1. Паливна економічність.
Європейські виробники займають лідерство у
паливній економічності, створюючи репутацію ефе-
ктивних комерційних транспортних засобів, котрі
також безпечні та мають найвищий рівень якості.
Існує чітке економічне обґрунтування для безперер-
вного удосконалення, оскільки основними операти-
вними витратами для транспортної компанії є пали-
во. Крім того, паливна економічність також є клю-
чем для покращення екологічної ефективності тран-
спортного засобу.
Наразі усі виробники вантажних автомобілів
працюють над гібридною технологією, котра може
скоротити споживання палива на 15–20 %. У бага-
тьох також є моделі, котрі придатні до роботи на
альтернативних видах палива, таких як біоетанол
або стиснений природній газ, одночасно проводять-
ся випробування комерційного транспорту та авто-
бусів, оснащених водневими паливними елемента-
ми. Розвиток телематики та управління автотранс-
портними перевезеннями приносить подальше удо-
сконалення ефективності – скорочуючи викиди та
допомагаючи прискорити ефективність бізнесу. Па-
ливна економічність великовантажних комерційних
автомобілів драматично покращилась за останні
десятиріччя. Сучасний 40-тонний вантажний авто-
мобіль спалює на 1/3 менше палива аніж автомобіль,
побудований у 1970-х роках. Одна перевезена тонна
вантажу відповідає нормі споживання рівно одного
літра дизпалива на 100 км. Оскільки технології дви-
гуна постійно удосконалюються, зростає економія
витрат палива вантажних автомобілів.
– Динаміка споживання палива
40-т вантажного автомобіля, л/100 км
Європейські виробники комерційних транспорт-
них засобів спрямовані на подальші удосконалення.
Для того, щоб підкреслити їх рішення, сектор був
об’єднаний у програмі “Погляд 20–20”, проголоше-
ний на автомобільній виставці у м. Ганновер у 2008 р.
Безпосередньою метою автомобільних виробників у
програмі “Погляд 20–20” є подальше зменшення ви-
трат палива сучасними вантажівками у середньому на
20 % до 2020 р. порівняно із 2005 р.
На додаток, промисловість буде активно відсто-
ювати баланс між мобільністю та захистом навко-
лишнього середовища через партнерські стосунки з
політичними лідерами, паливною промисловістю,
компаніями-перевізниками, операторами транспор-
тних засобів та безпосередньо водіями. Амбіційна
стратегія автомобільних виробників підходить до
цілей ЄС щодо зменшення загальних викидів парни-
кових газів на 20 % за період до 2020 р.
2. Екологічність.
Автомобілі не являються найбільшим джерелом
викидів CO2, проте вони є суттєвим фактором остан-
нього. Оскільки все більше людей у країнах з перехі-
дною економікою потребують більшої та кращої мо-
більності, кількість автомобілів у світі невпинно зро-
стає, компенсуючи успіхи, які вже досягнуто завдяки
скороченню споживання палива автомобілями нових
конструкцій. Зменшення штучно створених викидів
CO2 є комплексним питанням.
Провідні виробники автотранспорту.
Розділ 1. Історія створення автомобіля Mercedes
З 1901 року ім'я "Мерседес" стало торговою маркою автомобілів, що випускалися німецькою компанією "Даймлер-Моторен-Гезелльшафт" (Daimler-Motoren-Gesellschaft). Її заснував Готліб Даймлер (Gottlieb Daimler) в 1890 році в Бад Каннштате, поблизу Штутгарта, на базі своєї майстерні, де в 1885-1886 роках він побудував, що вважається першим у світі, 4-колісний автомобіль з бензиновим мотором. У 1899 році Вільгельм Майбах (Wilhelm Maybach), який брав активну участь у створенні перших машин Даймлера, побудував автомобіль "Фенікс-Даймлер" (Phoenix-Daimler) з 4-циліндровим двигуном потужністю 24 к.с., що володів рядом серйозних технічних недоліків. У той момент помітний вплив зробив Еміль Еллі-нек (Emile Jellinek), глава представництва "Даймлер" у Франції і консул Австро-Угорської імперії в Ніцці. Йому вдалося переконати Майбаха створити нову машину, яка була готова в 1901 році. За пропозицією Еллінека автомобіль назвали ім'ям його дочки Мерседес.
Перший "Мерседес-35Р5" з 4-циліндровим мотором робочим об'ємом 5913 см3 мав класичне розташування агрегатів (попереду двигун, задні ведучі колеса) і мав зовнішність, яку також стали називати класичною. Він став основою для розробки всіх подальших моделей, що випускалися з 1902 року під маркою "Мерседес-Симплекс" (Simplex). До найбільш відомих представників цієї серії відносяться моделі "40/45PS" і "60PS" з двигунами в 6785 і 9235 см3, причому остання з них розвивала швидкість до 90 км / ч.
У наступні роки "Даймлер" випускала цілу гаму легкових "мерседесів" з моторами робочим об'ємом від 1568 до 9575 см3, включаючи розкішні моделі з повністю закритими кузовами. Деякі з них оснащувалися безклапанними двигунами "Найт" (Knight) з золотниковим розподілом. "Мерседес-Найт" з двигуном в 4055 см3 залишався у виробництві до 1924 року. Гоночні "мерседеси" перемагали на багатьох міжнародних змаганнях, що проводилися до першої світової війни.
Серед перших післявоєнних автомобілів була модель "28/95PS" з 6-циліндровим мотором в 7250 см3, на якій Пауль Даймлер в 1921-1922 роках експериментував з об'ємним нагнітачем (компресором), що приводиться від колінчастого валу і підвищує потужність двигуна приблизно в 1,5 рази. Ці роботи в 1923 році продовжив новий головний інженер Фердинанд Порше (Ferdinand Porsche). У тому ж році почалося виробництво перших машин з 4-циліндровими двигунами робочим обсягом 1568 і 2614 см3, оснащених нагнітачами, а з 1924 року стала випускатися більш відома серія "24/100/140 PS" з 6-циліндровим мотором в 6240 см3 потужністю 100 -140 к.с. У 1926 році фірми "Даймлер" і "Бенц" (Benz) об'єдналися в компанію "Даймлер-Бенц".
Розділ 2. Історія створення автомобіля BMW
Історія цієї відомої баварської фірми почалася в роки першої світової війни після об'єднання двох мюнхенських компаній, що випускали авіаційні мотори, - "Рапп Моторенверке" (Rapp Motorenwerke) і "Густав Отто Флюгмашіненфабрік" (Gustav Otto Flugmaschi-nenfabrik). Спочатку фірму називали "Байріше Флюгцойг-верке" (Bayerische Flugzeug-werke), а з 1917 року - "Байріше Моторенверке" (Bayerische Motorenwerke - "Баварський моторний завод" або скорочено БМВ (BMW)).
У перші роки свого існування вона випускала тільки авіаційні двигуни, розроблені Максом Фріцем (Max Friz). У 1919 році літак, оснащений двигуном БМВ, встановив рекорд, піднявшись на висоту 9760 м. Версальським договором Німеччині заборонялося випускати озброєння, у тому числі військові літаки, що завдало фірмі нищівного удару і змусило переорієнтовуватися на випуск двигунів для вантажівок, легких суден і мотоциклів, а також стаціонарних моторів промислового призначення.
У 1923 році Макс Фріц і Мартін Штолла (Martin Stolle) побудували перший мотоциклетний двигун.
