1. Контрольні питання

1. Дайте визначення конфлікту.

2. Які функції виконує конфлікт?

3. Сформулюйте необхідні і достатні умови виникнення конфлікту

4. Дайте означення основних структурних елементів конфлікту: “сторони конфлікту”, “предмет і об’єкт конфлікту”, “образ конфліктної ситуації”, “мотиви конфлікту”, “позиції конфліктуючих сторін”.

5. Опишіть класифікацію конфліктів.

6. Дайте означення фундаментальної причини конфліктів.

7. Класифікуйте причини конфліктів.

8. Дайте означення поняттям “конфліктна ситуація” і “інцидент”.

9. Опишіть позитивні наслідки конфліктів.

10. Опишіть негативні наслідки конфліктів.

3. Конфлікт і особистість Питання

1. Особливості внутрішньоособистісного конфлікту.

2. Форми прояву внутрішньоособистісних конфліктів.

3. Методи вирішення внутрішньо-особистісних конфліктів.

4. Види внутрішньоособистісного конфлікту.

5. Конфліктність та конфліктні типи поведінки.

1. Основні теоретичні положення

Носієм внутрішньоособистісного конфлікту є окрема особа. Зміст цього конфлікту виражається в гострих негативних переживаннях людини, породжених її суперечливими прагненнями. Ці конфлікти за своєю природою і змістом викликаються суперечливістю мотивів, інтересів, цінностей і самооцінок особистості і супроводжуються емоційною напругою і негативними переживаннями ситуації, що склалася. Як і всякий інший конфлікт, він може носити і деструктивний, і конструктивний характер, тобто мати як позитивні, так і негативні наслідки для людини.

В загальній формі внутрішньоособистісний конфлікт можна сформулювати як проблему між існуючим, актуальним станом суб’єкта і його бажаним станом, між реальністю і можливістю, актуальним і потенційним. В його основі можуть лежати найрізноманітніші внутрішньоособистісні причини, наприклад:

1. суперечність потреб;

2. суперечність між внутрішньою потребою і соціальною нормою;

3. суперечність між різними ролями індивіда;

4. складність вибору між різними варіантами поведінки.

Для внутрішньоособистісного конфлікту характерні наступні особливості.

1. Незвичайність з точки зору структури конфлікту. Тут відсутні суб’єкти конфліктної взаємодії у вигляді окремих особистостей або груп людей.

2. Специфічність форм перебігу . Такий конфлікт протікає у вигляді важких переживань і супроводжується специфічними станами: страх, депресія, стрес.

3. Латентність. Внутрішньоособистісний конфлікт не завжди легко розпізнати. Часто людина сама не усвідомлює, що знаходиться в стані конфлікту, а іноді може приховувати його за ейфорійним настроєм або активною діяльністю.

Форми прояву внутрішньоособистісних конфліктів:

1. неврастенія – пригнічений настрій, зниження працездатності, поганий сон, головні болі, неадекватна реакція по відношенню до сильних подразників, дратівливість;

2. ейфорія – прояв радості, неадекватної до ситуації, “сміх крізь сльози”;

3. регресія – , примітивні та інфантильні форми поведінки, відхід від відповідальності;

4. проекція – критика інших (причому, можливо необґрунтована), приписування іншим негативних якостей;

5. номадизм – часта зміна місця проживання, роботи, сімейного стану;

6. раціоналізм – самовиправдання власних дій.

Для вирішення внутрішніх конфліктів важливо: по-перше, встановити факт такого конфлікту; по-друге, визначити тип конфлікту і його причину і, по-третє, застосувати певний метод вирішення.

Методи вирішення внутрішньоособистісних конфліктів:

1. компроміс – вибір на користь певного варіанту і його реалізація з одночасною відмовою від інших альтернатив;

2. відхід – відмова від вирішення проблеми;

3. переорієнтація – зміна домагань стосовно об’єкта, який спричинив внутрішній конфлікт;

4. сублімація – перенесення психічної енергії в інші сфери діяльності (творчість, спорт, музика і т. ін);

5. ідеалізація – втеча від реальності, фантазування, мрії;

6. витиснення – блокування відчуттів, бажань, прагнень;

7. корекція – зміна Я-концепції в напрямку адекватного сприйняття себе.

