2.3. Проблеми розвитку лізингових операцій

Банківський ринок є одним із секторів економіки України, що динамічно розвивається. З кожним роком зростають обсяги розміщення й залучення коштів, розширюється спектр банківських послуг і продуктів, підвищується їхня якість. Перед всіма банками, які займають лідируючі позиції на ринку, постає важке завдання нарощування активів, капіталу, територіального розширення. Необхідність більш ефективного використання фінансових ресурсів потребує пошуку нових джерел їхнього залучення. В цьому аспекті значною є роль маркетингових інструментів, зокрема лізингових операцій. Великої поваги заслуговує досвід використання лізингових операцій у банківській сфері. Упродовж останніх років лізингова індустрія в Україні продемонструвала значний потенціал свого розвитку: портфель лізингових угод зріс на 70%, а кількість зареєстрованих лізингових компаній, серед яких чимало іноземних, подвоїлася. Але, незважаючи на збільшення кількості лізингових операцій в Україні, розвиток цього напрямку банківської діяльності характеризується повільністю, суперечливістю та непрозорістю за вартісними показниками діяльності лізингових компаній. Розбіжність між реальним обсягом вартості наданих лізингових послуг та потенційним попитом, низький показник застосування лізингу для оновлення основних фондів підприємствами визначають актуальність застосування лізингу насамперед у банківській сфері, яка є найбільш інвестиційно привабливою.

Створення лізингових компаній при комерційних банках, які є їхніми основними засновниками, а також становлять найпотужнішу групу лізингових компаній, які активно функціонують на ринку лізингу в Україні, - це основна тенденція розвитку лізингу в Україні. Такі компанії надають лізингові послуги широкому колу клієнтів, зокрема власним постійним клієнтам, яких рекомендують до обслуговування безпосередньо лізинговою компанією. Тому лізингові компанії в структурі великих комерційних банків мають також високий потенціал, значне коло клієнтів і посідають високу позицію на лізингову ринку.

Розглянемо взаємодію банків та лізингових компаній, яка має ряд переваг саме для лізингових компаній:

1. лізингова фірма, що створена банком, отримує можливість залучати пільгові кредити для розширення своєї діяльності, по яким фінансується і інша власна діяльність банківської установи;

2. управляти ліквідністю. Для спеціалізованих лізингових компаній особливо актуальним є ризик ліквідності, так як оборотність фінансування в лізингу досить складна для прогнозування. В банку, для якого лізинг – не основний вид діяльності, ризики ліквідності створеної при банківській структурі компанії покриваються ліквідними активами банку;

3. банки мають великі можливості щодо встановлення справжньої платоспроможності лізингоотримувача, що дозволяє лізинговій фірмі приймати важне рішення щодо клієнта на підставі більш достовірної інформації.

У межах банківсько-лізингового бізнесу банківські установи отримають такі переваги:

1) лізинг є досить вигідним інструментом для більшості банків, оскільки під лізинговими операціями слід розуміти використання короткострокових або довгострокових кредитних ресурсів;

2) для багатьох банків розроблена окрема стратегія щодо лізингового бізнесу, оскільки обсяги кредитування дещо знизились за останній рік, тому лізинг може стати тим інструментом, в якій банки може направляти тимчасово вивільнені короткострокові ресурси при досить високій дохідності;

3) в заставу до банку потрапляють предмет лізингу, майнові права на лізингові платежі за договором лізингу;

4) лізингова компанія виконує ряд обов’язків, а саме: здійснює аналіз кредитоспроможності, займається низкою технічних питань;

5) ризики банки поділяють з лізинговими компаніями, які фінансують за рахунок власних коштів від 5 до 50% від суми кожного проекту;

6) збільшення клієнтської бази та нарощування кредитного портфелю.

Міжнародні лізингові компанії в Україні ще не набули широкого розповсюдження, але, зважаючи на прибутковість для них такого бізнесу в нашій країні, можна заздалегідь передбачити їх майбутню активність на лізинговому ринку України. Основною метою таких організацій є фінансування продажу обладнання закордонних виробників для українських підприємств та підприємств, організованих за участю іноземного капіталу. Однією з перших міжнародних лізингових компаній на ринку України виступила австрійська лізингова фірма Sogelease Leasing Genssellschaft; нині діють: Оtto Іnternational Leasing (Німеччина), СА Leasing (Австрія).

Лізингові компанії з іноземним капіталом:

• Іnternational Leasing (Німеччина);

• СА Leasing (Австрія);

• Оптима-лізинг (Німеччина);

• Дуац (Німеччина).

Однак проблема полягає в тому, що до лізингових компаній не висувається жодних вимог або норм, тому підприємство будь-якої форми власності може стати лізингодавцем. Такий підхід не дає можливості оцінити реальний обсяг лізингової діяльності в Україні.

З іншого боку лізинговий ринок України знаходиться на етапі формування, його розвиткові приділяється недостатня увага з боку держави. В уряді досі не визначено орган, який би відповідав за проведення політики щодо розвитку лізингу в Україні. Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» контроль за діяльністю фінансових установ, до яких належать і лізингові компанії, покладається на уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, Національний банк України і Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку. Державну політику щодо розвитку лізингу в Україні має здійснювати Міністерство економіки та питань європейської інтеграції, до компетенції якого входить розробка економічної політики уряду.