У 1928 році БМВ придбала ліцензію на легкий двомісний автомобіль "DA-1", що випускався невеликою фірмою "Діксі" (Dixi) з Айзенаха за ліцензією англійського "Остін Севен" (Austin Seven). Викупивши всю фірму "Діксі" і модернізувавши її автомобіль, БМВ почала серійне виробництво цієї машини в Айзенахе. Спочатку модель називалася "БМВ-Діксі", а потім просто БМВ.
У 1930 році, напередодні економічної кризи, з'явився могутніший (18 к.с.) 2-місцевий варіант "Вартбург DA-3" (Wartburg). БМВ змогла виплутатися з важкої фінансової ситуації, і з 1931 року одна за одною з'являються нові моделі. Спочатку народилася серія "AM" з 4-циліндровим двигуном верхньоклапанної об'ємом 782 см3 потужністю 20 л.с., який замінив 15-сильний агрегат.
У 1933-му Фрітц Фідлер (Fritz Fiedler) узяв на себе технічне керівництво фірмою. Йому БМВ зобов'язана появою першого автомобіля власної конструкції серії "303", пропонувався із закритим чи відкритим кузовом. Одночасно для цієї моделі розробили перший 6-ци-ровий двигун, що поклав початок подальшим домами таких моторів БМВ. У наступному році випустили БМВ-315 сб-ци-світовим агрегатом робочим об'ємом 1490 см3 потужністю 34 л.с. Після цієї моделі з'явилося кілька цікавих спортивних машин. Перша з них, "315 / 1 Спорт", мала потужність 40 л.с. і розвивала максимальну швидкість 120 км / ч. Вона принесла фірмі перші перемоги на міжнародних спортивних трасах.
У 1936 році з'явився найбільш популярний 6-циліндровий верхнеклапанний мотор, що пропонувався в двох варіантах: на автомобілях серій "319" і "329" він мав об'єм 1911 см3 і потужність 40-55 к.с., для наступних серій "320", " 321 "," 326 "," 327 "і" 328 "об'єм збільшили до 1971 см3, а потужність в різних виконаннях - від 45 до 80 к.с. Найпотужніші моделі оснащувалися голівкою блоку з напівсферичними камерами згоряння і двома-трьома карбюраторами. До цієї серії належать спортивні БМВ-327 і БМВ-328 випуску 1937-1940 років - "мрія всіх автомобілістів" тих часів. Автомобілі неодноразово вигравали найпрестижніші і важкі перегонів. Їх випустили всього в 464 екземплярах. Перед самою війною з'явився найбільш престижний седан БМВ-335 з 3,5-літровим мотором потужністю 90 л.с.
Під час війни БМВ знову випускала авіамотори і військове обладнання. Як пишуть західні історики, кінець війни став для фірми катастрофою. Її головний завод у Айзенахе залишився в радянській зоні окупації і був націоналізований. На ньому деякий час випускалися легкові автомобілі марки ЕМВ (EMW) за зразком довоєнних БМВ. Головне мюнхенське підприємство було повністю зруйновано. Його відновлення йшло з великими труднощами, і першою продукцією стали сільгоспмашини.
У 1948 році з дозволу окупаційної влади БМВ почала виробництво мотоциклів з мотором робочим об'ємом до 250 см3. Автомобільне виробництво відновили лише в 1952 році, а першу післявоєнну модель "501" показали восени на Франкфуртському автосалоні 1951 року. Цей комфортабельний і просторий автомобіль середнього класу був створений на шасі довоєнної машини серії "326". Він оснащувався 6-циліндровим 2-літровим мотором потужністю 65 л.с.
У 1954 році з'явилася комфортабельна модель "502" з 2,6-літровим двигуном V8 потужністю 100 к.с.
Потім побачили світ моделі "503", "503 купе" і "507". Потужність 3,2-літрового мотора V8 спортивної моделі "507" досягала 165 к.с., а швидкість - 220 км / ч.
Попит на потужні і дорогі автомобілі у повоєнній Німеччині був невисокий, і БМВ вирішила зайнятися випуском дешевих машин. У 1955 році з'явилася проста і дуже компактна Мікролітражна модель за ліцензією італійської фірми "Ізетта" (Izetta). Вона мала 2-місний кузов з дверима в передній частині і оснащувалася одноциліндровим мотором мотоциклетного типу об'ємом 246 см3 потужністю 12 л.с. Більш простора 4-місцева БМВ-600 з мотором в 582 см3 потужністю 20 л.с. з'явилася в 1958 році. Серію машин масового попиту БМВ завершила в 1959 році задньомоторний модель малого класу "700" з 2-дверним кузовом від італійської фірми "Мікелотті" (Michelotti). Згодом кузова цієї фірми допомогли створити зовнішній вигляд багатьох моделей БМВ.
Серйозна фінансова криза 1959-1960 років закінчився для компанії вдало - контрольний пакет акцій БМВ придбав мультимільйонер Герберт Квандт (Herbert Quandt), який змінив керівництво компанії і сприяв її подальшому успішному розвитку.
Концептуально новий автомобіль середнього класу моделі "1500" був готовий вже в 1961 році. Поєднання просторого 5-місцевого кузова седан, стрімкої зовнішності, дуже вдалого 1,5-літрового мотора потужністю 80 л.с. разом з високими ходовими якостями відразу ж вивели цю машину в число кращих серед аналогів. Слідом за нею з'явилися моделі "1800", "2000" і "2000 Ti".
У 1964 році випустили більше компактну, але потужну модель "1600" з 2-дверним спортивним кузовом. Через два роки (1966 рік) цю серію модернізували і розширили, а нові моделі отримали індекси "1602", "1802" і "2002". Остання модель оснащувалася 4-ци-ліндровим 2-літровим мотором потужністю 100 к.с. і завдяки своїй невисокій ціні виявилася вельми популярною серед водіїв, що віддають перевагу активну їзду. У 1973-му серію "2002" доповнила модель "2002 Турбо", що стала першою в Німеччині легковою машиною з мотором, обладнаним турбонаддувом.
Успіх нових моделей, а також спортивні досягнення дозволили вже до кінця 60-х створити БМВ імідж, як компанії, що випускає "автомобілі для водіїв, які отримують радість від їзди", Тільки за 10 років (1960-1970 рр..) Виробництво машин збільшилася втричі і перевищила 160 тисяч штук на рік.
У 1969 році БМВ продемонструвала нові швидкісні моделі "2500" і "2800", які повинні були скласти конкуренцію "мерседесів" S-класу. Ці великі седани оснащувалися рядними 6-циліндровими моторами в 150 і 170 к.с., а потім (моделі "3,05" і "3,05 купе") - 3-літровими двигунами в 180 к.с.
Початок сучасної гами моделей з прийнятими сьогодні позначеннями було покладено в 1972-му. Саме тоді з'явилося перше покоління моделей п'ятої серії під індексами "520", "520I" і "525i" з 4 - і 6-циліндровими двигунами робочим об'ємом 2,0-2,5 л потужністю 115-145 л.с. Малий клас у 1975 році був оновлений ще більш успішною третьою серією, в яку входили моделі "316", "318", "320" і "320I". Спочатку всі вони оснащувалися тільки 4-циліндровими моторами робочим об'ємом 1,6-2,0 л потужністю 90-125 к.с.
Сімейство моделей шостої серії було представлено швидкісними 2-дверними купе на шасі моделей п'ятої серії. Першу "635CSI" з 6-циліндровим мотором в 218 к.с. показали на Женевському автосалоні 1976 року. Завдяки поєднанню комфортабельності з видатними швидкісними якостями цей автомобіль у свій час служив еталоном моделей подібного класу.
