4.3 Оцінка вартості прав на об'єкти інтелектуа­льної власності

4.3.1 Цілі оцінки прав

Вартість є однією з основних ознак товару. Щоб продати права на об'єкти інтелектуальної власності чи ви­користати їх у власному виробництві, необхідно визначити їхню вартість.

Відповідно до Міжнародних стандартів оцінки (МСО-1 ... МСО-4) розрахунки вартості прав на об'єкти інтелекту­альної власності можуть виконуватися при визначенні:

- оподатковуваної бази майна підприємств;

- вартості виключних прав, переданих на основі ліцензійного договору чи договору про їхню пе-реуступку;

- вартості об'єктів інтелектуальної (промислової) власності, що вносяться до статутного капіталу підприємства;

- розміру компенсації що необхідно виплатити згі­дно з чинним законодавством правоволодільцю за порушення його виключних (майнових) прав на об'єкт інтелектуальної власності.

Необхідність оцінки вартості прав на об'єкти інтеле­ктуальної власності виникає також при постановці їх на бу­хгалтерський облік, приватизації, страхуванні, передачі у заставу з метою отримання кредиту, банкрутстві підприєм­ства тощо.

4.3.2 Підходи до оцінки

Прийоми, що застосовуються для визначення вар­тості прав на об'єкти інтелектуальної власності, можна розділити на три групи; підходи, методи і методики. Підхо­ди дають принципи визначення вартості. Методи визнача­ють процедуру розрахунку вартості. Методики розглядають застосування того чи іншого методу стосовно конкретних об'єктів інтелектуальної власності та конкретних цілей роз­рахунку.

Оцінка вартості прав на конкретний об'єкт інтелек­туальної власності у конкретному випадку їхнього викорис­тання е досить складною процедурою й у кожному випадку вимагає унікального рішення задачі. Однак при усьому різ­номанітті таких випадків існує три загальновизнаних підхо­ди до оцінки прав на об'єкти інтелектуальної власності: ви­тратний підхід, порівняльний (ринковий) підхід, дохідний підхід.

Витратний підхід (підхід на основі активів) засно­ваний на припущенні, що вартість об'єкта інтелектуальної власності дорівнює вартості витрат на його створення, до­ведення до робочого стану й амортизацію. Цей підхід до розрахунку вартості влаштовує покупця, тому що він може документально відстежити витрати на створення об'єкта інтелектуальної власності і, таким чином, переконатися, що ця вартість виправдана. Але він не вигідний для продавця, оскільки останній одержить суму, рівну тільки понесеним витратам на створення об'єкта інтелектуальної власності, тобто без прибутку.

Порівняльний (ринковий) підхід до оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності припускає вико­ристання прийому порівняння продажів. Сутність підходу полягає в порівнянні об'єкта, що оцінюється, з аналогічними по призначенню, якості і корисності об'єктами, які були продані на цей час на аналогічному ринку.

Цей підхід дає так звану "справедливу ціну", тобто таку ціну, за яку продавець, який володіє інформацією про ринкову вартість аналогічних об'єктів, готовий продати об'єкт інтелектуальної власності, а покупець, який також володіє повною інформацією про об'єкт інтелектуальної власності і ринкову вартість аналогічних об'єктів, готовий купити даний об'єкт інтелектуальної власності. Тобто ціна встановлюється ринком і влаштовує як продавця, так і по­купця.

Дохідний підхід припускає, що ніхто не стане вкла­дати свій капітал у придбання того чи іншого об'єкта інте­лектуальної власності, якщо такий же доход можна одер­жати будь-яким іншим способом.

Суть підходу полягає в тім, що вартість прав на ОІВ визначають як функцію доходу, що може принести викори­стання даного ОІВ у майбутньому.

Для розрахунку поточної вартості об'єкта оцінки за­стосовують два основних прийоми - дисконтування і капі­талізації доходу.