1.2.2. Психосоціальна складова активності

Аналізуючи вплив соціальної системи на регулятивні особливості особистості, варто виділити в неї дві окремі частини.

Одна частина являє собою формальні структури суспільства, що допомагають людині знайти вихід з актуальної для неї, складної ситуації, підтримуючи її фінансово, юридично, тощо.

Інша частина системи, й, насамперед, родина і значуще оточення людини, сприяє формуванню індивідуальних способів реагування на стрес, як адаптивних, так і неадаптивних .

Вважається, що формування індивідуальної регулятивної системи і індивідуального регулятивного стилю найбільш активно відбувається в період раннього онтогенезу й здійснюється виключно в рамках системи значущих відносин. Причому, багато дослідників (Г. Фрейд, Д.Віннікот, Е .Ериксен, М.Кляйн) відводять найбільш вагому роль у формуванні регулятивної системи людини системі материнско-дитячих відносин. Взагалі ж, вважається, що цей процес відбувається через формування в дитини: а) певного уявлення про патогенні ситуації; б) способів їх оцінювання; в) поведінкових патернів їх подолання;.

I, дйсно, люди, що мають негативний досвід взаємодії зі значущими дорослими в дитинстві, найчастіше проявляють в екстремальних ситуаціях неадекватні поведінкові патерни, а на етапі "переробки" пережитого досвіду використовують неадекватні стратегії подолання його наслідків та невротичні стилі виживання.

Це пояснюється тим, що в процесі ранньої взаємодії дитини зі значущими дорослими закладаються "базисні переконання" щодо сутності навколишнього світу й власного "Я", які є фундаментом формування індивідуальних патернів подолання стресу. Позитивний досвід ранньої взаємодії забезпечує дитину необхідним для її адекватного розвитку почуттям довіри до світу, захищеності в ньому, почуттям власної невразливості й віри у свої сили. Це допомагає ій вже у дорослому віці впоратися з постстресовим "вибухом" базисних переконань і перебороти стан дезінтеграції. Порушені відносини прив′язаності призводять до виникнення дефіциту ресурсів подолання й виснаження регулятивних можливостей особистості.

Е.С.Калмиковою, М.А.Падан [18] доведено, що у дорослих, переживших в дитинстві складні ситуації з високим потенціалом психотравматизації, спостерігається тенденція до неадекватного, а найчастіше – деструктивного, переживання стресових і, тим більш, екстремальних впливів. Вони більшою мірою схильні до використання «примітивних» захистів у постстресовий період: ремобілізації інфантильних імпульсів, регресу до архаїчних форм Его-функціонування, автоматизації, переміщенню лібідо з об'єкту на власне "Я" тощо. Все це вказує на існування прямого взаємозв'язку між мотиваційною системою прив’язаності людини до значущих інших і системою захисних механізмів психіки, що обумовлюють специфіку регуляції її відносин зі світом. Сукупна робота цих систем проявляється у здатності особистості до стабільного функціонування в складних умовах.

Однак, як вже було зазначено, специфіка адаптації людини до екстремальних умов обумовлюється не окремими властивостями її організму або особистості, а системними якостями інтегральної індивідуальності та її структурних компонентів - підсистем: індивідних, особистісних і суб′єктних властивостей людини.

Так, В. І. Розовим [34] виявлено, що у людей з ефективно функціонуючою системою регуляції і, відповідно, високим рівнем адаптивності до екстремальних умов, зв′язки в особистісній структурі є компенсованими, вони поєднують у собі, наряду з вище розглянутими показниками індивідної саморегуляції, ще й такі характеристики, як психодинамічна ергічність й пластичність, висока активність (емоційно-мотиваційна, когнітивна, поведінкова), особистісний самоконтроль, прагнення до самореалізації, високий рівень особистісних досягнень. Саме через ці показники зв′язуються в єдине ціле основні підсистеми інтегральної індивідуальності - індивідуальні властивості організму та особистості.

Звертає на себе увагу той факт, що центральним компонентом в структурі особистості таких людей є високий рівень вольового контролю щодо власної поведінки, психічного й соматичного стану.

На відміну від них, у людей, які виявляють в екстремальних ситуаціях неадаптивні реакції, центральний компонент є відсутнім, а їх адаптивність базується на 2-3 незалежних констеляціях властивостей, найчастіше – властивостей організму, зв′язки між якими є некомпенсованими.

Однак, треба зауважити, що ці показники набувають найбільшого значення саме в момент дії екстремальних стимулів. По завершенні ж їхньої дії на перший план виходять зовсім інші характеристики особистості. Адже екстремальний досвід містить велику кількість психотравмуючих стимулів, і, якщо у момент розгортання екстремальної ситуації головним завданням людини є, як правило, збереження життя та фізичного здоров'я (власного або значимих людей), то після виходу з неї людина зіштовхується з не менш складним завданням - необхідністю критичного переосмислення всього, що сталося, у тому числі, власної ролі у цих подіях. На цьому етапі мова йде вже не про фізичне, а про особистісне самозбереження, що є неможливим без вироблення певного відношення до надзвичайної події та зміни, завдяки цьому, усіх життєвих відносин людини.