Для конкуренції з "мерседесами" S-класу було створено сімейство моделей сьомої серії, яке з'явилося влітку 1977 року. Машини зберегли схожість з моделями "2500/2800", але мали великі габаритні розміри. Перші три моделі "728", "730" і "733I" оснащувалися 6-циліндровими моторами робочим об'ємом 2,8-3,2 л потужністю 170-197л.с. Втом ж році "трійки" і "п'ятірки" отримали нові рядні 6-ци-ліндровимі мотори робочим об'ємом 1991 і 2316 см3 потужністю 122 і 143 к.с. У 1977 році побачило світло спортивне купе "М1". Модель випускалася в обмеженій кількості. Слідом за "М1" з'явилася перша серійна модель з індексом "M535I" (1979 рік) з 3,5-літровим мотором в 218 к.с. Однак справжнім швидкісним автомобілем все-таки була модель "M635CSI" (1983 рік). Вона була оснащена високооборотним 6-циліндровим мотором в 3453 см3 потужністю 286 к.с., що дозволяло розвивати швидкість до 255 км / ч. У тому ж році з'явилася і перша модель "524td" з турбонадцувним дизелем потужністю 115 к.с.
У 1981-1982 роках почалося виробництво другого поколінь "п'ятірок" і "трійок", а в 1988-м і 1990-м - третє поколінь цих моделей, що стали широко відомими у всьому світі.
Друге покоління "сімок", що потіснили "мерседеси" S-класу, з'явилося в 1986 році. А на наступний рік грянула сенсація - прем'єра моделі вищого класу "750I" з 12-циліндровим V-образним 5-літровим мотором потужністю 300 к.с.
Трохи раніше, в 1985-м, третя серія була доповнена спортивної модифікацією з 2,3-літровим мотором в 200 к.с., що отримав позначення "МОЗ". У 1987-му аналогічний варіант з'явився і в п'ятій серії - модель "М5" отримала потужний мотор в 315 к.с. і стала однією з найшвидших у світі серійних спортивних машин.
У 1988 році випустили оригінальну 2-дверну відкриту модель "Z1", створену на шасі моделей третьої серії.
У 1989 році сімейство "шісток" замінили на сімейство "вісімок". Спочатку пропонувалася тільки одна модель "850I" з силовим агрегатом від "750I".
У 1990 році відбулося чергова подія - поява найбільш вдалого покоління БМВ третьої серії.
Сьогодні компанія БМВ виробляє чотири сімейства моделей тільки класичної компоновки з задніми провідними колесами. Це моделі середнього і вищого класів з кузовами різного типу, оснащені 4 -, 6 -, 8 - і 12-циліндровими моторами.
З 1995 року на американському заводі німецької фірми випускається оригінальна 2-місцева модель "Z3".
Розділ 3. Історія створення автомобіля Audi
Ця нині всесвітньо відома фірма народилася в 1910 році за рішенням суду. Розглядалася справа про звинувачення Августа Хорьха (August Horch) його колишніми колегами з компанії "Хорьх". В результаті розбіжностей з партнерами норовливий Хорьх був змушений піти з власної фірми, заснованої ним у Цвіккау в 1899 році. Через деякий час він створив у тому ж місті нову компанію, природно, присвоївши їй своє ім'я. Недовго існували в одному невеликому містечку дві фірми з однаковою назвою: рішенням суду другої було присвоєно нову назву "Ауді", що по-латині означає те ж саме, що "Хорьх" по-німецьки - "слухати".
Перший "Ауді" був забезпечений 4-циліндровим двигуном в 2612 см3, схожим на колишні конструкції Хорьха, створені ним для фірми "Хорьх". Але незабаром за ним пішли нові мотори робочим об'ємом в 3562; 4680 і 5720 см3. У всіх були так звані симетричні клапани: впускний стояв знизу, а випускний суворо над ним "вниз головою".
Перші автомобілі завоювали численні спортивні призи. Особливо відзначилася модель "Ауді-С". До війни був створений ще один невеликий автомобіль типу "8 / 28" з мотором в 2071 см3, який продовжували випускати і після встановлення миру. Але найбільш популярним у 20-ті роки став 50-сильний "Ауді-К" з верхнеклапанним мотором в 3,5 л. Першим 6-циліндровим був "Ауді-М", випущений в 1924 році. Його робочий об'єм складав 4655 см3, а розподільний вал вперше переставили вгору. Колінчастий вал мав 7 опор, а блок циліндрів зробили з алюмінієвого сплаву, хоча гільзи циліндрів залишалися сталевими. Верхній розподільний вал безпосередньо діяв на стрижні клапанів. Гальма всіх коліс забезпечувалися вакуумним підсилювачем. Максимальна швидкість автомобіля досягала 120 км / ч.
Перший 8-циліндровий двигун в 4872 см3 з'явився в 1928 році на автомобілі серії "R", що отримала гучне ім'я "Імператор" (Imperator). Вона виявилася останньою власної конструкцією "Ауді", яку незабаром приєднала до себе інша автомобільна фірма ДКВ (DKW).
Йорген Скафте Расмуссен (Jorgen Skafte Rasmussen), засновник ДКВ, вирішив не створювати для нової гами "Ауді" власні двигуни, а закупив у фірми, що розорилася американської фірми "Ріккі-Бейкер" (Rickenbacker) всі її обладнання та розробки. Чергові моделі "Ауді" з'явилися в 1929 році. Це були 6-циліндрові "Дрезден" (Dresden) і 8-циліндрові "Цвіккау" (Zwickau). У 1931 році в гамму "Ауді" увійшла легка модель "Р" на шасі ДКВ з 4-циліндровим мотором "Пежо" (Peugeot) в 1122 см3.
У 1932 році 4 німецькі фірми ДКВ, "Ауді", "Хорьх" і "Вандерер" (Wanderer) об'єдналися в автомобільний концерн "Ауто Уніон" (Auto Union). Першим результатом спільної роботи для "Ауді" стала перед-неприводні серія "Фронт" (Front) з 6-циліндровим двигуном верхньоклапанної "Вандерер" в 2257 см3, за яким пішов задньопривідний "Ауді-920" з 6-циліндровим мотором "Хорьх" в 3281 см3.
Після війни територія Німеччини, де перебував місто Цвіккау, увійшла до складу НДР. Колишній завод "Ауді" був націоналізований і на ньому випускали не менш відомі автомобілі "Тра-бант" (Trabant). Марка "Ауді" тимчасово зникла, так як після війни компанія "Ауто Уніон" виробляла тільки автомобілі ДКВ. Лише в 1957 році з'явилася єдина модель під назвою "Ауто Уніон 1000". У наступному році "Ауто Уніон" перейшла під контроль компанії "Даймлер Бенц" (Daimler Benz), а в 1964 році, коли став намічатися перехід на випуск передньопривідних автомобілів, стала власністю концерну "Фольксваген" (Volkswagen). У 1965 році марка "Ауді" відродилася. На Франкфуртському автосалоні була показана пе-реднепріводная "Ауді 1700" з високоекономічним двигуном розробки "Даймлер Бенц", що має ступінь стиснення 11,2 і потужність 72 л.с.
