5. Гетеротрофи
Гетеротрофи першого порядку. Мозаїчний і розріджений розподіл фотоавтотрофів веде до такого ж нерівномірного розподілу гетеротрофів першого порядку — споживачів відмерлої і живої фітомаси. Організми-сапрофаги приурочені до підкронових ділянок деревно-чагарникових рослин з запасами підстилки і до ґрунтової ризосфери (ґрунту, пронизаного корінням). Саме в ризосфері зосереджені майже всі мікроорганізми, причому бактерії переважають над мікроміцетами. Безхребетні тварини — сапрофіти представлені дуже збідненими угрупованнями, які, проте, містять багато специфічних пустинних форм.
Із представників ґрунтової мезофауни в більшості аридних екосистем тропічних і субтропічних широт провідне становище займають терміти. Ці тварини ведуть часто дуже прихований спосіб життя і не споруджують таких помітних жител-термітників, як у саванах, зате їхніми ходами бувають пронизані глибокі шари ґрунту. У пустинях з періодичним зволоженням основна діяльність термітів проявляється відразу ж після закінчення періоду дощів, коли ці комахи посилено споживають свіжовідмерлі стебла та опад пустинних рослин. У пустинях Африки та Євразії основна частина термітів належить до роду Acanthotermes. У пустинних акацієвих рідколіссях малга-скраб звичайними є роди Tumulitermes, Nasutitermes, Coptotermes.
У ґрунтовій товщі і в підстилці розвиваються личинки численних видів жуків з родини чорнишів (Tenebrionidae); імаго також споживають переважно рослинну їжу в вигляді сухого опаду, насіння, молодих зелених проростків (у сезон дощів). Серед споживачів коріння ‑ личинки жуків багатьох родин (хрущі, златки, вусачі), а також інших груп комах, зокрема метеликів-совок.
Багато пустинних гетеротрофів першого порядку споруджують вертикальні і горизонтальні підземні ходи, перемішуючи ґрунт, збагачуючи його гумусовими речовинами своїх копролітів. Це мокриці-гемілепістуси, різні таргани (види Polyphaga та ін.), жуки-гнойовики (наприклад, Gymnopleurus).
Дуже характерною групою фітофагів у пустинях на всіх материках є мурашки, які споживають насіння (Messor і т. ін.). Із безхребетних тварин, які поїдають живу рослинну масу, у поверхневих ярусах головне місце належить найрізноманітнішим сарановим.
Хребетні тварини-фітофаги представлені передусім гризунами. У різних регіонах ці тварини часто займають різне систематичне становище (піщанки, пацюки, хом’яки, гоферові, гетероміїни, тушканчики, білячі, свинкові), проте всі вони об’єднуються в порівняно невелику кількість функціональних груп. Це наймасовіші види— зеленоїди, всеїдні форми, риючі гризуни, які споживають підземні частини геофітів, насіннєїди. Багато які з них впадають у сплячку на час тривалої посухи або морозного періоду (у позатропічних пустинях) ‑ це ховрахи, тушканчики. Деякі види з різних систематичних груп мають жирові депо, які часто локалізовані в хвості (жирнохвості тушканчики, жирнохвості піщанки Південної Африки та ін.).
Більші травоїдні представлені копитними, яких в Австралії заміняють великі сумчасті (кенгуру і валабі). Особливо багато копитних на аридних територіях Старого Світу. Це різні газелі та інші антилопи, дикі віслюки Африки, кулани Азії, дикий кінь Пржевальського в Центральній Азії. В пустині Гобі ще й досі збереглись дикі верблюди-бактріани.
Гетеротрофи вищих порядків. Багато фітофагів, описаних у попередньому розділі, нерідко урізноманітнюють своє харчування і добавками тваринних кормів. Однак переважно зоофаги належать до інших систематичних груп. Із безхребетних облігатними зоофагами є всі павуки, скорпіони, сольпуги, сколопендри. Дуже велика роль деяких мурашок як хижаків. З інших комах у зв’язку з цим можна назвати також небагато видів родини жужелиць (наприклад, антей і скарит), деяких ос. Особливе місце займають перетинчастокрилі-паразитоїди: наїзники-браконіди, іхневмоніди, шляхові й піщані оси. Ворочки саранових поїдають личинки жуків-наривників (рід Milabris), личинки мух-дзижчалок (Bombyliidae).
Переважна більшість рептилій — типові зоофаги. Виняток становлять наземні черепахи, а також деякі агамові (шипохвіст) і сцинки (австралійський тупохвостий сцинк та ін.). Дрібні ящірки споживають комах та інших безхребетних, великі ящірки (варани, деякі ігуанові та агамові) нерідко полюють на гризунів і дрібних рептилій. Усі змії живляться виключно тваринною їжею. Багато які з них можуть дуже тривалий час голодувати. Дрібні види і молоді особини великих видів спеціалізовані на харчуванні сарановими, павукоподібними і ящірками. Великі змії, як правило, полюють на гризунів і навіть на птахів.
Пташине населення аридних територій кількісно і якісно небагате. Звичайно в межах одного району спільно живуть усього тільки 10... 20 видів, а загальна кількість їх становить тільки 50 ... 200 особин на 1 км2. Більша частина пустинних птахів має мішаний характер живлення, але з переважанням тваринних кормів. Винятком можна вважати, мабуть, тільки австралійських папуг, деяких ткачикових і голубів. Усі вони, як правило, можуть робити великі кочівлі в пошуках їжі і води. М’ясоїдний тип живлення мають денні хижаки (орли, канюки) та сови (сичики, совки, пугачі).
Комахоїдні звірі аридних територій Старого Світу представлені особливими видами родини землерийкових (путорак), їжаками, стрибунцями (Африка), різними дрібними сумчастими (Австралія).
М’ясоїдні звірі аридних регіонів належать виключно до різних родин ряду хижаків. В Африці та Азії дуже типові представники котячих — від великого гепарда і каракала до дрібного барханного і буланого котів. Наші домашні коти походять від останнього виду і досі, як справді пустинні тварини, зберегли неприязнь до води і любов до тепла. Характерні також дрібні види псових: фенек в Африці, караганка в Середній Азії, корсак у Казахстані. З куницевих у пустинях звичайні тхір-перев’язка, а в тропічних широтах — дрібні віверові.
У пустинях Нового Світу дуже поширені пума, койот, носуха. В Австралії єдиною м’ясоїдною твариною пустині в повному розумінні слова можна назвати тільки вторинно здичавілого собаку дінго ‑ порівняно недавнього вселення з півночі.