Фортечний балет

Фортечний балет виник Росії перші майже разом з виникненням придворного балету.

Знатні вельможі створювали театри в підтвердження свого багатства, утвердження своєї місцевої влади і їх монархії.

Росіяни виконавці й постановники успішно освоювали модні балетні жанри XVIII століття, чи то пантомімні драматичні балети чи дивертисментні комедійні. Разом з цим вони вносили багато нового зі свого традиційного репертуар. На фортечній балетній сцені народжувалися самобутні російські танцювальні твори. Щоправда, найчастіше виникали не розгорнуті самостійні спектаклі, а окремі номери або інтермедії, котрі входили в опери з російськими сюжети.

З усіх кріпацьких театрів найвідоміша трупа графів Шереметєвих.

Ця балетна трупа не знала рівних собі серед кріпаків театрів. Воно цілком могло позмагатись і з кожним столичним театром. Її актори з дитинства навчалися своєї складної професії. І тому їх дуже рано відбирали від батьків, виховували у найсуворішому режимі.

Кращою танцівницею шереметевского балету була Тетяна Шликова-Гранатова, другою — Мавра Урузова-Бирюзова. Серед інших, значно виділялись Авдотья Аметистова, Мотрона Жемчугова, Аріна Хрустальова. З танцівників перші ролі виконував Василь Воробйов, другі — Кузьма Деулин-Сердоликов і режисер Микола Мраморов.

Перший російський балетмейстер

Під кінець XVIII століття, у російський театр прийшов перший великий вітчизняний балетмейстер і обдарований танцівник Іван Іванович Вальберх (1766-1819).

Учень Анжіоліни і Канціани, виконавець багатьох ролей Ле Піка, Вальберх пройшов хорошу школу. Він володів високою технікою танцю. Але найбільше запам’ятались його ігрові, пантомімні ролі. Він грав Рауля в балеті «Рауль Синя Борода», Язона в балеті «Медея і Язон» тощо.

Його балети звеличували чесноту й примушували здригатися побачивши пороку. Красномовні вже самі назви його спектаклів: «Клара, чи Звернення до чесноти» (1806), «Рауль Синя Борода, чи Небезпека цікавості» (1807), «Торжество любові Євгенії» (іншу назву: «Євгена, чи Таємний шлюб», 1807), «Американська героїня, чи Наказане віроломство» (1814), «Генріх IV, чи Нагорода чесноти» (1816). У цих та багатьох інших постановках Вальберха діяли реальні, живі персонажі.

Творчість Ш. Дидло

Світову славу російському балету приніс Шарль Луї Дидло (1767-1837). Француз з походження, він зріднився з Росією, і всі його найбільш знамениті балети було створено тут.

22 Травня 1788 року у Лондоні Дидло самостійно поставив два одноактні балети із музикою Массинги — «Милість синьйора» і «Річард Левине Серце».

Симфонічні балети

Поєднання хореографії й музичного симфонізму стало національної традицією російського балетного мистецтва. І пов'язане з іменами композиторів П.І Чайковського й О.К. Глазунова і балетмейстерів Маріуса Петіпа та Лева Іванова.

Петро Ілліч Чайковський і донеччанин Олександр Костянтинович Глазунов – творці абсолютно новій балетної музики. Завдяки йому балетний театр став театром музики.

Балети П. І. Чайковського

Балети Петра Ілліча Чайковського – цілісні, суворо продумані твори. В них неможливо змінювати послідовність танцювальних номерів, робити вставки з художніх творів інших. Вони пов'язані єдиним задумом. Їх називають «балети-симфонії», й різноманітні перестановки, вставки можуть порушити єдину нитку симфонічного розвитку музики. Це і є та музика, яку писав Ж.Ж.Новер у «Листах»: «Танцювальна музика… повинна представляти свого роду програму, що встановлює визначає руху, і гру кожного танцівника».

Головна відмінність балетної музики Чайковського – глибока змістовність і танцювальність. Кожен сценічний образ у ній отримує свою музичну характеристику.

Балетний академізм М. Петіпа

Друга половина ХІХ століття справедливо називається в балеті епохою Маріуса Петіпа (1819-1910). За 56 років у петербурзькому театрі він залишив більш 60 балетів.

У 1855 року Петіпа поставив свій "перший самостійний балет у Росії – дивертисмент «Зірка Гренади», побудований з урахуванням іспанських народних танців.

А. А. Горський

Початок ХХ століття стало початком нових напрямів у російському мистецтві. У балеті вони пов'язані із конкретними іменами А. Горського і М. Фокіна, по-новому які стверджувал ідейно-художні принципи театру. У нових режисерських системах з'єдналися воєдино мистецтво балетмейстера, режисера, артистів, композитора, художника. Першим виступив за відновлення й за створення нової реалістичного балету Горський (1871-1924).

Свої кращі спектаклі (більше 50 балетів) він поставив на московську сцену.

Перший балет Горського у Москві – «Дон Кіхот».

Наступною постановкою Горського у Москві став балет П.І. Чайковського «Лебедине озеро».Балетмейстер практично наново поставив 1-ї акт, зберігши, проте, все найкраще, що у хореографії Петіпа і Іванова, загалом посилив дієвість спектаклю. Прем'єра пройшла успішно.

Зірки світової величини. Анна Павлова. Галина Уланова. Тамара Карсавіна. Матільда Ксешинська. Наталія Безсмертнова.