Конституційно-правовий статус людини та громадянина

На практиці права британців рег­ламентуються як статутним правом (Велика Хартія Вольностей 1215 р., Білль про права 1689 р., Акт про права людини 1998 р. тощо), так і прецедентним правом і конституційними угодами. У британському конституційному праві не існує загальновизнаної класифікації прав і свобод громадян. Насамперед, усі права і свободи людини є індивідуальними правами, які обмежуються державою та базують­ся на основі принципу «кожний може робити те, що не забороне­но законом».

Значне місце серед інших індивідуальних прав британців зай­має право на свободу особистості, яке полягає у праві особи не бути ув’язненим чи арештованим чи обмеженим у своїй свободі без судового рішення. Ще Наbеаs Согpus Асt 1679 р. встановив ці положення.

У британській правовій доктрині право на свободу особистості включає таємницю перепису та телефонних розмов, захист від електронних засобів контролю за особистим життям, свободу совісті та віросповідання.

Поряд з гарантіями захисту права на свободу особи­ законодавство передбачає певні обмеження, які пов’язані з боротьбою проти тероризму. Наприклад, Акт про запобігання те­роризму 1984 р. встановлює обмеження права на захист особистості за умови кримінально­-правового переслідування. А відповідно до законодавства про телефонні та телеграфні повідомлен­ня поліція у виняткових випадках може контролювати телефонний та телеграфний зв’язок.

Одним із суттєвих індивідуальних прав британців є право на захист приватної власності від свавілля держави, фізичних і юри­дичних осіб. Водночас процес здійснення права власності перед­бачає, що держава може вилучити частини власності у вигляді податків лише на основі законодавства.

Важливими індивідуальними правами британців у сфері політики є свобода зборів та асоціацій, право участі у діяльності полі­тичних партій, профспілок та інших громадських об’єднань, права обирати та бути обраним тощо. Ці права, як і низка інших, здійснюються громадянами з обмеженнями, які встановлюються у законодавстві. Наприклад, в Акті про суспільний порядок 1994 р. закріплюється, що проведення зборів повинно бути узгоджено з власником земельної ділянки, на території якої вони проводять­ся.

У Великобританії на сучасному етапі процес розвитку інституту прав людини проходить під впли­вом розвитку міжнародного права в галузі прав людини, імплементація якого у національне право має свої особливості. Незважаючи на ратифікацію у 1951 р. Європейської конвенції про за­хист прав людини та основних свобод 1950 р., протягом тривало­го часу Великобританія не визнавала права на подачу індивідуальної скарги та обов’язкову юрисдикцію Європейського Суду з прав людини. Права, що гарантуються у Конвенції, не захищалися у британських судових інстанціях. Та­кий парадокс існував аж до 2 жовтня 2000 р. до набуття чинності Акту про права людини 1998 р. На думку англійсь­ких учених цей Акт уперше формально закріпив права людини у чітких і визначених межах.

Політичні партії та партійна система. Британські політичні партії займають дуже суттєве місце в суспільно-­політичному житті країни. Практика свідчить, що зви­чайні британці на парламентських виборах, як правило, підтримують партійних кандидатів. Так, на виборах у червні 2001 р. з 659 мандатів Палати громад лише 1 «позапартійний» кандидат став членом цієї Палати.

Сьогодні провідну роль у політичній системі Великобританії відіграють Лейбористська та Консервативна партії, хоча існують і інші. Ліберально­-демократична партія, Соціал-­демократична партія, партія Вільний Уельс, Шотландська національна партія знаходяться на другорядних позиціях.

На сучасному етапі Лейбористська партія є першою за значенням у країні. Лейбористська партія створена у 1900 р. за ініціативою профспілок та низки соціалістичних організацій з метою підтримки об­рання представників робітництва до парламенту. Лейбористська партія нараховує близько 7 млн членів. Соціальну основу партії складають працівники з середнім рівнем доходів різних секторів економіки.

Консервативна партія офіційно сформувалася у 1867 р. та представляла інтереси поміщиків і вищого духовенства. Консерватив­на партія нараховує у своєму складі близько 2 млн прихильників. Соціальну основу партії складають великі фінансові, земельні та промислові власники, державні службовці, інтелігенція. Вона організаційно не оформлена: членські квитки не виписуються та членські внески не сплачуються. Партія не має постійної програми та статуту. Як правило, партійна про­грама знаходить вираження у передвиборних маніфестах, які скла­даються з програмних положень консерваторів на наступних вибо­рах.

Законодавством дозволяється фінансування виборчої кампанії політичної партії із-­за кордону в сумі, що не перевищує 200 фунтів стерлінгів для однієї особи. У свою чергу, держава здійснює державні виплати опозиційним партіям у Парламенті, що символізує їх фінансову незалежність, а також виплачує по 3 фунти стерлінгів за кожні 200 голосів, які отримала партія на останніх виборах.