2.2. Мистецтво у контексті розвитку духовної культури особистості.

Вплив мистецтва на розвиток духовності зумовлюється тим, що художні твори можуть опосередковано передавати найінтимніші процеси внутрішнього життя індивіда, розкривати складний комплекс його свідомих і несвідомих реакцій. Проникнення у глибокий смисл мистецтва, який передає гру тембрових і гармонійних баро музики, ритм поезії, пропорції архітектури вимагають рецепцію напружених переживань, роздумів, діалогів із самим собою, що пов'язані як з суб'єктивною реальністю існування твору, так і з внутрішньою діалектикою сприймаючого. За словами Гегеля, потреба у спілкуванні з мистецтвом виникає під дією прагнення людини духовно усвідомити внутрішній і зовнішній світ, уявити його як предмет, в якому вона впізнає своє особисте "Я". На думку філософа, розмірковуючи над мистецькими творами, людина може піднятися до досягнення вищих духовних цінностей, які закладені в ньому, та через них усвідомити самого себе.

Духовне осяяння завжди пов'язане з особливою насолодою або стражданням, які проводять ставлення людини до художнього твору з повсякденної сфери в естетичний простір. Духовна насолода -дещо інше, ніж особистісні почуття, які виникають у процесі сприйняття, оскільки її специфіка полягає у піднесенні над сутністю самого мистецького твору. Під впливом художніх образів безпосередні почуття переходять в естетичні, етичні, гуманні уявлення суб'єкта, в яких духовність набуває свого реального вираження як ціннісний акт спілкування з прекрасним, що спрямований на самопізнання своєї ідеальної сутності. Саме в цьому проявляється характер естетичних відношень, котрі виступають способом розвитку духовності людини.

Коли мистецтво входить в наше "Я", коли відчуваємо увесь світ і себе в ньому відбувається ототожнення внутрішнього і зовнішнього, логічного смислу мистецького твору та алогічного буття свідомостіособистості, смислової предметності мистецтва й непередбачуваного почуття. Це є найважливішим продуктом духовної насолоди. Своєрідність мистецтва полягає в тому, що воно потребує від сприймаючого і здатності відчувати красу твору, і водночас осмислювати свої переживання, самого себе, вести художній діалог у площині своїх людських можливостей. У такий спосіб мистецтво, з одного боку, підіймається над людиною, а з іншого, - людина сама відкриває себе мистецькому світові, коли сприймає його. Репрезентація духовності в процесі художнього пізнання означає можливість усвідомити самого себе і тим самим зробити мистецтво здобутком власного духу.

2.3. Проблеми реалізації духовно – морального виховання в сучасних умовах.

В реалізації завдань духовно-морального виховання на сучасному етапі є чимало проблем. Головні з них:

(сердечності й налаштування), правил доброго і благочестивого життя;

а) відсутність системи загального духовно-морального виховання, чітко структурованого

б) розпад традиційного укладу життя, заснованого на традиційному світосприйнятті звичаїв, відносин

д) непідготовленість (мотиваційна, емоційна, інтелектуальна) більшої частини населення до сприйняття

духовного змісту традиційної культури;

є) розпад і криза сім'ї, низький рівень духовно-моральної культури більшості сучасних батьків;

і) недостатній рівень культури і професійної компетентності педагогів у питаннях змісту і методики

культурологічного навчального курсу для різних рівнів системи освіти;

недостатністю духовного досвіду, відсутністю систематичної культурологічної та богословської освіти;

некомпетентність сім'ї у питаннях духовного становлення і виховання дитини;

с) проблема малої кількості справжніх носіїв традиційної християнської культури, що пов'язано з

духовно-морального виховання;

ж) відсутність коштів на розробку і створення навчально-методичної та інформаційної продукції

на духовно-моральне просвітництво населення та підготовку педагогів;

з) відсутність цілісної програми духовно-морального виховання в масштабах країни або регіону.

У такій ситуації необхідний комплексний, системний підхід до організації духовно-морального виховання дітей та молоді. Системність підходу визначається виділенням пріоритетних аспектів діяльності, пов'язаних єдиною метою, загальними формами організації та управління. Охарактеризуємо сім основних аспектів системи духовно-морального виховання:

Змістовний аспект системного підходу передбачає вирішення таких проблем: розробки методологи, докладного опису всіх елементів і форм побутування християнської культури; формування системи громадського духовно-морального виховання та освіти в умовах сучасного секуляризованого оточення.

Змістовний аспект системного підходу включає розробку змісту духовно-морального виховання та освіт-на рівні окремого навчального курсу; у вигляді «наскрізної» складової, інтегрованої у всі шкільні предмети; професійну освіту; виховання через засоби масове. інформації. Віковий аспект дає можливість вибудувати (змістовно й організаційно) комплекс заходів з духовно-морального виховання різних вікових груп дітей, підлітків, молоді. Інституційний аспект системного підходу передбачає включення духовно-моральних компонентів у виховну діяльність всіх соціальних інститутів: сім'ї, різних рівнів системи освіти, державних установ і загальнодержавних організацій.

