2. Контрольні питання

1. Дайте визначення внутрішньоособистісному конфлікту.

2. Дайте характеристику особливостей внутрішньоособистісного конфлікту.

3. Дайте характеристику форм прояву внутрішньоособистісного конфлікту.

4. Які існують методи вирішення внутрішньоособистісного конфлікту?

5. Опишіть види внутрішньоособистісного конфлікту.

4. Психологічні теорії дослідження внутрішньособистісних конфліктів Питання

1. Конфліктна природа людини з точки зору психоаналізу З.Фрейда. Механізми психологічного захисту.

2. Особистість в аналітичній психології К.Г.Юнга.

3. Внутрішньоособистісний конфлікт з точки зору індивідуальної психології А.Адлера.

4. Внутрішньоособистісний конфлікт з точки зору К.Хорні, Е.Фромма.

5. Теорія психосоціального розвитку Е.Еріксона.

6. Конфліктні паттерни в теорії транзактного аналізу (Е.Берн).

7. Внутрішньоособистісний конфлікт з точки зору К.Роджерса.

8. Концепція внутрішньоособистісного конфлікту з точки зору А. Маслоу.

9. Внутрішньоособистісний конфлікт в теорії діяльнісного підходу (А.Н.Леонтьєв).

1. Основні теоретичні положення

Наукове вивчення внутрішньоособистісного конфлікту почалося наприкінці XIX в. і було пов’язано насамперед з іменем засновника психоаналізу австрійського вченого Зиґмунда Фрейда (1856 – 1939), який розкрив біопсихологічний і біосоціальний характер внутрішньоособистісного конфлікту. Він показав, що людське існування пов’язане з постійною напругою і подоланням суперечності між біологічними потягами і бажаннями людини (насамперед, сексуальними) і соціально-культурними нормами, між несвідомим і свідомістю. В цій суперечності і постійному протиборстві названих сторін і полягає, за Фрейдом, суть внутрішньоособистісного конфлікту.

Згідно Фрейду, структура особистості має три складові:

• Über-Ich – нім., Super-Ego – лат., Над-Я – над-свідоме

Контролюючий і караючий агент, продукт впливу інших людей, морально-етичний цензор. На думку Фрейда, людина не народжується з Над-Я.

• Ich - нім., Ego - лат., Я - свідоме

Рівень «Я», тобто свідомості слідує принципу «реальності». «Я» відповідальне за прийняття рішень, намагається виразити і задовольнити бажання «Воно» у відповідності до обмежень, утворених правилами суспільства, зовнішнім світом.

• Es – нім., Id – лат., Вон о- несвідоме

Несвідома частина психіки - це киплячий котел біологічних вроджених інстинктивних потягів: агресивних і сексуальних. Несвідоме слідує принципу задоволення.

Основні внутрішні протиріччя особистості відбуваються між Воно і Над–Я, які регулюються і вирішуються Я. Якщо Я не змогло розв’язати ці суперечності, то у людини виникають глибокі переживання, які характеризують внутрішньоособистісний конфлікт.

Фрейд описує, як Я використовує ряд механізмів, щоб управляти конфліктами між Воно, Я і Над-Я, які часто називаються механізмами захисту Я.

Мовою Фрейда, це – тактика, яку Я використовує, щоб допомогти «примирити» Воно з Над-Я.

Всі механізми захисту мають дві загальні властивості:

• вони часто з'являються несвідомо;

• вони прагнуть спотворити, перетворити, або фальсифікувати реальність.

З.Фрейд виділив наступні механізми психологічного захисту нашої свідомості, які включаються в стані внутрішньоособистісного конфлікту.

1. Витіснення – процес, в результаті якого неприємні для особистості думки, спогади, переживання «виганяються» із свідомості і переводяться в сферу несвідомого, подібно тому, як недисциплінований студент, який заважає читати лекцію, може бути «виставлений» із аудиторії за двері.

2. Сублімація – перетворення інстинктивних форм психіки (енергії або агресії) в більш приємні для індивіда і суспільства форми, переключення активності індивіда на більш високий рівень. Прикладами сублімації можуть бути різні види творчої діяльності, різноманітні захоплення.

