3. Адаптація рецепторів

Адаптація рецептора – це пристосування рецептора до сили подразника. Здебільшого адаптація проявляється у зниженні чутливості до тривалого діючого подразника. Біологічна роль такої адаптації у зменшенні чи усуненні незначущої інформації.

У випадку появи біологічно важливої інформації чутливість рецептора зростає і це теж прояв адаптації.

Рецептори, які адаптуються швидко – екстерорецептори (зорові, нюхові, смакові). Рецептори, які адаптуються повільно (пропріорецептори, барорецептори, вестибулорецептори). Больові рецептори не адаптуються (лише больові рецептори шкіри адаптуються непогано).

Універсальною реакцією всіх рецепторів на дію подразника є виникнення Рецепторного потенціалу (РП). Рецепторний потенціал – це зміни Мембранного потенціалу спокою рецепторної клітини. У більшості рецепторів РП проявляється у деполяризації мембрани, а у фоторецептора дія світла спричиняє гіперполяризацію.

4. Смаковий аналізатор:

Смак сприймається рецепторами, які знаходяться в складі смакових бруньок. Розташовані смакові бруньки переважно в жолобчастих, грибоподібних і листоподібних сосочках язика, а також на задній стінці глотки, м`якому піднебінні, мигдалинах і надгортаннику. Найбільше смакових рецепторів на кінчику, краях і задній частині язика. Смакові бруньки мають форму цибулини, яка утворена 40 довгастими веретеноподібними клітинами, розташованими у вигляді часток апельсину; і відокремленими одна від одної опорними клітинами. Смакові бруньки не досягають поверхні слизової оболонки і відокремлені від неї невеликими заглибленнями -смаковими порами. На кінці смакової клітини є мікроворсинки, які сприймають подразнення від речовин, що мають до них стереохімічну спорідненість. Загальна кількість смакових бруньок у людини близько 10000. Нервові волокна, які відходять від бруньок, формують смакові нерви - гілочки-n.glosopharіngeus, n. lingualis, chorda tympani. Імпульси надходять в ядро одиночного пучка довгастого мозку, звідси в складі медіальної петлі - таламус, і вже звідси перемикаються в постцентральну зону кори. Розрізняють чотири типи смакових відчуттів, причому, у більшості людей солодкий смак сприймається кінчиком язика, гіркий – коренем, солоний і кислий - боковими частинами. Для того, щоб інша речовина могла викликати збудження смакової бруньки, вона повинна розчинятися в рідкому середовищі ротової порожнини. При накладанні сухих кришталиків на суху поверхню язика смакові відчуття зовсім не виникають. Вважають, що відчуття зумовленні зв’язуванням речовини з мембрани мікроворсинок рецепторних клітин. Внаслідок такого зв’язування відбувається зміна проникності мембрани і процес деполяризації.

Відчуття солодкого виникає при потраплянні в ротову порожнину цілого ряду речовин: цукрів, гліколей, спиртів, альдегідів, кетонів, амідів, ефірів, амінокислот, сульфокислот, солей свинцю і берилію. Структура сахарину, який в 600 разів солодший від сахарози, суттєво відрізняється від будови цукрів. Інші смакові відчуття більше відповідають хімічній будові речовин. Солоний смак завжди виникає при дії іонізованих неорганічних солей, кислий - при нанесенні кислот. Гіркі речовини - це або алкалоїди, або органічні сполуки, які мають молекули з довгим ланцюгом. Неприємний гіркий смак може служити попередженням про небезпеку, тому що багато отруйних речовин містять алкалоїди.