Подібно до того, як існують численні підстави класифікації конфліктів взагалі, є різні підстави і для виділення видів внутрішньо особистісних конфліктів зокрема.

Достатньо повна класифікація внутрішньоособистісних конфліктів міститься в роботі А.Я. Анцупова і А.І. Шипілова, які запропонували взяти за основу класифікації ціннісно-мотиваційну сферу особистості. Залежно від того, які сторони внутрішнього світу людини вступають у конфлікт, вони виділяють наступні його види:

1. Мотиваційний конфлікт. Це конфлікт між несвідомими прагненнями, між прагненнями до володіння і безпеки, між двома позитивними тенденціями (ситуація буриданового віслюка).

2. Етичний конфлікт, який часто називають моральним або нормативним конфліктом. Це конфлікт між бажанням і обов’язком, між моральними принципами і особистими прив’язаностями.

3. Конфлікт нереалізованого бажання, або комплексу неповноцінності. Це конфлікт між бажаннями людини і дійсністю, яка блокує їх задоволення. Іноді його трактують як конфлікт між «хочу бути таким, як вони» і неможливістю це бажання реалізувати. Такий конфлікт може виникнути в результаті фізичної неможливості людини здійснити це прагнення. Наприклад, через незадоволеність своєю зовнішністю або фізичними даними.

4. Рольовий конфлікт. Він виражається в переживаннях, пов’язаних з неможливістю одночасно реалізувати декілька ролей (міжрольовий внутрішньо особистісний конфлікт), а також з неузгодженістю вимог, що висуваються самою людиною до виконання однієї ролі (внутрішньорольовий конфлікт).

5. Адаптаційний конфлікт. Цей конфлікт виникає при порушенні рівноваги між суб’єктом і навколишнім середовищем, тобто при порушенні процесу соціальної або професійної адаптації. Це конфлікт між вимогами, які ставить до людини реальність, і можливостями самої людини (професійними, фізичними, психічними).

6. Конфлікт неадекватної самооцінки виникає через розбіжність між амбіціями людини і її оцінкою своїх можливостей. Результатом цього є підвищена тривожність, емоційна напруга і різного роду зриви.

7. Невротичний конфлікт – характеризується високою напруженістю і протистоянням внутрішніх сил і мотивів людини і існує протягом тривалого часу.

Під конфліктністю особистості розуміється її інтегральна якість, що відображає частоту та тривалість перебування людини в різних міжособистісних конфліктах. При високому рівні конфліктності людина стає постійний ініціатором напружених стосунків з оточенням незалежно від того, чи передують цьому проблемні ситуації. Конфліктність особистості визначається комплексною дією психологічних факторів (темперамент, рівень агресивності, психологічна стійкість, акцентуації характеру тощо), соціально-психологічних факторів (соціальні установки і цінності, ставлення до опонента, спрямованість у взаємодії «на себе», компетентність у спілкуванні тощо) і соціальних факторів (умови життя і діяльності, можливість релаксації, соціальне оточення, загальний рівень культури, можливість задоволення потреб тощо).

На поведінку людини в конфліктній ситуації впливає стан стресу. Психологічні фактори, які нормалізують стан стресу: розуміння, що життя – це змагання з самим собою, а не з оточуючими, зміна ставлення до ситуації, зменшення обсягу і значущості інформації, що переробляється за добу, зниження рівня домагань, зменшення потреби в зовнішніх оцінках і т. ін.

Психологічна стійкість людини залежить від стану її здоров’я, а також від здатності і бажання глибоко проникати в суть справи, що дає можливість пояснити і прогнозувати події, зменшувати стресові і конфліктні ситуації.