклади паліативної медицини в багатьох містах України.

13. Видатною особистістю серед медичних сестер світу була лауреат Нобелівської премії миру мати Тереза з Калькутти.

14. Десятки видатних вітчизняних лікарів зробили значний внесок у розвиток медичної науки, серед них - В.М. Бехтерєв, С.С. Юдін, М.М. Амосов, О.О. Шалімов та багато інших.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Дайте загальну характеристику періоду, що вивчається.

2. Які досягнення мікробіології сприяли зниженню смертності від інфекційних хвороб?

3. Як були отримані перші антибіотики, і яке значення мала ця подія для подальшого розвитку медицини?

4. Чому створення вчення про стрес вважають таким важливим для сучасної медицини? Як виникло це вчення?

5. Чому отримання інсуліну є таким важливим для людства? Якою була історія цього винаходу?

6. Які події відбувалися в терапії протягом ХХ ст.?

7. Які здобутки хірургії ХХ ст. ви знаєте?

8 .Що ви знаєте про розвиток геронтології в ХХ ст.?

9. Чого досягло людство в ХХ ст. завдяки генетиці?

10.Як відбувався розвиток медсестринства і сестринської освіти в країнах Західної Європи і Північної Америки протягом сторіччя?

11. Якою була організація медичної допомоги в Радянському Союзі?

12 .Як розвивалася сестринська справа в СРСР?

13. Як відбувається реформування сестринської справи в країнах пострадянського простору?

14. Що ви знаєте про розвиток паліативної медицини? Чому зараз ця проблема набуває такого значення?

15. Що ви знаєте про життя і діяльність матері Терези з Калькутти?

16. Що ви знаєте про лікарів – жертв сталінських репресій у Радянському Союзі? Як це відбилося на розвитку вітчизняної медицини?

17. Який внесок зробив у розвиток вітчизняної медицини В.М. Бехтерев?

18. Який видатний українських хірургів ви знаєте?

19 Що відомо вам про наукову діяльність В.П. Філатова?

Д.К.Заболотного? О.О.Богомольця? М.М.Амосова? О.О. Шалімова?