3. Регресія (від лат. regressio – рух назад) – повернення індивіда до ранніх дитячих форм поведінки, перехід на попередні рівні психічного розвитку. Регресія припускає відхід від реальності і повернення до тієї стадії розвитку особистості, в якій переживались лише відчуття задоволення. Наприклад, людина, що знаходиться в складній ситуації, може брати в рот палець, ручку, дужку окулярів, – ці дії і жести означають повернення в комфортну безхмарну ситуацію дитинства, коли дитина смоктала груди матері.

4. Раціоналізація – приховування від самого себе істинних, але неприємних мотивів, дій і думок. При цьому відбувається пошук правдоподібних причин для виправдання вчинків, викликаних неприємними відчуттями і мотивами, для того, щоб забезпечити собі внутрішній комфорт і позбутися внутрішньоособистісного конфлікту.

5. Проекція – усвідомлене або несвідоме перенесення власних властивостей, відчуттів і станів на зовнішні об’єкти. Тим самим людина перекладає провину на зовнішній об’єкт, приписує йому власні негативні якості і разом з тим знімає з себе відповідальність.

6. Заміщення – має дві форми прояву:

1) заміщення об’єкту – перенесення негативних відчуттів і дій з одного об’єкту, який їх викликав, на інший об’єкт, що не має до них відношення. Це відбувається, коли особа не може проговорити свої думки, проявити відчуття або провести певні дії по відношенню до прямого винуватця образи, страху або гніву. Наприклад, якщо немає можливості образити начальника, яким ви чимось незадоволені, можна штовхнути його чучело або хлопнути дверима;

2) заміщення відчуття – ця форма характеризується тим, що об’єкт, що викликав незадоволеність індивіда, залишається колишнім, а відчуття по відношенню до нього міняється на протилежне. Наприклад, доцент, що поставив студенту “незадовільно” на іспиті, може з дотепного вмить перетворитися на “тупого”.

7. Інтелектуалізація – спосіб аналізу проблем, що характеризується абсолютизацією ролі розумового компоненту. При використанні даного захисного механізму навіть дуже важливі для особистості події розглядаються нейтрально, без участі емоцій, що викликає здивування у людей. Наприклад, при інтелектуалізації людина, безнадійно хвора на рак, може безтурботно підраховувати, скільки днів йому залишилося жити або займатися математичними розрахунками.

8. Ідентифікація – процес ототожнення суб’єкта з іншим лицем або групою, за допомогою яких він засвоює зразки поведінки, формує свою свідомість і приймає ту або іншу роль. Як захисний механізм ідентифікація допомагає справитися з турботою і відчуттям незахищеності, забезпечує взаємозв’язок між членами групи і формує відчуття впевненості в собі.

9. Відособлення – відмова від необхідності думати про можливі негативні наслідки майбутніх подій і дій (“все одно буде так, як має бути”, “може пронесе” і таке інше)

10. Уява (фантазія) – включається в ситуації, коли проблемна ситуація, що породжує внутрішньоособистісний конфлікт, невизначена. Уява полягає в створенні образів або способу поведінки, які замінюють реальну діяльність. Часто уява пов’язана із створенням образу бажаного майбутнього, в яке людина, що знаходиться в стані внутрішньоособистісного конфлікту, бажає втекти.

Швейцарський психолог і культуролог Карл Густав Юнг (1875 – 1961) - основоположник аналітичної психології, деякий час працював разом з Фрейдом, але потім пішов своїм шляхом.

К.Г.Юнг передбачав вивчення особистості як складного структурного явища, яке ґрунтується на ідеї про наявність поряд з індивідуальним несвідомим колективного несвідомого.

Змістом цього колективного несвідомого є архетипи, тобто певні загальні форми уявлень, що в ході індивідуального життя наповнюються особистим емоційним та образним змістом.

Інша відома ідея К.Г.Юнга – вчення про інтроверсію та екстраверсію. К.Г.Юнг запропонував типологію характерів відповідно до:

• переваги функцій (мислення, відчуття, почуття, інтуїція)

• спрямованості особистості на внутрішній або зовнішній світ.

Австрійський психолог і психіатр Альфред Адлер (1870—1937) заснував індивідуальну психологію.

Не природжені потяги, не природжені архетипи, а відчуття спільності з іншими людьми, що стимулює соціальні контакти і орієнтацію на інших людей, — ось та головна сила, яка визначає поведінку і життя людини, стверджував А. Адлер.

За Адлером комплекс неповноцінності людини формується в перші 5 років життя. Він викликає активність особистості.

