Тема 5. Економічні трансформації в регіоні.

Основними елементами економіки регіональних господар­ських систем є соціально-економічні та техніко-економічні від­носини та їх характеристики. Соціально-економічні відносини визначають характер стосунків людей, що складаються під впли­вом відносин власності в певному суспільстві. Техніко-еконо­мічні відносини відображають процеси використання ресурсів, їх відтворення та визначаються, насамперед, технологічними можливостями, які має суспільство. З певною мірою умовності можна уявити економіку як процес перетворення наявних у розпорядженні суспільства ресурсів у продукцію, що має задо­вольняти як виробничі так і невиробничі запити суспільства та його членів.

Важливим напрямом формування передумов трансформації регіональних соціально-економічних систем виступає:

розробка заходів із переходу регіонів України виключно до інноваційної моделі розвитку;

залучення інвестиційних ресурсів до технічного оновлення виробництва;

максимальне використання науково-технічного потенціалу з метою формування інформаційної економіки;

нарощування виробництва високотехнологічної продукції й інтелектуальних послуг;

стимулювання несировинного експорту з регіонів.

Функціонування господарського механізму нового типу перед­бачає формування оптимальної структури власності в базових галузях економіки, включаючи галузі-монополісти.

Вагомими передумовами трансформації регіональних госпо­дарських систем є економічні та правові, особливо у сфері дивер­сифікації капіталу — через формування фінансово-промислових регіональних груп, а також інтенсивне запровадження лізингової системи як інструменту розвитку високотехнологічного вироб­ництва та підвищення інвестиційної активності.

Пріоритетами у промислових регіональних комплексах мають стати:

обробна промисловість;

гнучкі виробничі системи;

високотехнологічна продукція цивільного призначення;

енергозберігаючі виробництва.

В Україні залишається обмеженою практика формування та розвитку регіональних кластерів, метою яких є відродження про­мислового виробництва на основі розвитку кооперації, інтенсив­ного створення нових високопродуктивних підприємств малого та середнього бізнесу.

Основна стратегічна мета управління економікою України — забезпечення стабільного розвитку та добробуту населення на базі утворення високоефективної соціально-орієнтованої економіки всіх регіонів, заснованої на досягненнях НТП, за умов збере­ження та поліпшення еколого-природного стану середовища.

Питання для самоконтролю

1.Характер і специфіка трансформацій регіональних соціально-економічних систем. 2.Форми регіонального економічного розвитку.

3.Регулювання розвитку регіональних економічних систем.

4. Динаміка зрушень у господарському комплексі регіонів.

5. Регулювання розвитку виробничої інфраструктури в регіоні.

6.Регулювання розвитку соціальної інфраструктури в регіоні.

7.Стратегія регіональної економічної безпеки.

8. Управління регіональними трансформаціями.

Тема 6. Кооперативний рух і його вплив на розвиток регіональних

соціально-економічних систем.

На початку 1991 р. споживча кооперація об'єднувала 12,3 млн пайовиків і обслуговувала 22 млн чоловік або 42,7% населення України. Кількість працюючих У системі споживчої кооперації була представлена 2111 сільськими, міськими та районними споживчими товариствами. Вони входили до складу 375 районних і 25 обласних спілок споживчої кооперації, які в свою чергу були об'єднані в Центральну спілку споживчих товариств України — Укоопспілку. Виходячи з концепції національного кооперативного руху, вважаємо, що методологічні принципи його розвитку мають бути спрямовані на:

реформування механізму реалізації курсу держави на поси­лення кооперативних засад в економіці;

утвердження в Україні соціально-політичного, економічного та правового консенсусу з питань кооперативного руху;

гарантування недоторканості кооперативної власності та пов­ної самостійності в управлінні нею;

рівноправне функціонування кооперативних формувань нарівні з іншими суб'єктами національної економіки;

запровадження мотиваційного механізму для активізації роз­витку всіх складових національного кооперативного руху;

активне залучення споживчої кооперації до формування самодостатнього внутрішнього ринку товарів і послуг;

реалізацію інвестиційно-інноваційної моделі розвитку коопе­ративних систем і фінансово-кредитної підтримки її.

Як свідчить світова практика, ефективність діяльності коопе­ративних підприємств та організацій значною мірою залежить від ставлення до них держави. Отже, її законодавча діяльність має бути спрямована на посилення державних гарантій самостій­ності та незалежності кооперативів і їх спілок. Лише за таких умов кооперативний рух має перспективи стабільного розвитку.

Нині в Україні сформовано законодавчу базу для тих видів кооперації, які історично склалися та довели свою життєдіяль­ність. Це зокрема Закони «Про споживчу кооперацію» (1992 р.), «Про сільськогосподарську кооперацію» (1997 р.), «Про кредитні спілки» (2001 р.), «Про кооперацію» (2003 р.), які регламентують діяльність відповідних видів кооперативів і їх об'єднань.

До нових форм господарювання, які пройшли випробування часом і дали відчутний економічний ефект у системі споживчої кооперації України, слід віднести створення мережі відособле­них госпрозрахункових підрозділів на базі підприємств торгівлі, ресторанного господарства, заготівель, виробництва, а також використання переваг приватного підприємництва підприємствами й організаціями споживчої кооперації.

Питання для самоконтролю

1.Економічна сутність розвитку кооперативного руху в Україні.

2.Роль і місце споживчої кооперації в регіональних соціально-економічних системах. 3.Стратегія активізації підприємницької діяльності кооперативного сектора економіки.