У 1969 році відбулося злиття "Ауто Уніон" і фірми НСУ (NSU) - нова компанія стала називатися "НСУ Ауто Уніон". Останні організаційні зміни відбулися в 1984 році, коли "НСУ Ауто Уніон" перейменували в просто "Ауді". Після 1965 року сімейство моделей "Ауді" стало розширюватися - до початку 70-х років з'явилися серії "60", "75", "80" та "100". Створені в 1980 році повнопривідні модифікації "Кваттро" (Quattro) неодноразово домагалися успіху в міжнародних ралі, що принесло марці "Ауді" високий авторитет Сегодня "Ауді" випускає широку гаму висококачестветних передньопривідних легкових автомобілів всіх класів з моторами робочим об'ємом від 1,6 до 4 , 2 л. Очолює програму новинка 1996 року - малогабаритна модель "A3" з коротким трьох-дверним кузовом і декількома типами бензинових і дизельних двигунів. Середній клас представлений серією "А4", випущеної в кінці 1994 року і входить до четвірки найбільш популярних у Німеччині автомобілів. У неї входять численні варіанти з двигунами робочим об'ємом від 1595 до 2771 см3 мощностью90-193 к.с., включаючи повноприводні виконання "Кваттро" і вантажопасажирські "Авант" (Avant). Цю популярну гаму доповнює серія "А6", представлена у 1997 року і яка пропонується з кількома 4 - і 6-циліндровими двигунами робочим об'ємом від 1781 до 2771 см3 потужністю від 110 до 193 к.с. Завершує програму "Ауді" найпотужніша і дорога серія "A8/S8", оснащена двигунами V8 у 3697 і 4172 см3 потужністю 230-340 л.с. "Ауді" має сьогодні репутацію однієї з найбільш перспективних автомобільних компаній.
Розділ 4. Історія створення автомобіля Volkswagen
На початку 30-х років в конструкторському бюро Фердинанда Порше (Ferdinand Porsche) в Штутгарті розробили кілька прототипів задньомоторний автомобілів малого класу з 4-циліндровими оппозітнимі двигунами фірм "Цюндапп" (Zundapp) і НСУ (NSU). У 1934 році Адольф Гітлер доручив Порше налагодити масове виробництво таких машин. Лідер нацистів вирішив дати німецькому народові масову і дешеву модель, названу ним "Фольксваген" (Volkswagen, скорочено VW), тобто "Народний автомобіль". У 1935-1936 роках Порше розробив ще два прототипи, один з яких фюрер оглянув і схвалив. У наступному році на фірмі "Даймлер-Бенц" (Daimler-Benz) було виготовлено дослідну партію з 30 машин, які пройшли всебічні випробування і були істотно доопрацьовані.
Навесні 1938 року заклали перший камінь у фундамент нового заводу "Фольксваген" у містечку Фаллерслебен, яке потім перейменували в Вольфсбург. Там передбачалося випускати "Фольксваген-38" (VW-38) з двигуном повітряного охолоджування робочим об'ємом 985 см3. Він мав і інше позначення - "КдФ" (KdF) - абревіатура назви нацистської організації "Сила через радість" (Kraft durch Freude). Для фінансової підтримки будівництва оголосили передплату на купівлю нової моделі і збір попередніх внесків з населення. Розпочата у вересні 1939 року друга світова війна перешкодила розгорнути серійний випуск моделі, завод переключився на виготовлення невеликих армійських розвідувальних машин "КдФ-82" і легких амфібій "КдФ-166". Паралельно невеликими партіями випускався легковий варіант "КдФ-87" для штабних цілей.
Через три місяці після закінчення війни з ініціативи британських окупаційних властей на заводі поновилася збірка автомобілів. До кінця 1945 року там побудували 1293 машини, у тому числі 754 легкових "Фольксваген". У 1947годув Вольфсбурзі почалося масове виробництво "фольксвагенів", які стали по-справжньому народними легковими автомобілями, повністю виправдавши свою назву. Машини постійно модернізувалися, в Німеччині випускалися до 1972 року, зберігши всі свої конструктивні особливості та специфічну форму, за яку отримали прізвисько "Жуки".
Першою модифікацією стандартного "Фольксвагена-1200" в 1955 році стало спортивне купе "кишенею-Гія" (Karmann-Ghia), марка якого була складена з назв створили його: кузов проектувала італійська компанія "Гія", а збирався він на німецькій кузовний фірмі "кишені" в Оснабрюці. У 1961 році програма поповнилася новим "Фольксвагеном-1500" з кузовом седан і двигуном збільшеного робочого об'єму, на базі якого випускалися чергові виконання купе і кабріолета "кишенею-Гія".
У 1965 році "Фольксваген" викупила у компанії "Даймлер-Бенц" фірму "Ауді" (Audi), створивши концерн "Фольксваген-Ауді", відомий під абревіатурою VAG. Пізніше до нього увійшли іспанська фірма СЕАТ (SEAT) і чеський завод "Шкода" (Skoda).
Першим результатом об'єднання в 1968 році став VW-411 з двигуном повітряного охолоджування робочим об'ємом 1679 см3. Модель вельми стримано була прийнята покупцями. У 1969 році, після приєднання фірми НСУ, з'явився перший "Фольксваген" з передніми провідними колесами, що одержав індекс "К-70". Його можна було придбати з двигунами робочим об'ємом 1594 або 1795 см3. У 1969-1975 роках при співпраці з фірмою "Порше" (Porsche) випускалися спортивні автомобілі "Фольксваген-Порше-914" з 4 - і 6-циліндровими двигунами в 1679 і 1991 см3. У 1970 році з'явився VW-181 з утилітарним відкритим кузовом, що нагадував армійські машини військового часу. Його розвитком в 1979 році став легкий полнопрі водний армійський автомобіль "Ілтіс" (lltis).
Родоначальником нового покоління "фольксвагенів" вважається передньопривідний "Пассат" (Passat), випущений ний в 1973 році. Він пропонувався в численних варіантах з двигунами робочим об'ємом від 1297 до 1588 см3. На наступний рік з'явився спортивний "Сироко" (Scirocco) з 3-дверним кузовом купе і моторами об'ємом від 1093 до 1588 см3, а також компактний 3 - і 5-дверний хетчбек "Гольф" (Golf). За перші 30 місяців випуску з конвейєра зійшов 1 мільйон машин "Гольф", перетворивши "Фольксваген" у одного з найбільших виробників автомобілів у Європі. У 1979 році з'явився кабріолет "Гольф", незмінно мав високий попит.
На початку 1975 року представили "молодшого брата" "Гольфа" - трьохдверний передньопривідний "Поло" (Polo), аналогічний по конструкції автомобілю "Ауді-50" і що пропонувався з двигунами робочим об'ємом 895-1272 см3. Недорогий і практичний "Поло" також став дуже популярним і укріпив фінансове положення "Фольксваген". На базі "Поло" пропонувався трьохоб'ємний варіант з кузовом седан "Дербі" (Derby).
У 1981 році "Пасат" і "Сироко" були модернізовані, а через рік на базі "Пасату" з'явився седан "Сантана" (Santana), в оснащення якого вперше входив 5-циліндровий бензиновий двигун робочим об'ємом 1994см3.
З 1980 року на базі "Гольфа" вироблялась модель "Джетта" (Jetta) з кузовом 4-дверний седан. У 1992-му вона була замінена аналогічною машиною (вже на шасі "Гольфа" третього покоління), названою "Венто" (Vento). У період 1988-1995 років збиралося єдине в програмі 3-дверне купе "Коррадо" (Corrado), наступник "Сироко".