Активність проявляється у вигляді розвиненого соціального почуття (пошук цікавої роботи, друзів) або у вигляді нерозвиненого соціального почуття (злочинності, алкоголізму, наркоманії).

Ці форми сприяють компенсації комплексу неповноцінності. Комплекс неповноцінності компенсується і стимуляцією власних здібностей, що має 3 форми прояву:

1. адекватна компенсація - збіг переваги з соціальними інтересами (спорт, музика);

2. надкомпенсація - гіперрозвиток егоїстичної здібності (накопичення);

3. уявна компенсація (відхід у хворобу).

Великий внесок в розробку даної проблеми належить Карен Хорні (1885–1952). Вивчаючи вплив навколишнього соціального середовища на формування особистості, вона показала, що саме ринкові стосунки значною мірою впливають на виникнення і розвиток внутрішньоособистісного конфлікту. За її спостереженнями, саме ринок і конкуренція висувають на перший план у структурі особистості проблему суперництва.

В умовах загальної боротьби всіх проти всіх постійне суперництво і конкуренція переростають у ворожість людини не тільки по відношенню до інших, але і до себе, в постійну незадоволеність собою. Особлива складність, з якою стикається індивід в системі ринкових стосунків, полягає в тому, що для суперництва він повинен мати в своєму розпорядженні неабияку частку агресивності і, разом з тим, від нього вимагається безкорисливість і навіть самопожертвування. Так виглядає реальна об’єктивна соціальна основа внутрішньоособистісного конфлікту в ринкових умовах.

На думку Еріка Фромма (1900–1980) в людини виникає конфлікт між її внутрішнім змістом і середовищем її існуванням, коли ринкова орієнтація починає швидко прогресувати і розвивається новий ринок – “ринок осіб”. Сьогодні на нього виходять всі: урядовці, комерсанти, адміністратори, лікарі, вчені, юристи, артисти і т.д. І всі вони вступають між собою у стосунки як товари. При цьому принцип оцінювання є однаковим як для ринку товарів, так і для ринку осіб, – в обох випадках споживча цінність не є головною. Ціна товару, у тому числі і особи, залежить не від його якісної визначеності, внутрішнього змісту, а від попиту на неї. Тому людина на “ринку осіб” змушена діяти за принципом маркетингу: головне полягає в умінні “подати себе” і дорожче продати, головне, щоб на тебе був попит і не важливо, хто ти насправді за своєю сутністю – лікар, вчений, маклер і т.д.

Внаслідок цього, людина в системі загального панування ринкових стосунків і відчуження роздвоюється. Вона відчуває себе на цьому суцільному ринку одночасно і продавцем, і товаром. Людина стурбована насамперед тим, щоб не втратити здатність продаватися, і лише після цього буде переживати за власне життя і власне щастя. Все це, за словами Е. Фромма, призводить також до втрати своєї власної незалежності і втрати самоідентичності особистості. Цей розрив між тим, ким людина відчуває себе, її здібностями і можливостями, з одного боку, і тим, що від неї потрібне на ринку, – з іншого, і лежить в основі постійного внутрішньоособистісного конфлікту.

Суть теорії Еріка Еріксона (1902–1994) полягає в ідеї про стадії психосоціального розвитку особистості, на кожній з яких людина переживає свою кризу (таб.2). На кожному віковому періоді може бути позитивне переживання кризової ситуації, або негативне. В першому випадку особистість розвивається позитивно і має великі шанси на подолання наступної життєвої кризи. В іншому випадку особистість переходить на наступну стадію з проблемами або комплексами. Все це створює неприйнятні умови для розвитку особистості і викликає внутрішні переживання.

Стадія	Вік	Зміст
	0 – 1 рік новонароджений	Довіра - недовіра
	1 – 3 роки раннє дитинство	Автономія – стид, сумніви
	3 – 6 рік вік гри	Ініціатива – відчуття провини
	6 – 12 років молодший шкільний вік	Трудолюбство – відчуття неповноцінності
	12 – 19 років середній і старший шкільний вік	Я – ідентичність – змішання ролей
	20 – 25 років рання зрілість	Близькість - ізоляція
	26 – 64 роки середня зрілість	Творчість - стагнація
	З 65 років пізня зрілість	Інтеграція - відчай

Таб.2. Характеристика стадій психосоціального розвитку за Е.Еріксоном.

