1.2. Поняття про духовні та моральні цінності особистості

Упродовж останніх десятиліть у суспільній свідомості утверджувалася думка про те, що школа, будучи навчально-виховним закладом, головним своїм завданням має навчання учнів. І її діяльність оцінювали в основному за успішністю дітей та якістю проведення уроків. Щодо оцінки результатів виховної роботи, то тут, як правило, розглядали поведінку та старанність школярів, кількість проведених заходів, а реальний рівень їх вихованості фактично не вивчали і до уваги не брали. У сучасних умовах, коли український народ вступив в еру розбудови власної незалежної суверенної держави, школа, яка за словом В. О. Сухомлинського, є колискою народу, здійснюючи єдиний, неподільний, навчально-виховний процес, пріоритетним завданням своєї діяльності має вважати громадянина країни, незалежно від його національної належності. Ідейно-моральною основою виховання мають стати перевірені багатовіковим досвідом духовні надбання українського народу, його мудрість, соціальний досвід.

Виходячи з того, що виховання - це насамперед "вбирання" у себе кожною особистістю духовної культури рідного народу, його національного духу, буття, а виховання і освіта є найважливішими компонентами культури, яка в усьому світі розвивається національними шляхами, основними напрямами розвитку сучасної педагогічної теорії і практики має стати утвердження і розвиток національної системи виховання провідної чесноти культурно-національного відродження.

Основою духовного виховання дитини в сім'ї є передача їй певними педагогічними способами і методами духовних, естетичних, морально-естетичних, ідейно-політичних ідеалів, ідей, уявлень народу, вираженій в народній творчості: казки, пісні, легенди та інші художньо-мистецькі цінності, у повсякденній поведінці та поглядах, ставленні батьків до виконання найважливіших громадських обов'язків.

Кожне покоління по новому підходить до визначення сутності свого духу і духовності. Та, разом з тим, майже всі вчені на диво єдині в розумінні того, що дух і духовність, головним чином, відображають внутрішній, невидимий зміст якогось явища чи процесу, що міститься в людській природі особистості. Це можуть бути свідомість і мислення, психічні здібності і мораль конкретної людини, її ставлення до самої себе, природного і суспільного довкілля.

У нинішніх умовах економічної і духовної кризи в суспільстві частина людей зневірилася і втратила справжні ідеали високого призначення людини. Прагматизм і раціоналізм виховання дітей у сім'ї і школі не здатні самі по собі створити цілісну картину світу.

Саме тому необхідний докорінний перегляд духовних і моральних основ формування особистості. Найперше, що необхідно зробити, це повернути людям високі духовні ідеали. В сфері духовних ідеалів, як основоположних цінностей людини, ведеться невпинна боротьба за саму людину. І це, слід зазначити, люди знали давно. Адже справжні духовні цінності, ідеали можна замінити псевдоцінностями, псевдоідеалами. Духовне легке, невидиме, непідвладне фізичним і навіть психофізичним органам людського чуття. Саме тому, очевидно, набутий досвід, інтуїція, розум і воля людини та глибока віра в Добро, Любов. Справедливість спроможні уберегти людину від спокуси спроби "нових ідеалів", "нової віри", "нового вчення". "Не кожному духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони"... (Перше Соборне послання св. Ап. Павла, ч. 1.).

Отже, у християнському віровченні основою істинності, мірилом Любові. Добра і Справедливості є Бог. Сім'я - це перехідний елемент, що стоїть між формами колективної та індивідуальної діяльності в соціальному і духовному розвитку людей.

Сім’я закладає в дитині основу для її подальшого розвитку як моральної та вихованої особи ,все життя людини залежить від того який вклад батьки зроблять в її виховання та на яких засадах його застосують.