Російський балет

У переведенні з латини мови саме слово «класичний» означає «зразковий». Класичними ми називаємо зразкові, видатні, загальновизнані твори літератури і мистецтва, мають неминущу цінність для національної та світової культури. Класичними ми називаємо і кращі, першокласні балетні спектаклі – зарубіжні, російські, радянські. Там їх творців балетмейстерів зараховуємо до класикам хореографії.

Російськими балетмейстерами створено своєрідні, неповторно прекрасні спектаклі. І недаремно багато театрів світу беруть у свій репертуар такі балети, як «Спляча красуня», «Лебедине озеро», «Шопеніана» та інші.

Протягом XVII—XVIII століть російський балет пройшов великий і важкий шлях формування, прагнучи визначитися як жанр театрального видовища, незалежний від опери чи драми.

Будучи переважно придворним мистецтвом, орієнтуючись у питаннях репертуару й виконавського стилю на смаки дворянській публіки, російський балет тим щонайменше зберігає окремі самобутні якості і негативні риси, які відрізняють його від західноєвропейського балету. Національні особливості російського балету найбільше даються взнаки в інтермедіях і дивертисментах, які входять в уявлення російської комедії і комічної опери. Мистецтво народних танців постійно впливає на виконавчу манеру російських танцівників.

Майбутнє російського балету забезпечувалося і представника солідної організацією балетного освіти, постійним вихованням молодих артистичних сил.

Наприкінці XVIII століття російський балет зайняв позиції, які сприяли його подальшому вдосконалення і зростанню. На межі XVIII— XIX століть у ньому виникли такі хореографи і танцівники, чиї прізвища прославилися у російській і світова історії балетного театру.

Перші кроки російського балету

Першу балетну виставу «Балет про Орфея і Евридике» зіграли на сцені російського театру 8 лютого 1673 року у підмосковному селі Преображенском для царя Олексія Михайловича, членів його сім'ї та придворних.

Слід зазначити, що балет на той час, крім танцю і пантоміми, включав у собі також і спів. Тільки до кінця XVIII століття дію балетного спектаклю у Росії перестали супроводжувати промовою. Щоправда, як пережиток, й у середині ХІХ століття зберігалися титри — плакати з пояснювальними написами, що з'являлися на сцені у непростих та незрозумілих місцях дії.

Виконавцями перших балетів були російські актори. Перший режисер придворного театру пастор Йоганн Грегорі набрав у трупу молодь із московських міщани та піддячих, яку одночасно навчав театральному мистецтву й задіював у спектаклях.

Так вже в ранніх порах виявилася одна риса російського балетного театру. За наявності іноземних постановників, при інтересі придворної публіки до чужоземним сюжетів, основне ядро трупи завжди становили російські актори.

У вісімнадцятому столітті балет існував при опері, але залежав від опери по-різному.

Балет поступово затверджувався як велике самостійне явище вітчизняного театру. Театральна критика кінця XVIII століття проголошувала його рівноправність у низці суміжних мистецтв.

Балетний спектакль XVIII століття значно відрізнявся від спектаклю пізніших часів своїм змістом потребують і формою, і навіть характером засобів вираження самого танцю. Естетичні вимоги придворного театру, галантного і регламентованого, підлеглого етикету, наклали на балет свій специфічний відбиток.

Танцювальні епізоди продовжували дію оперного спектаклю, були складовою цього дії, хоча виконувалися не оперними, а балетними артистами.

Балет був дивертисмент — ланцюг танцювальних номерів, часто вже не пов'язаних змістом ні між собою, ні з Одеським оперним дією. Дивертисментна сюїта — закономірна, живе понині структурна форма балетного епізоду.

Балет включався до опери на правах танцювальної інтермедії — розгорнутої сценки із його чіткою самостійним драматичним сюжетом і дієвим танцем, але й не що з подіями оперного вистави є і виконуваної персонажами, які мають ставлення до персонажам опери.

Балет чи пантоміма коротко повторювали зміст хіба що показаної опери.

Балет ставився поруч із оперою, як окреме і залежить від неї твір.