Кадровий аспект передбачає поетапну реалізацію системи заходів з підготовки та перепідготовки фахівців різного рівня (управлінців і практичних працівників освіти, охорони здоров'я, культури) в питаннях духовно-морального виховання та освіти дітей і молоді. Організаційно-політичний аспект. Перспективним є вибудовування системи духовно-морального вихованню на регіональному рівні, в рамках регіонального компоненту освіти. На основі існуючих і нових нормативно - правових документів можлива реалізація комплексних регіональних програм з духовно-морального виховання.

Економічний аспект системного підходу дає можливість вишукування коштів на реалізацію комплексної програми духовно-морального виховання з різних джерел, включаючи цільові фонди розвитку духовно - моральної культури й освіти. Управлінський аспект дозволяє включити в процес вирішення проблеми всі існуючі структури (соціальні та інституційні) і забезпечити нові форми організації взаємозалежності.

Висновки

Формування духовно – моральної особистості є важливою метою і необхідною умовою розбудови української держави. Саме тому вирішення цієї проблеми є пріоритетним завданням сучасного виховання, побудованого на аксіологічних принципах гуманізму і демократизму, зорієнтованого на національні та загальнолюдські цінності і культурні традиції.

Духовно – моральне виховання підростаючого покоління – складний, багатогранний процес, основою якого є прищеплення учням гуманістичних якостей, системи світоглядних координат, вищих цілей і культури поведінки.

Процес духовно – морального виховання учнів передбачає оновлення життя і помислів вихованців вищими смислами у їх ставленні до національної і світової духовної спадщини, історії України, традицій, звичаїв, обрядів, мови, культури, віри, пошуків ідеалу і змісту життя людей.

Велику роль у духовно – моральному вихованні учнів відіграє залучення дітей до гуртків за інтересами, мета яких – надати кожному вихованцеві можливість реалізувати свій природній потенціал, самоствердитися. Педагоги спираються на позитивні риси вихованців, вірять в їхні сили, враховують інтереси і потреби у творчій самореалізації особистості, що сприяє духовно – моральному розвитку.

Звичайно, навчальний заклад не може захистити дитину від негативного впливу середовища, але в змозі заповнити її вільний час, надати можливість самореалізуватись і самовиразитися через зв'язок з традиційною народною культурою, духовною спадщиною українського народу.

Доцільно організований навчально – виховний педагогічний процес сприяє формуванню духовно і морально багатої особистості, засвоєнню нею системи морально – етичних норм, розвитку дитячої ініціативи, впливає на розвиток почуттів, волі, характеру і високої моралі.

Розглядаючи специфіку виховної діяльності, треба наголосити, що процесові виховання також властиві певні проблеми, розв'язання яких на тому чи іншому етапі стає прерогативою суспільства. На цьому етапі розвитку українського суспільства виховання має такі проблеми, розв'язання яких потребує першочергових зусиль не тільки з боку школи, а й держави, суспільства, сім'ї, громадськості:

- розвиток моральної самосвідомості молоді;

- реалізація принципу гуманізму;

- формування образу «Я» як системи особистісних цінностей;

- моральне виховання молоді на основі християнських цінностей;

- поєднання освіти, науки, культури і релігії;

- моральне виховання дитини в сім'ї;

- формування духовності й моральності як базових характеристик особистості;

- пропаганда здорового способу життя;

- створення найкращих умов для самопізнання, саморозвитку, самореалізації.

Підтвердженням цьому є матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Формування духовно-моральних цінностей у дітей та молоді»' (м. Вінниця, 2004 р.), на якій академік АПН України П. М. Таланчук виступив із доповіддю «Виховання має стати абсолютним гегемоном, а освіта — підкорятися йому» і зазначив: «...у вихованні господарює безлад, котрий можна відобразити як броунівський рух, судорожно-хаотичний шлях, яким іде насправді, знецінивши роль свого виховання, людство. У результаті кількість освічених людей збільшується, але зменшується й

інтенсифікуються серед них незаконослухняність, безкультур'я, бездуховність тощо. Що ж стосується навчання, освіти, накопичення знань, то ми справді бачимо, що тут має місце неперервний, послідовний розвиток.

...Вирощені чудові плоди на освітній ниві людство вперто використовує собі на шкоду і настирливо перетворює їх на причину власної загибелі...

Отже, вихід єдиний: духовно-моральне відродження народу, суспільства через прискорений розвиток виховання та освіти. Виховання зрілої особистості зі сформованими морально – духовними якостями є умовою підготовки молоді до успішного розв’язання складних задач життєтворчості.