Трансактний аналіз (від лат. transactio – угода, операція; гр. analysis – розкладення, розчленування) – психотерапевтична методика групового та особистісного росту, розроблена американським психологом Еріком Берном.

Ключове поняття цієї методології було визначене як трансакція – основна одиниця суспільного спілкування. Цим визначенням Берн встановив основну одиницю аналізу. На найпростішому рівні, трансактний аналіз – це метод вивчення взаємодій між індивідуумами.

Як практикуючий психіатр у м. Кермел (Carmel, Каліфорнія, США), на початку 1950х років, Берн мав справу з сотнями пацієнтів. Протягом курсу терапії, він із впевненістю відзначив, що його пацієнти, і всі люди взагалі, можуть змінюватися і змінюються під час співбесіди. При чому зміни не обов’язково носять вербальний характер – зміни можуть зачіпати лицеві експресії, мову тіла, температуру тіла і багато інших невербальних сигналів. Ці відмінності у поведінці людей призвели Берна до думки про існування різних его-станів (станів Я) індивідуума, які він визначив як «стійкий набір поведінкових схем, співвіднесений з певним станом його свідомості».

Під час одної консультації, Берн мав справу з 35-річним юристом, який сказав, що «насправді я не юрист, я просто маленький хлопець». Але поза межами офісу Берна, пацієнт був успішним, впевненим адвокатом. Пізніше, під час психотерапевтичних сеансів, юрист часто питав Берна, чи звертається він «до юриста чи до маленького хлопця». Берн зацікавився цим, адже він побачив, що одна особистість проявляє два «стани буття». Берн назвав ці два стани «Дорослим» та «Дитиною». Пізніше, Берн виділив третій стан, який представляв, що саме пацієнт спостерігав в своїх батьках, коли він був маленьким. Берн назвав його «Батько». Звернувши увагу на інших пацієнтів, Берн став помічати, що ці три стани Я присутні серед них всіх.

В решті-решт, три его-стани (ego states) Берн визначив як Батько (Parent), Дорослий (Adult) і Дитина (Child). З огляду на зручність, Берн пропонує називати конкретних людей батьками, дорослими чи дітьми (з маленької літери). В тих же випадках, коли мова буде йти про его-стани, то ті ж слова будуть написані з великої літери: Батько, Дорослий, Дитина.

Берн також підкреслює, що ці стани є принципово іншими, ніж Я, Воно та Над-Я, виділені Фрейдом. Берн вважає, що его-стани Фрейда є концептуальними, теоретичними, тобто невидимими станами. А три стани Я Берна можна підтвердити емпірично, спостерігаючи за поведінковими проявами.

Отже, наводимо опис трьох станів Я.

Батько

У кожної людини були батьки (або ті, хто їх заміняв), і вона зберігає в собі набір станів Я, що повторюють стани Я його батьків в такому вигляді, в якому вона їх сприймала. Ці батьківські стани за певних обставин активізуються. Отже, простіше кажучи, “кожний носить в собі Батька”.

Слід відзначити, що Батько може проявлятися у двоякий спосіб – прямо або непрямо: як активний стан Я або як вплив Батька. У першому, активному випадку, людина реагує як його батько чи мати (“Роби, як я”). Якщо мова йде про непрямий вплив, то реакція людини буває такою, яку від нього очікували (“Не роби, як я; роби те, що я кажу”). У першому випадку від наслідує одного з батьків, у другому – пристосовується до їх вимог.

Батько виконує дві основні функції. По-перше, завдяки цьому стану людина може ефективно грати роль батька своїх дітей, забезпечуючи тим самим виживання людського роду. Важливість цієї функції підкреслюється фактом, що люди, які стали сиротами в ранньому дитинстві відчувають набагато більші труднощі у вихованні власних дітей, ніж ті, які зростали у повних сім’ях аж до підліткового віку. По-друге, завдяки Батьку багато наших реакцій давно стали автоматичними, що допомагає зберегти багато часу та енергії. Люди багато що роблять тільки тому, що “так прийнято робити”.

Дитина

У стані Дитина зберігаються емоції та почуття, асоційовані із зовнішніми подіями.

Будь-яка людина була дитиною, тому вона несе в собі враження минулих років, які за певних обставин можуть активізуватися. Можна сказати, що “кожний ховає в собі маленького хлопчика чи дівчинку”. У багатьох аспектах Дитина – одна з найбільш цінних складових особистості, оскільки вносить в життя людини те, що справжня дитина вносить в сімейне життя: спонтанні бажання і радість, творчість і чарівність.

