6. Філософська суть української психології

Приблизно до початку 19 сторіччя психологія залишалася інтегральною частиною поодиноких філософських систем, не відокремившись в окрему науку. У цьому останньому розумінні можна говорити про початки філософської психології в Україні вже у княжі часи: Київський митрополит Никифор I, розвиваючи у своїх богословсько-філософських творах христианську тезу про подвійну – душевно-тілесну – природу людини, аналізував основні данності волі, почувань та розуму й п'яти органів чуттів. З занепадом релігійно-філософської думки завмирає і психологічна проблематика, але питання подвійної природи людини знову виразно з'являється у 16 сторіччі у полемічно-філософських писаннях І. Вишенського. Систематичніше психології присвячено увагу в Київській Колегії, згодом у Киево-Могилянській Академії. Курс психології читав І. Ґізель, а професори Академії Л. Баранович та Й. Ґалятовський приділяли психології увагу у своїх творах, спираючись на філософію Арістотеля в її схоластичній інтерпретації. З Т. Прокоповичем, який виявився також прихильником душевнотілесної «двоїстости істини», навчання раціональної психології переноситься до Слов'яно-Греко-Латинської Академії у Москві. Традиції Могилянської Академії продовжував і її вихованець, український філософ Г. Сковорода, який у своїй антропоцентричній системі з наголошенням внутрішнього «пізнання себе» багато уваги присвятив і «мікрокосмосові» – живій людині з її земними справами. Виходячи від категоричного монізму двох «сродностей» – душевно-невидимої і тілесно-видимої, – Сковорода вбачає істоту буття у мислі, не в зовнішній плоті, яка мала б бути тільки тінню істинної людини. З початку 18 сторіччя на Центральних і Східних Землях перші матеріалістичні елементи у психологічних підставах філософської системи зустрічаються у Я. Козельського, який навчав, що дії людської душі пов’язані з нервово-фізіологічною структурою організму, і послідовно захищав позиції сенсуалізму, доводячи, що пізнання починається з відчуттів. Продовження матеріалістичних тенденцій у філософії помітне у сенсуалізмі І. Ризького, для якого всяке пізнання починається відчуттям, при нерозривній єдності чуттєвого і раціонального елементів, що без них не можна збагнути суті явища; він же вказував на вплив матеріального світу на свідомість людини. На подібних сенсуалістичних позиціях стояв і П. Лодій, доводячи одночасно залежність душі від тіла, психічного від фізичного. Паралельно існували також і більш традиційні вчення про перевагу психічного, зокрема в науці професорів Київського університету І. Гриневича та О. Новицького і, особливо, у «філософії серця» П. Юркевича, який на відміну від ідеалістичного раціоналізму Г. Сковороди підкреслював роль почуттів у житті людини та вказував у своєму підручнику педагогіки на вагу емоціонального моменту у вихованні.

О. Новицький, перший професор філософії Київського університету, ввів також виклади психології і написав підручник «Руководство к опытной психологии» (1840). Його треба вважати ініціатором відокремлення психології, як окремої науки, від філософії, тим більше, що його підручник девчому навіть випереджав погляди визначних тодішніх психологів. Стоячи виразно на позиціях психо-фізичного дуалізму, він вказував на нервово-фізіологічну основу пам’яті, поєднуючи досвід і дослід із самоспостереженням та наголошуючи активний характер сприймання з спеціальною ролею уваги. Проте, у зв’язку з реакційним обмеженням викладів філософських наук в університетах Російської Імперії, у 1850 розвиток наукової психології припинився.

Новий поворот у психології в Україні з наголошенням експерименту пов’язаний з російським природознавцем І. Сєченовим, який працював у Одеському Університеті(1871–1876) і як засновник російської фізіологічної школи мав виключний вплив на всю пізнішу рефлексологію. Його послідовник П. Ковалевський відкрив першу в Україні дослідну психологічну лабораторію при клініці душевних і нервових хвороб. Подібна лабораторія постала в 1895 році в Одесі за ініціативою М. Ланґе, професора Одеського Університету, який вважається одним з засновників експериментальної психології в Росії. Не відходячи від традиційного психофізичного дуалізму, М. Ланґе намагався поєднати його з рефлексологією. Заснування експериментальної лабораторії у Києві пов’язане з російським філософом Г. Челпановим, професором Київського університету (1892–1907), який вперше в Україні запровадив практичні й семінарські зайняття зі студентами. З ідеалістичних позицій традиційного дуалізму він зібрав великий і цінний психологічний матеріал. З цих самих позицій виходив також І. Сікорський, який першим у світовій науці застосував експеримент у вивченні дитячої психології.