Починаючи з 1998 року виробнича програма "Фольксваген" включає п'ять основних сімейств і передньопривідних моделей різних класів: "Поло", "Гольф", "Венто", "Пасат" і "Шаран" (Sharan).
Компактна модель "Поло" третього покоління проводиться з 1994 року. Кузови - 3 - і 5-дверний хетчбек, седан "Поло Класик" (Classic) та 5-дверний універсал "Варіант" (Variant). Двигуни - бензинові і дизельні 4-циліндрові робочим об'ємом 1,0-1,9 л потужністю 50-101 к.с.
Дуже популярний в Європі "Гольф" четвертого покоління з'явився в 1997-м з кузовами тільки 3 - і 5-дверний хетчбек. Моделі "Варіант" з кузовом універсал і кабріолет на шасі машин третього покоління продовжують випускатися з 1993 року. Дві моделі "Варіант синхро" (Syncro) з 2,0 - і 2,9-літровими моторами мають повноприводні шасі. Сімейство "Гольф" оснащується 4 -, 5 - і 6-циліндровими бензиновими і дизельними двигунами робочим об'ємом 1,4-2,9 л потужністю 60-190 к.с.
Більш комфортабельне сімейство "Венто" першого покоління обладнується 4 - і 6-циліндровими моторами в 1,6-2,8 л потужністю 75-174 к.с. Сімейство моделей "Пасат" п'ятого покоління було показано в 1996 році. На відміну від попередніх машин, що випускалися з 1988 року, вони знов уніфіковані з однотипними "Ауді" моделей "А4" і "А6". Це дозволило застосувати могутніші і сучасніші силові агрегати "Ауді" подовжнього розташування. Моделі "Пасат" виробляються тільки з кузовами седан і 5-дверний універсал "Варіант" і оснащені 4 -, 5-і 6-циліндровими бензиновими і дизельними моторами в 1,6-2,8 л потужністю 90-193 к.с. Кілька моделей "Варіант" в комплектації "Синхрон" мають повноприводні шасі.
Універсал підвищеної місткості "Шаран" (Sharan) проводиться з 1995 року в 5-7-місцевому виконаннях, на передньо - і повноприводному шасі. Потужність бензинових і дизельних двигунів робочим об'ємом 1,9-2,8 л в межах 90-174 к.с.
Кілька підприємств "Фольксваген" у Бразилії, Мексиці, Аргентині та Китаї виготовляє ряд моделей, що істотно відрізняються від європейської продукції. Серед них моделі "Гол" (Gol), "Параті" (Parati) і "Сантана", створені на шасі моделей "Гольф" і "Пасат" попередніх поколінь.
Мексиканський філіал продовжує виробництво моделі "1,61" типу "Жук" з 1,6-літровим двигуном в 44 к.с., а з початку 1998 року освоєний випуск принципово нового передньопривідного автомобіля "Бітл" (Beetle) на шасі моделей "Гольф ", зовні схожого на відомого" Жука ".
Розділ 5. Історія створення автомобіля Ford
Одна з найбільших у світі транснаціональних корпорацій і другий в США автомобільний концерн починав свою історію вельми скромно. Генрі Форд (Henry Ford), син фермера, вже в юності вирішив створити машину, яка полегшила б важку роботу в полі. У 1892 році, коли Форд працював в електротехнічної компанії Едісона (Edison) в Детройті, він сконструював найпростіший двигун внутрішнього згоряння. Всю інформацію він почерпнув з нечисленних публікацій про мотори і самохідних екіпажах, яку можна було знайти в технічних журналах тих років. Через 4 роки він побудував свій перший маленький автомобіль, що нагадував коритце на чотирьох колесах. Після кількох марних спроб відкрити власне автомобільне підприємство Генрі Форду все ж пощастило - 24 червня 1903 року він заснував "Форд Мотор Компані" (Ford Motor Company).
Незабаром похвальне бажання Форда сконструювати "автомобіль для народу" стало втілюватися в прості конструкції з 2-циліндровими моторами, які отримали індекси "А", "С" і "F". Під натиском інвесторів, що змушували Форда створювати більш потужні і дорогі машини, йому довелося випустити моделі "В" і "К" з 4 - і 6-циліндровими двигунами. Незначний попит на них переконав Форда: щоб домогтися успіху в бізнесі йому слід стати незалежним від інвесторів. Першою справжньою удачею став недорогий автомобіль моделі "N" з 4-циліндровим мотором потужністю 15 л.с., конструкція якого була гранично проста. Він-то і став базою безсмертного "Форда-Т", який надійшов у продаж у жовтні 1908-го і випускався рекордно довго - аж до 1927 року. За цей термін було продано більше 15 мільйонів автомобілів моделі. На них стояла компактна планетарна 2-ступенева коробка передач, а гальма діяли тільки на задні колеса.
Автомобіль був міцний, дешевий, невибагливий і, незважаючи на надзвичайну простоту, користувався величезним попитом в Америці. Згодом "Форд-Т" стали називати автомобілем, "посадила Америку на колеса". З 1914 року вперше в світі "Форд-Т" стали збирати на конвеєрі. Завдяки величезному успіху цієї моделі Генрі Форд зміг викупити частку інших акціонерів, ставши одноосібним і незалежним господарем своєї компанії і одним з найбагатших людей у Сполучених Штатах. Машина, яка послідувала за "Фордом-Т", стала для Генрі Форда як би новою відправною точкою і тому отримала в позначенні букву "А". У порівнянні з моделлю "Т" це був більш досконалий автомобіль з гальмами на всіх колесах і 3-сту-пенчатая коробкою передач, з лобовим склом безосколочним і гідравлічними амортизаторами. У 1929 році "Форд-А" став наймасовішим у світі автомобілем, що пропонувалися, з численними кузовами, включаючи універсал. За перші 16 місяців продажу розійшлося понад мільйон примірників. Цей рекорд вдалося перевершити лише в 1980 році з початком випуску нової моделі "Форд Ескорт" (Escort).
У 1932 році "Форд-А" модернізували, і він одержав індекс "В", але головною подією стало народження нової моделі "V8", оснащеної, як видно з позначення, 8-циліндровим V-подібним двигуном. Незважаючи на численні труднощі, з якими пов'язане освоєння нового двигуна в масовому виробництві, він виявився вдалим, а сімейство "Форд V8" з двигуном робочим об'ємом 3622 см3 внесло величезний внесок у розвиток американського автомобілебудування.
На початку 30-х років компанія почала вторгнення на європейський ринок, проте автомобілі, розроблені для американського ринку, виявилися занадто дорогими для європейців. Щоб врятувати від банкрутства своє британське відділення в Дагенхеме, інженери "Форда" лише за 5 місяців (з жовтня 1931 по лютий 1932 року) розробили дешевий малолітражний автомобіль спеціально для європейського ринку. Після численних змін, внесених у конструкцію за пропозиціями торговців автомобілями і покупців, в серпні 1932 року новий "Форд" моделі "Y" запустили у виробництво. У стандартному виконанні він пропонувався з двигуном робочим об'ємом всього 993 см3, а з 1934 року - як модель "З" у більш дорогому виконанні з мотором в 1172 см3, яка в свою чергу також стала відправною точкою для створення основної продукції всіх європейських відділень концерну " Форд ". У Німеччині "Форд С" випускався як "Форд Кельн" (Koeln) і "Айфель" (Eifel). Крім цього, тут збиралися великі моделі "V8" і "Райнланд" (Rheinland) на шасі моделі "В" з 4-циліндровим двигуном. У Франції "Форд V8" випускали під маркою "Матфорд" (Matford), а в Англії його модернізували і пропонували у 1947 році як "Форд Пайлот" (Pilot).