Дитина також може проявляти себе двома способами: як Дитина, що пристосувалася (Адаптована Дитина) або як природна Дитина (Вільна Дитина). Дитина, що пристосувалася, змінює свою поведінку під впливом Батька. Вона веде себе так, як цього хотіли би його батько чи мати: наприклад, дуже незалежно від них, або не по роках самостійно. Ниття або “замикання в собі” – це також способи адаптації. Таким чином, вплив Батька виступає як причина, а Дитина, що пристосувалася – як наслідок. В той же час природна Дитина проявляє себе у спонтанній поведінці: наприклад, у неслухняності, бунті або у прояві творчого пориву.

Дорослий

Всі люди (включаючи дітей) здатні на об’єктивну обробку інформації, тобто, “в кожній людині є Дорослий”. Стан Дорослого необхідний для життя, оскільки для того, щоб ефективно взаємодіяти з оточуючим світом, людині необхідно переробляти інформацію, вираховувати ймовірності різних ситуацій, знати власні невдачі і задоволення. Наприклад, перетинаючи вулицю із інтенсивним рухом, необхідно провести складні оцінки швидкостей. Людина починає діяти тільки тоді, коли оцінить ступінь безпеки переходу вулиці.

Одна з головних функцій Дорослого полягає у координації та контролюванні дій Батька та Дитини, свого роду посередницькій діяльності між ними.

Нижче (рис. 2) подано структурну діаграму, яка включає стани Батько, Дорослий та Дитина, які на діаграмі відокремлені один від одного.

Рис. 2. Структурна діаграма.

Коли спілкуються двоє людей, одна людина ініціює трансакцію трансактним стимулом. Інша людина, на яку був направлений стимул, відповідає трансактною реакцією. Мета простого трансактного аналізу – з’ясувати, який саме его-стан відповідав за трансактний стимул, і який стан здійснив трансактну реакцію.

За Берном, у найбільш простих трансакціях і стимул, і реакція витікають від Дорослого. Наприклад, хірург, оцінивши ситуацію і розуміючи необхідність у скальпелі, простягає руку до медсестри. Правильно зрозумівши цей жест, оцінив відстань та м’язові зусилля, вона вкладає скальпель в руку хірурга таким рухом, якого від неї очікують.

Дещо складнішою є трансакція Дитина – Батько. Наприклад, під час хвороби дитина з високою температурою просить пити, і мати, що її доглядає приносить склянку води.

Обидва вищевказаних приклади Берн називає комплементарними оповнюючими) трансакціями (complementary transactions). Іншими словами, при нормальних людських стосунках стимул тягне за собою доречну, очікувану та природну реакцію.

Перший приклад (Берн його класифікує як комплементарну трансакцію першого типу) представлений на рис. 3а. Другий (комплементарна трансакція другого типу) – на рис. 3б.

		Рк Ст
Агент	Респондент	Агент	Респондент
а) першого типу		б) другого типу
Рис. 3. Доповнюючі трансакції.

На підставі цього Берн виводить перше правило комунікації: поки трансакції будуть комплементарними, процес трансакції буде відбуватися гладко і безконфліктно. І як наслідок, процес комунікації може відбуватися невизначено довго.

Зворотне правило полягає в тому, що процес комунікації переривається, якщо відбувається те, що Берн називає перехресною трансакцією (crossed transaction) (рис.4).

Рк		Ст Рк
Агент	Респондент	Агент	Респондент
а) першого типу		б) другого типу
Рис. 4. Перехресні трансакції.

Більш складними є приховані трансакції, які потребують одночасної участі більше, ніж двох его-станів. Саме ця категорія є основою для ігор. Досвічені продавці, наприклад, дуже сильні у так званих кутових трансакціях, в яких беруть участь три его-стани. Наступний діалог є яскравим, хоча, можливо, і дещо спрощеним прикладом торгівельної гри.

Продавець: Ця модель краща, але вона вам не по кишені.

Покупець: Саме її я і візьму.

