Тема 8. Держава україна, автономна республіка крим, територіальні громади - учасники цивільних правовідносин

Загальні положення. Поряд з фізичними та юридичними особами учасниками цивільних відносин ЦК визнає державу Україна (далі — дер­жава), Автономну Республіку Крим (далі - АРК), територіальні грома­ди, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права (ч. 2 ст. 2); за­кріплює правові форми участі держави, АРК, територіальних громад (далі - публічних утворень) у цивільних відносинах (статті 167—169); ви­значає органи та представників, через яких вони можуть діяти у цих від­носинах (статті 170-173); встановлює засади відповідальності за їх зо­бов’язаннями (статті 174-176).

Включення публічних утворень до кола учасників цивільних відно­син пояснюється необхідністю вирішення останніми поряд з публічни­ми, загальнодержавними, місцевими задачами додаткових, допоміжних завдань як учасників майнових відносин, що потребує наділення цих ут­ворень цивільною правоздатністю.

Для того, щоб стати учасником цивільних відносин, органи влади на­бувають статусу юридичної особи публічного права, будучи одним з її видів. Публічні юридичні особи - це публічні утворення, що мають на меті державні інтереси, тобто визнані державою і забезпечені пра­вом інтереси соціальної спільноти, задоволення яких слугує неодмін­ною умовою і гарантією її існування та розвитку. Порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб пуб­лічного права визначається не положеннями цивільного законодав­ства, а нормами державного, адміністративного та інших галузей публічного законодавства. Звідси і основою їх виникнення є публіч­но-правовий акт, що одночасно визначає також внутрішню сторону відносин юридичної особи публічного права. Коли ж публічні юри­дичні особи стають учасниками цивільних відносин, на них, якщо інше не буде встановлено законом, поширюються правила ЦК (ст. 82), оскільки саме у цих випадках вони немов би прирівнюються до юри­дичних осіб приватного права, але, безумовно, ними не стають. При цьому вказані публічні утворення позбавляються будь-яких привілеїв перед іншими учасниками цивільних відносин - фізичними та юри­дичними особами.

У випадках і у порядку, встановлених законом, іншими норматив­но-правовими актами, від імені держави, АРК, територіальних гро­мад за спеціальними дорученнями можуть виступати фізичні та юри­дичні особи, органи державної влади, органи влади АРК та органи місцевого самоврядування (ст. 173 ЦК).

Публічні утворення як учасники цивільних відносин мають спеці­альну цивільну правоздатність, що відповідає меті їх створення.

Участь публічних утворень у цивільних відносинах. До цивільних відносин, у яких можуть брати участь публічні утворення, слід віднести речові, спадкові, зобов’язальні, виключні правовідносини тощо.

До суттєвих ознак учасників цивільних відносин ЦК відносить їх майнову самостійність (ст. 2). А це означає, що кожен з останніх має майно, яке належить йому на відповідному праві (титулі). Право власності - основне з речових прав, яке свідчить про майнову са­мостійність учасника. Звідси логічним є той підхід, що застосував за­конодавець при визначенні видів права власності, здійснивши її поділ за суб’єктним принципом, закріпивши існування таких видів права власності, як право власності Українського народу, право приватної власності, право державної власності та право комунальної власності (статті 324-327 ЦК),

Між тим ЦК не наводить переліку майна, що знаходиться у дер­жавній власності, встановлюючи лише, що у такій власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна (ч. 1 ст. 326)..

Комунальна власність - самостійний вид права власності, суб’єк­тами якої виступають територіальні громади. ЦК теж не містить пе­реліку майна, що може бути у комунальній власності. Такий перелік закріплено у ст. 142 Конституції і деталізовано у ст. 60 Закону Украї­ни «Про місцеве самоврядування в Україні». Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним гро­мадам безоплатно державою, іншими суб’єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місце­вого самоврядування у порядку, встановленому законом.

Публічні утворення можуть створювати юридичні особи публіч­ного права (державні підприємства, комунальні підприємства, на­вчальні заклади), а також юридичні особи приватного права (підпри­ємницькі товариства тощо), брати участь у їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом (чч. 2-3 ст. 167, статті 168, 169 ЦК).

Публічні утворення можуть стати суб’єктами спадкових правовід­носин, а саме набути право на майно, що входить до спадкової маси. Суб’єктами права спадкування за заповітом можуть бути держава, АРК, територіальні громади, іноземні держави (ч. 2 ст. 1222 ЦК). Те­риторіальна громада за місцем відкриття спадщини стає її власником уразі визнання цієї спадщини відумерлою (ст. 1277 ЦК).

Відповідальність за зобов’язаннями держави, Автономної Рес­публіки Крим, територіальних громад. Для публічних утворень, як й для інших учасників цивільних відносин, суттєвою ознакою є май­нова самостійність. Виходячи з цього, вони нссуть самостійну майно­ву відповідальність за своїми зобов'язаннями (статті 174,175 ЦК). Це означає, що держава не відповідає за зобов’язаннями АРК, терито­ріальних громад, юридичних осіб, які нею створені, крім випадків, встановлених законом (ч. З, ч. 1 ст. 176 ЦК). Відповідно АРК не від­повідає за зобов’язаннями держави і територіальних громад, а також юридичних осіб, що нею створені, крім випадків, передбачених зако­ном (ч. 4 та ч. 1 ст. 176 ЦК), а територіальна громада не відповідає за зобов’язаннями держави, АРК, інших територіальних громад та юри­дичних осіб, які нею створені, крім випадків, встановлених законом (ч. 5 та ч. 1 ст. 176 ЦК). Логічним є те, що і юридичні особи, створені публічними утвореннями, не відповідають за зобов’язаннями остан­ніх (ч. 2 ст. 176 ЦК).

ЦК встановлює межі майнової відповідальності публічних утво­рень (статті 174,175 ЦК). Держава і територіальні громади відповіда­ють за зобов’язаннями своїм майном, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення, тобто це майно, що може знаходитися відповідно тільки у державній чи комунальній власності. Звернення стягнення на землю та інші природні ресурси, які знаходяться у дер­жавній або у комунальній власності, дозволяється лише у випадках, передбачених законом.

Що ж стосується таких учасників цивільних відносин, як іноземні держави, то у ч. 2 ст. 2 ЦК лише згадується про можливість існування вказаних відносин за участю іноземних держав. Але далі ЦК не міс­тить ніяких норм, які їх регулювали б. Тому на сьогодні головним джерелом, що регулює такі відносини, є відповідні міжнародні дого­вори.