У США "Форд V8" зразка 1942 року в загальних рисах визначив напрямок розвитку продукції компанії на перше післявоєнний час. У 1949-му він зазнав радикальні зміни, отримавши більш довгий і низький кузов, незалежну пружинну підвіску передніх коліс. З 1952-го основним двигуном на американських "Форда" став новий верхнеклапанний 6-циліндровий мотор робочим об'ємом 3654 см3, який випускали до 1964 року. У 1954-му у виробництво пішов новий верхнеклапанний силовий агрегат V8 в 3917 см3. У спектрі моделей 1955 можна чітко побачити крутий поворот у зовнішньому оформленні машин: кузова придбали більш прості форми, лобове скло стало панорамним, з'явилася двоколірна забарвлення. З нових моделей слід згадати 2-місний "Тан-дерберд" (Thunderbird), який з самого початку користувався великим успіхом. Вперше за історію фірми гамма "фордів" стала настільки різноманітною.
Наприклад, у 1957 році до неї увійшли нові моделі "Кастом" (Custom), "Кастом-300", "Фейрлейн" (Fairlane) і "Фейрлейн-500" з двигунами робочим об'ємом від 4457 до 5113 см3. У 1964-му найвідомішим у США автомобілем став спортивний "Форд Мустанг" (Mustang) з оригінальним дизайном і яскраво вираженою індивідуальністю. Ця 2-дверна машина в стандартному варіанті отримала 6-циліндровий двигун, але покупець міг замовити один з трьох варіантів мотора V8. Всього лише через два роки після виходу "Мустанга" на ринок "Форд" святкував продаж мільйонного екземпляра.
У Європі 50-60-х років програма відділень "Форда", які мали статус самостійних фірм, залишалася дуже обмеженою. Випускалися у Великобританії та Німеччині масові машини залишалися досить простими, недорогими і оснащувалися скромними 4-циліндровими моторами обсягом 1,0-1,6 л з бічними клапанами. Найвідомішими моделями тих років стали простенькі німецькі "Таунус" (Taunus) і британські "Форд Англія" (Anglia), а також більш комфортабельна "Кортіна" (Cortina). У моделі "Англія-105Е" кузов мав дивовижний на ті часи нахил заднього скла всередину салону. Тільки у Франції до 1954 року випускався "Форд Ведетт" (Vedette) з 2,2-літровим мотором V8 і абсолютно новим кузовом, що став основою нової продукції фірми Симко (SIMCA). У 1967-му британський та німецький філії об'єднали в загальноєвропейський відділення "Форд-Європа" (Ford-Europe), поклавши початок уніфікації всіх автомобілів європейського виробництва. Вона почалася в 1968 році з випуском сімейств "Ескорт" (Escort) та "Капрі" (Capri). З малогабаритної моделлю 1976 року "Фієста" (Fiesta) "Форд" повернувся до приводу на передні колеса, що вже застосовувався на німецьких машинах "Таунус-12М/15М" 60-х років, а в 1974-му всі "форди" стали оснащувати передніми дисковими гальмами. До теперішнього часу відділення "Форд-Європа" поповнилося підприємствами в інших країнах Старого Світу, серед яких слід відзначити сучасні заводи в Іспанії, Бельгії і Португалії. Велике значення в оновленні програми "Форда" має його кооперація з японською фірмою "Мазда" (Mazda).
У 1978 році американський "Форд Маверік" (Maverick) змінила модель "Фейрмонт" (Fairmont) європейського стилю. Тоді ж почався імпорт європейської "Фієсти-1600" у США. З початку 80-х конструкції американських і європейських машин "Форда" почали зближуватися все сильніше. Особливо добре це видно на американських "компактних" автомобілях, максимально уніфікованих з європейськими: в їх дизайні явно переважає стиль Старого Світу. Передньопривідний "Ескорт", що з'явився на ринку в 1980 році і з деякими відмінностями випускався по обидві сторони Атлантики, всього лише за 13 місяців досяг феноменального обсягу збуту в мільйон примірників. Випуск елегантним європейським "Сьєра-ри" (Sierra) і американського "Темпо" (Tempo) у 1982 році став підсумком величезних зусиль, які робив концерн для створення більш досконалого і сучасного аеродинамічного стилю.
Сучасні американські "форди" є ілюстрацією зусиль компанії "крокувати в ногу з часом". З 1985 року випускається епохальний "Таурус" (Taurus), оновлений у другому поколінні в 1996-му. Типовими американцями залишаються випускається з 1991 року повнорозмірний задньопривідний "Краун Вікторія" (Crown Victoria), повнопривідні багатоцільові "Експлорер" (Explorer) і "Експедішн" (Expedition), універсали підвищеної місткості "Аеростар" (Aerostar) і "Уіндстар" (Windstar) . Європейське відділення освоїло виробництво ряду досить досконалих автомобілів, до яких можна віднести моделі "Ескорт" другого покоління (1990 рік), "Скорпіо" (Scorpio) другого покоління (1994-й) та "Фієста" третього покоління (1995-й). Однією з найпопулярніших моделей у своєму класі стала "Мондео" (Mondeo), що з'явилася в 1993 році. У 1996-му дебютувала малогабаритна і оригінальна "Ка", а в 97-му - компактне купе "Пума" (Puma).
Розділ 1.6 Історія створення автомобіля Toyota
Фірма "Тойода Аутометік ЛУМ уоркс" (Toyoda Automatic Loom Works) з кінця минулого століття випускала ткацькі верстати. У 1935 році вона побудувала дослідний 5-місний автомобіль "Тойода А-1" після чого керівництво прийняло рішення про серійне виробництво легкових машин. У серпні 1937 року була заснована фірма "Тойота Мотор Компані" (Toyota Motor Company). Фірма почала з випуску моделі "АА", яка нагадувала американський автомобіль "Ейрфлоу" (Airflow) концерну "Крайслер" (Chrysler) 1934 року. Перша "Тойота" пропонувалася з рядним 6-циліндровим двигуном верхньоклапанної робочим об'ємом 3389 см3 потужністю 65 л.с., аналогічним мотору "Шевроле Сікс" (Chevrolet Six) 1933 року випуску. Модель проводилася до 1943 року.
Першою післявоєнної машиною (1947 рік) стала легка "Тойопет-SA" (Toyopet) з 27-сильним двигуном робочим об'ємом 995 см3 і двухдверним кузовом седан. Однак її серійне виробництво почалося тільки восени 1949 року, коли американські окупаційні власті остаточно скасували заборону на випуск легкових автомобілів для індивідуального користування. У 1951 році почалося виробництво універсального повнопривідного автомобіля "Ленд Крузер" (Land Cruiser). У 1955 році, коли з конвеєрів "Тойоти" сходило щорічно близько 10 тисяч автомобілів, з'явився седан "Краун" (Crown) з мотором робочим об'ємом 1453 см3. У 1957 році народилася відома і популярна модель "Корона" (Corona) з двигунами робочим об'ємом 995-1453 см3. У 1960 році випустили невелику серію машин "Краун Спорт" (Crown Sport) з 1,5-літровим 72-сильним двигуном і кузовом з склопластика. Через рік з'явилася малогабаритна модель "паблік" (Publica) з 2-циліндровим двигуном повітряного охолодження в 697 см3.