Аналіз цієї трансакції представлено на рис. 5а. Продавець на рівні Дорослого констатує два факти: “Ця модель краща” і “Вона вам не по кишені”. На соціальному рівні слова продавця здаються зверненими до Дорослого покупця, тому, він мав би відповісти: “Безумовно, ви праві і в одному, і в другому”. Однак, прихований, психологічний вектор був вдало направлений досвідченим Дорослим продавця до Дитини покупця. Відповідь, яку дала Дитина, свідчить, що наш аналіз є вірним. Покупець думає: “Незважаючи на фінансові наслідки, я покажу цьому нахабі, що я не гірший за його інших покупців”. Ця трансакція є комплементарною на обох рівнях, оскільки продавець ніби приймає відповідь покупця за чисту монету, тобто як відповідь Дорослого, який вирішив зробити покупку.

Рк РРСт		ссссссст
Агент (продавець)	Респондент (покупець)	Агент (ковбой)	Респондент (дівчина)
а) кутова трансакція		б) подвійна трансакція
соціальний рівень психологічний рівень
Рис. 5. Приховані трансакції.

У подвійній прихованій трансакції беруть участь чотири его-стани. Такий тип трансакції часто має місце при флірті.

Ковбой: Чи не бажаєте подивитися стайню?

Дівчина: Ах, я с дитинства обожнюю стайні!

На рис. 5б видно, що на соціальному рівні відбувається розмова між Дорослими, в той час як на психологічному рівні це розмова Дитини з Дитиною і його зміст – сексуальні взаємостосунки (залицяння). На поверхні видно позицію Дорослого, а закінчення більшості подібних ігор визначається позицією Дитина, отже, учасників гри може чекати несподіваний дитячий сюрприз.

Таким чином, трансакції можна поділити прості і приховані. Прості в свою чергу поділяються на комплементарні і перехресні, а приховані – на кутові та подвійні.

Фундаментальним компонентом структури особистості, як вважає Карл Роджерс (1902–1987), є “Я-концепція” – уявлення людини про саму себе, образ власного “Я”, що формується в процесі взаємодії особистості з навколишнім середовищем. На основі “Я-концепції” відбувається саморегуляція поведінки людини. Але “Я-концепція” часто не співпадає з уявленням про ідеальне “Я”. Між ними має місце неузгодженість. Цей дисонанс між “Я-концепцією”, з одного боку, і ідеальним “Я”, – з іншого, і виступає як внутрішньоособистісний конфлікт, який може привести до важкого психічного захворювання.

Широку популярність здобула концепція внутрішньо особистісного конфлікту одного з ведучих представників гуманістичної психології американського психолога Абрахама Маслоу (1908–1968). Згідно з Маслоу, мотиваційну структуру особистості утворює ряд ієрархічно організованих потреб (рис.2):

1) фізіологічні потреби;

2) потреба в безпеці;

3) потреба в пошані;

4) потреба в соціальному статусі;

5) потреба в самоактуалізації.

Р

Безпеки і захисту

Фізіологічні

Нижчі потреби

Безпеки і захисту

Фізіологічні

Нижчі потреби

ис.2 Піраміда потреб А.Маслоу

Найвища потреба – це потреба в самоактуалізації, тобто в реалізації внутрішніх потенціалів, здібностей і талантів людини. Вона виражається в тому, що людина прагне бути такою, якою вона може стати, але це їй не завжди вдається. Самоактуалізація – це здатність, притаманна більшості людей, але далеко не всі її реалізують. Цей розрив між прагненням до самоактуалізації і реальним результатом і лежить в основі внутрішньоособистісного конфлікту (за Маслоу).

А. Н. Леонтьєв (1903–1979) запропонував теорію діяльнісного підходу. Згідно з нею, зміст внутрішньоособистісного конфлікту обумовлений характером структури самої особистості. Ця структура, в свою чергу, детермінована об’єктивно суперечливими стосунками, в які вступає людина, здійснюючи різноманітні види своєї діяльності. Одна з найважливіших характеристик внутрішньої структури особистості полягає в тому, що людина, навіть якщо і має основну мету в житті, не може жити тільки однією цією метою або мотивом. Мотиваційна сфера людини, на думку А. Н. Леонтьєва, навіть в найвищому її розвитку ніколи не нагадує застиглу піраміду. В різні періоди життя, в різних сферах людського буття і в різних ситуаціях у особистості виникає безліч інших, окрім ведучого, мотивів, які створюють мотиваційну сферу або, як сьогодні прийнято говорити, мотиваційне поле. Суперечлива взаємодія різних мотивів особистості і спричиняє внутрішньо особистісний конфлікт.