3. Козацька колонізація Запоріжжя

У господарському житті на Середньому Дніпрі дедалі більшу роль відігравала місцевість за Дніпровськими порогами. Одним з найголовніших багатств цього краю з його численними ріками й річками була риба. В плавнях водилася сила бобрів, видр, куниць, диких свиней, водяної птиці, в балках і байраках — лисиць, вовків, ведмедів. У степах паслися табуни диких коней. Багато було турів, лосів, а з птахів — дроф, куріпок тощо.

Уже на початку XVI ст. (а можливо, й раніше) населення найближчих до порогів місцевостей почало освоювати цей край. Козаки осідали не тільки перед порогами, а й за ними. Ще в 1527 р. хан Сагіб-Гірей скаржився литовському урядові на канівських і черкаських козаків, які оселялися по Дніпру біля самих татарських кочовищ. Тут виникло багато уходів: козаки ловили рибу, полювали на звіра тощо. Так, люстрация Черкаського замку 1552 р. називає, крім уходів перед порогами, також уходи за порогами — біля Томаківки, Базавлука, Аргачина і навіть Тавані, де татари в 1492 р. побудували фортецю Іслам-Кермен (Аслан-городок). Для кожного промислу був свій сезон. Коли він кінчався, частина козаків з відповідною продукцією (рибою, шкірами, хутром, медом) поверталася на «волость», на місце свого постійного проживання. Що ж до сапетів (рибальських промислів) і пасік, то там завжди лишалися люди на зиму. Запоріжжя ніколи не було безлюдним. Цей факт ревізори Канівського замку (1552) засвідчили такими словами: козаки «уставичне (постійно) живут (на уходах) на мясе, на рыбе, на меду з пасек, з сапетов и сытят там собе мед, яко дома». Нарешті, чудові пасовища сприяли ранній появі в цім краї скотарства й виникненню зимівників, де, крім хат, були загороди для худоби, стоги сіна тощо.

Власниками промислів і великих зимівників були заможні козаки. Так, засоби виробництва на рибному промислі, як свідчить Ляссота, належали заможним козакам—«володільцям човнів». Вони наймали ватагу — групу робітників. Попервах робочої сили на Запоріжжі не вистачало, тому власники промислів, що нерідко проживали поза межами Запоріжжя, наймали ватагу на волості.

Восени, по закінченні сезону, оброблена риба, жир та інша продукція на човнах і суходолом вивозилася в Черкаси, Канів, Київ та інші міста. В уставній грамоті м. Києву від 1499 р. читаємо: «...А коли рыбы привозят зверху або з Низу просольниы і вялыи до места киевского, тогды мает осминник воєводин... взяти от бочки рыб по шести грошей...». Довіз риби в Київ по Дніпру відзначив і М. Литвин.

Із Запоріжжя до Києва везли й м'ясо, хутра, мед, а також сіль з таврійських лиманів. У люстрації Черкаського замку 1552 р. читаємо: «А кгды з уходов за ся уверх идут, ино з добычи их берет староста вить (мито) осьмую часть: з рыб, з сала, з мяса, з кож и зо всего». Тут же говориться: «а бывает (в Черкасах) уходников (господарів-промисловиків) немало, яко близко прошлого лета было их по всим уходам о триста человеков».

На виручені гроші промисловці закупали на волості для потреб запорізького населення хліб, снасті, сокири, ножі, одяг. За пороги везли різноманітні товари купці з українських міст, за що їм тут платили, як зазначав сучасник Б. Папроцький, кіньми, волами та іншими добутками, а також грішми.

Таким чином, уже в першій половині XVI ст. на Запоріжжі спостерігається певний господарський прогрес.