У 1962 році "Тойота" відзначила випуск мільйонного автомобіля. Пройдений шлях зайняв 25 років, проте 2-мільйонний автомобіль був зібраний вже через 3 роки. Найпопулярніша і відома модель "Королла" (Corolla) з'явилася в 1966-му. Вона мала 2-дверний кузов седан завдовжки 3845 мм і оснащувалася 4-циліндровим мотором в 1087 см3 потужністю 60 л.с. Одночасно, поступив у продаж спортивний автомобіль "2000GT" з 6-циліндровим мотором в 1988 см3. На наступний рік випустили модель вищого класу "Сенчури" (Century) з 3,0-літровим двигуном V8. Протягом трьох наступних років "Короллу" обладнали 4-циліндровий-ми двигунами робочим об'ємом 1166; 1407 і 1588 см3, "Корона-І" отримала мотор в 1858 см3, а "Краун" продавали з двигуном V8 робочим об'ємом 2599 см3. У 1969 році з'явився мільйонний автомобіль популярної марки "Корона".
У грудні 1970 року випустили купе "Селика-GT" (Celica) з мотором робочим об'ємом 1588 см3 і седан "Карина" (Carina) з двигунами в 1407 і 1588 см3. У 1972 році "Тойота" відзначила випуск 10-мільйонного автомобіля (частка "Королли" становила 3 млн. штук). Одночасно з'явився седан середнього класу "Крессида" (Cressida) з 4 - і 6-циліндровими моторами в 1968 і 2563 см3.
На наступний рік на базі "Королли" випустили малогабаритні "Старлет" (Starlet) з кузовами седан і купе. "Старлет" став спадкоємцем серії "паблік". У 1979 році гама "Тойоти" включала купе "Старлет" (1166 і 1290 см3) і "Селика" (1588 і 1968 см3), седани "Терсел" (Tercel), "Карина" (1588 і 1968 см3) і "Крессида" (1968 см3). На вершині програми стояла "Краун" класу "люкс" з 6-циліндровим бензиновим мотором робочим об'ємом 2563 см3 або 4-циліндровим дизелем в 2188 см3.
Щоб затвердити свої провідні позиції в Японії і на світовому ринку, а загальний обсяг виробництва всіх автомобілів "Тойота" в 1980-му перевищив 3 млн. штук, компанія значно розширила виробничу програму, ввівши в неї кілька нових серій моделей та модернізувавши ряд уже стали популярними родин: "Терсел", "Корса" (Corsa), "Старлет", "Королла", "Спринтер" (Sprinter), "Карина" і "Краун". У 1982 році з'явилася нова передньопривідна модель середнього класу "Камрі" (Camry), пропонувалася з рядними 4-циліндровими двигунами і мотором V6 робочим об'ємом 2506 см3. У 1984 році "Тойота" стала третім у світі виробником легкових автомобілів після американських концернів "Дженерал Моторс" (General Motors) і "Форд" (Ford). У тому ж році з'явилося компактне спортивне купе "MR2" заднемоторной компонування. На наступний рік була показана нова передньопривідна спортивна серія "Селика" з високофорсованим моторами робочим об'ємом 1,6-2,0 л. У 1988 році "Селика Турбо" була представлена в повноприводному варіанті з турбонаддувним мотором в 185 к.с. Незабаром з'явився універсал підвищеної місткості "Превія" (Previa). До кінця 80-х років вся програма "Тойоти" була модернізована.
Початок 90-х ознаменувався випуском 70-мільйонний автомобіль. У 1991 році з'явилися нові покоління передньопривідних сімейств "Терсел" і "Камрі", а також 4-місне купе "Пасео" (Paseo) з 4-циліндровим двигуном в 1497 см3, оновлене в 1996 році. У 1992 році розпочалася масштабна модернізація найбільш масової серії "Королла", яка пропонувалася з 2 -, 3 -, 4 - і 5-дверними кузовами, а також різними двигунами робочим об'ємом від 1332 до 1975 см3. У 1993 році побачило світ нове покоління спортивних купе "Селика", оснащених двигунами переднього поперечного розташування в 1762-1998 см3. З цього ж часу пропонується оновлена уніфікована серія "Карина" і "Корона" з 4 - і 5-дверними кузовами, а також 3-дверне купе "Супра" (Supra) з 3-літровим турбо-наддувним мотором потужністю 330 к.с.
У 1996 році оновлена серія "Камрі", а також випущений 5-дверний 6-місний універсал підвищеної місткості (УПВ) "Пікнік" (Picnic), який комплектується двигуном робочим об'ємом 1998 см3 потужністю 128 к.с. На базі "Терсел", оновленої в 1995 році, проводиться новий седан "Солуні" (Soluna). Гаму вантажопасажирських мінівенів замикає 8-місцева "Превія", з рядним 4-циліндровим 2,4-літровим мотором потужністю 132 к.с., розташованим горизонтально в центральній частині шасі. На початку 1998 року "Тойота" представила новий автомобіль середнього класу "Авенсіс" (Avensis), розрахований на європейський ринок (випускається в Англії).
Велику роль у програмі "Тойоти" грають повнопривідні вантажопасажирські автомобілі. Основний є серія "Ленд Крузер", пропонована в різних виконаннях з 3 - і 5-дверними кузовами на 5-8 чоловік з двигунами об'ємом від 2694 до 4477 см3 потужністю до 215 к.с. Серія "Фор-Раннер" (4-Runner), створена на базі повнопривідного пікапа, з 1995 року продається з двигунами в 2694-3378 см3, що розвивають 125-185 л.с. З 1994 року випускається компактний повнопривідний прогулянковий RAV-4 для відпочинку на природі. Він оснащується 3-і 5-дверними кузовами і 2-літровим мотором в 129 або 165 л.с. Сьогодні "Тойота" є однією з найбільших та ефективно працюючих автомобільних компаній світу.
Виробнича програма випускається продукції охоплює практично всі класи і типи автомобілів і налічує понад 30 родин моделей - від компактного "Старлет" до представницького автомобіля "Сенчури". У їх числі 4 серії моделей спортивного характеру, 5 серій УПВ (мінівенів) і 5 серій повнопривідних багатоцільових машин. У період з 1997 року до березня 1998 року освоєно виробництво ще дев'яти моделей (сімейств). Це УПВ "Спас" (Spacio), "Сієна" (Sienna) і "Раума" (Raum), повнопривідні багатоцільові "Ленд Крузер" серії "100" і "Харрієр" (Harrier), легкові сімейства європейських моделей "Королла" і " Авенсіс ", а також автомобіль представницького класу" Сенчури "з 5-літровим мотором V12. Особливо відзначено "Пріус" (Prius) - перший у світі серійний легковий автомобіль малого класу з дуже складним силовим агрегатом, що включає електромотор-генератор потужністю 41 к.с., бензиновий мотор в 58 л.с. і універсальну планетарну передачу, що зв'язує двигуни з провідними колесами. Як накопичувач енергії для оперативних цілей і прискореного розгону служить батарея з 40 нікельметаллогідрідних акумуляторів. "Пріус" відрізняється дуже низькою токсичністю відпрацьованих газів і високою паливною економічністю.
Для США і деяких інших ринків, де слово "Тойота" асоціюється з масовою і дешевою продукцією, проводяться автомобілі більш високого класу під маркою "Ле-ксус" (Lexus). Причому в багатьох країнах обидві марки продаються окремо. Перша модель "Лексус", яка в 1988 році з'явилася в США, - комфортабельний седан "LS400" з 4-літровим мотором V8, однотипний з моделлю "Цельсіор" (Celsior). У 1997-му з'явився оновлений "LS400" другого покоління з потужним двигуном у 294 к.с.