Перешкоджає розвиткові лізингу і надто жорстка система оподаткування лізингових операцій. Відповідно до ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» витрати орендавця на купівлю об’єктів фінансового лізингу не включаються до складу його валових витрат або основних фондів. Тому лізингодавець змушений сплачувати податок на прибуток не лише з власного прибутку, а й зважаючи на основну вартість об’єкта лізингу, не зменшуючи при цьому свої податкові зобов’язання на суму амортизації об’єкта лізингу, оскільки він включається до складу основних фондів лізингоодержувача. Таким чином, лізингові схеми придбання основних фондів стають дорожчими й економічно невигідними порівняно із звичайним порядком придбання основних фондів за допомогою банківських кредитів. Відповідно до ст. 4 цього Закону лізинговий платіж вважається валовим доходом лізингодавця. Проте переважну частку лізингового платежу становить погашення основної вартості об’єкта лізингу, тобто поступове відшкодування капіталовкладень лізингодавця, повернення яких недоцільно розглядати як валові доходи. Отже, є сенс змінити порядок оподаткування так, щоб витрати лізингодавця на придбання об’єктів фінансового лізингу вважались основною сумою фінансового кредиту, наданого лізингоодержувачеві. А до складу валового доходу лізингодавця для цілей оподаткування слід включати лише винагороду за договором лізингу, яку він одержує понад суму витрат, авансованих на придбання об’єкта фінансового лізингу. І розвиток лізингу, як уже зазначалося, стримується недосконалістю чинного законодавства. Закон України «Про лізинг», прийнятий у 1997 р., не враховує нагромадженого досвід здійснення лізингових операцій. Тому назріла необхідність перегляду його положень.

Через недосконалість законодавства та низьку прибутковість фінансового лізингу в цей бізнес направляється незначна частка фінансових ресурсів, насамперед банківських. На цьому сегменті ринку працює небагато підприємств, головним видом діяльності яких є надання послуг з фінансового лізингу.

Під час здійснення лізингових операцій перед комерційними банками постають проблеми, аналогічні проблемам кредитування. У першу чергу, це недостатня кількість платоспроможних позичальників та збитковість: за даними Державного комітету статистики, 34,5% загальної кількості підприємств є збитковими. Існує висока ймовірність несвоєчасного одержання лізингового платежу за користування майном, через що банки змушені формувати спеціальні резерви.

Спостерігаючи за темпами становлення і розвитку лізингового ринку, які є не досить значними, можна зробити висновок про складність ситуації, що склалася. Насправді перешкод, які заважають розвиток так необхідно інвестиційного інструменту, досить багато. Серед них можна виділити такі групи:

• макроекономічні проблеми, які створюють несприятливий інвестиційний клімат у країні в цілому;

• недосконалість законодавчої бази;

• відсутність пільг, спрямованих на підтримку лізингу.

Перша група проблем обумовлена відсутністю довгострокового кредитування, інфляційними процесами, які негативно відбились на економіці країни в цілому. Одним із способів усунення такої ситуації може стати розумна грошово-кредитна політика Національного банку України.

Друга група проблем спричинена недосконалою законодавчою базою, що призводить до подвійного трактування термінів, неузгодженості законодавчої бази тощо. В даному випадку Верховній Раді України необхідно усунути суперечності у законах, які регулюють цей вид діяльності.

Не менш важливою є третя група проблем. Саме запровадження податкових пільг примусить учасників лізингової угоди «закрити очі» на вище перераховані проблеми. Позитивні зміни можливі лише при використанні прискореної амортизації з коефіцієнтом 2 (і більше), скасуванні податку на прибуток з лізингодавці і фінансово-кредитних інститутів, які беруть участь у лізинговій угоді, термін якої перевищує 3 роки.

Крім перелічених проблем, негативно також є обмеженість термінів дії лізингових угод. У вітчизняній практиці переважають договори середньострокової дії на відміну від зарубіжних компаній, де лізингові угоди укладаються на довгострокові терміни. Не менш важливу роль відіграє слабкий розвиток інфраструктури ринку та відсутність інформації і реклами щодо лізингових послуг. Інфраструктура лізингового ринку повинна включати широку мережу лізингових компаній, консалтингові фірми, інформаційну систему, банківські установи, маркетингові компанії, страхові й рекламні послуги, а також структури збуту. Недостатній інфраструктурний ринок лізингу спричиняє інші проблеми – брак кваліфікованих кадрів і недостатню інформованість потенційних споживачів лізингових послуг.

На жаль, вітчизняне законодавство не відповідає нормам міжнародного лізингового права. Спостерігається яскраво виражена тенденція залежності вітчизняного лізингового ринку від імпорту: близько 80% лізингових операцій є операціями міжнародного лізингу.

Слід зазначити, що нестабільна економічна ситуація в країні є головною причиною короткотерміновості дії укладених угод. У нинішніх нестабільних економічних умовах лізингодавці не можуть дозволити розстрочити виплати за лізинговими угодами на 5 –7 років, що знецінює переваги лізингу, наприклад, у порівнянні з кредитуванням.

Але поки ситуація на лізинговому ринку залишається критичною. Комплексний лізинговий проект, який охоплює всі види лізингу з гнучкою системою платежів, може бути реалізований лише за умови надання податкових пільг на період розвитку даного виду бізнесу. У зв’язку з цим за останній період нагромадилось багато зауважень і пропозицій, ведеться робота над удосконаленням податкової політики у сфері лізинг.