Всі моделі "Лексус" є комфортабельні виконання своїх аналогів, більш відомих під маркою "Тойота". Наприклад, найдешевша "ES300" у програмі "Лексус" є варіантом "Камрі" з 3-літровим мотором V6 і передніми провідними колесами. Моделі "GS300" і "GS400" (новинка 1997 року) з 3 - і 4-літровими двигунами є аналогами "Тойота Арісто" (Aristo). Купе "SC300" і "SC400" - однотипні "Тойота Соарер" (Soarer).
Повнопривідні багатоцільові універсали моделей "RX300" і "LX470" (новинки 1997 року) незначно відрізняються від моделей "Харрієр" і "Ленд Крузер" серії "100". Перший оснащений 3-літровим двигуном V6 потужністю 223 к.с., а другий - 4,7-літровою "вісімкою" в 234 к.с.
Автомобільний транспорт розвивається якісно і кількісно бурхливими темпами. В даний час щорічний приріст світового парку автомобілів дорівнює 10-12 млн. одиниць, а його чисельність - понад 400 млн. одиниць. Кожні чотири з п'яти автомобілів загального світового парку - легкові і на їх частку доводиться більше 60% пасажирів, перевезених усіма видами транспорту.
Крім тих незаперечних зручностей, які легковий автомобіль створює в житті людини, очевидно суспільне значення масового користування особистими автомобілями: збільшується швидкість повідомлення при поїздках; скорочується число штатних водіїв; полегшується доставка міського населення в місця масового відпочинку, на роботу і т. д.
Однак процес автомобілізації не обмежується тільки збільшенням парку автомобілів. Швидкі темпи розвитку автотранспорту зумовили певні проблеми, для вирішення яких потрібно науковий підхід та значні матеріальні витрати. Основними з них є: збільшення пропускної спроможності вулиць, будівництво доріг та їх благоустрій, організація стоянок та гаражів, забезпечення безпеки руху і охорони навколишнього середовища, будівництво станцій технічного обслуговування автомобілів, складів, автозаправних станцій та інших підприємств.
Головні напрями інноваційного розвитку автомобільного транспорту України та пріоритети розвитку автомобільної галузі і дорожнього господарства мають враховувати особливості автомобільного транспорту як швидкого, зручного, мобільного, соціально значущого виду транспорту, діяльність якого має певні ризики щодо безпечності та екологічності та підлягає регулюванню міжнародними нормативно-правовими актами. Галузь має високу частку підприємств приватної форми власності, яка обумовлює жорстку конкуренцію на ринку. В галузі рівень відповідності праву ЄС неоднорідним. Деякі сфери автомобільної галузі в значній мірі відповідають праву ЄС та вимогам, а деякі – у середній мірі. А саме:
А) Відстає розвиток автомобільних доріг, особливо автобанів.
Б) Недостатніми є інвестиції у розвиток шляхів і галузі. Для їх активізації слід ухвалити Закон України про взаємодію держави з приватними партнерами
(державно-приватне партнерство). Ухвалення Парламентом такого Закону
сприятиме залученню в українську економіку мільярдних інвестицій.
Відповідно до цього Закону, державно-приватне партнерство (ДПП) може
застосовуватися в таких сферах як, зокрема, дорожнє господарство,
залізничні, водні, повітряні шляхи сполучення з елементами їх
інфраструктури. Держава може гарантувати приватному партнерові
відшкодування економічно обґрунтованих витрат, виділення в оренду
земельної ділянки та проходження всіх супутніх процедур, а також ведення
ефективної тарифної політики стосовно об'єкта договору.
В) Технічні стандарти автодоріг України не відповідають стандартам ЄС ні за якістю, ні за ваговими навантаженнями, тому необхідно їх приводити до вимог ЄС.
Д Хоча в Україні розроблена нормативно-правова база щодо стягнення платні за проїзд автомобільними дорогами, однак такі платні дороги поки що відсутні.
Е) Вантажний автомобільний транспорт застосовує вільне ціноутворення, тоді як на пасажирському транспорті, особливо міському, тарифи залишаються фіксованими. Необхідно гармонізувати законодавство України щодо безмитного увезення транспортних засобів для роботи найманого транспорту, для міжнародного перевезення пасажирів.
Є) Необхідне внесення змін до Правил перевезення небезпечних вантажів та Правил перевезення великовагових вантажів у відповідності з конвенціями ЄЕК ООН та директивами ЄС. Хоча нормативно-правова база з безпеки дорожнього руху в Україні досить розвинена, рівень безпеки дорожнього руху на порядок нижче, чим у європейських країн. Українське законодавство не відповідає європейським вимогам щодо утворення бази даних ДТП, ременів безпеки для дітей тощо.
Слід забезпечити рівні умови конкуренції на ринку автотранспортних послуг шляхом:
- установлення рівного оподаткування всіх суб’єктів господарювання
автомобільного транспорту;
- забезпечення рівних та прозорих умов допуску суб’єктів господарювання до ринку послуг з надання автотранспортних перевезень (операторів ринку), удосконалення процедур ліцензування згідно з законодавством ЄС;
- забезпечення доступу на ринок операторів, які пропонують більш високий рівень комфортності та соціально значущі перевезення в сільській місцевості та осіб з обмеженими фізичними можливостями;
- запровадження ринкових механізмів, які знімуть потребу в тарифікації.
Підвищення ефективності перевезень, зниження транспортного складника в собівартості продукції може бути здійснене шляхом:
- використання новітніх транспортних технологій: інтелектуальних транспортних систем, супутникових систем навігації, стеження та управління рухомими об’єктами;
- удосконалення технології перевезень, застосування методів транспортної логістики, різноманітних форм централізованого транспортного обслуговування та управління перевезеннями пасажирів та вантажів;
- запровадження принципу «користувач-платить», зокрема, стосовно нарахування та сплати податку з власників транспортних засобів.
Дорожня безпека має бути забезпечена шляхом:
- ухвалення та упровадження Державної цільової програми підвищення рівня безпеки дорожнього руху;
- посилення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства у сфері безпеки дорожнього руху;
- удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів;
- удосконалення системи контролю за використанням робочого часу та часу відпочинку водіїв згідно з Європейською угодою щодо роботи екіпажів транспортних засобів (ЄУТР), які виконують міжнародні автомобільні перевезення та поступове упровадження контрольних пристроїв на транспортних засобах, що виконують внутрішні перевезення, зокрема цифрових тахографів.
Зниження рівня техногенного навантаження автомобільного транспорту на
довкілля досягається шляхом:
- удосконалення нормативно-правової бази щодо охорони довкілля, енергоефективності та використання альтернативних видів палива на автомобільному транспорті;
- запровадження сучасних європейських технологій безпечного, екологічно сприятливого та енергоефективного автомобільного транспорту;
- забезпечення інструментів контролю відповідності установленим вимогам та технічної бази для функціонування ефективної системи державного регулювання з урахуванням досвіду країн ЄС;
- поетапне запровадження міжнародних екологічних норм «ЄВРО-3», «ЄВРО-4», «ЄВРО-5» для транспортних засобів і моторних палив;
- диверсифікація енергопостачання, запровадження дієвого та прозорого
механізму стимулювання споживання альтернативних моторних палив.