3.Проаналізуйте основні вимоги до робочого місця людини-оператора біотехнічної системи.

Просторово-антропометрична сумісність оператора і машини полягає в тому, щоб, виходячи з антропометричних характеристик та деяких фізіологічних особливостей оператора (динамічна антропометрія), а також умов, які визначаються конкретною задачею, створити відповідне робоче місце оператора. Для цього треба вирішувати проблеми: вибору об’єму і форми відсіків керування; створення раціонального сидіння, яке б забезпечувало зручне розташування оператора (поза); забезпечення зони досяжності для кінцівок операторів під час керування машиною; компонування пульта керування з урахуванням роздільної здатності зорового і слухового аналізаторів, а також деяких інших особливостей діяльності операторів; розміщення джерел інформації про роботу машини відповідно до ергономічних принципів.

При проектуванні виробів насамперед необхідно враховувати такі ергономічні антропометричні показники – зріст людини, довжину її верхніх і нижніх кінцівок, розмір і форму інших частин тіла (див. рис. 4.36).

Рекомендується визначати антропометричні показники з врахуванням усього діапазону відхилень розмірів людського тіла від середніх величин. Так, для визначення меж досяжності потрібно використовувати мінімальні розміри, а для визначення мінімуму вільного простору – максимальні.

Конструкції технічних пристроїв повинні передбачати пристосування, які б дозволяли варіювати розміри обладнання і підганяти їх до розмірів тіла людини.

Так, наприклад, надто глибока посадка оператора у кріслі може викликати оніміння ніг, положення голови оператора при неправильному розміщенні крісла біля пульта веде до виникнення болю у м’язах шиї та плечей.

Особливе значення мають антропометричні параметри при проектуванні виробів або їх елементів, які безпосередньо контактують з людиною-оператором. Вони повинні відповідати формі тіла та його частин, це зумовлює вимоги до одягу, взуття, сидіння, ручок, рукояток тощо.

Окремі дослідники, які занадто буквально розуміють принцип відповідності форми виробу формі частин тіла оператора, пропонували, наприклад, форму ручок і рукояток знарядь праці робити повністю відповідними формі долоні руки в стиснутому робочому стані.

Проте, в процесі виконання робочих операцій захоплення руки оператора змінюється в певних межах, тому рукоятка, яка повторює форму долоні руки при статичному захопленні, незручна для роботи. Таким чином, зміна форми окремих частин тіла в процесі робочої діяльності оператора повинна обов’язково враховуватися при висуненні антропометричних вимог до виробів та їх систем.

Досвід вивчення і експлуатації сучасної складної техніки свідчить, що недотримання цих вимог спричиняє виконання роботи в незручній позі, появу несприятливих фізіологічних змін, більш ранній розвиток втоми. Тільки в залежності від пози, яку повинен приймати виконавець під час роботи, значно змінюється продуктивність його праці (від 100 до 30 %), а для виконання одного й того ж обсягу операцій необхідні різні трудомісткість і тривалість.

Основними робочими позами є пози сидячи та стоячи. Для окремих видів робіт найбільш доцільною є поза сидячи-стоячи.

Висота робочої поверхні визначається характером роботи, її складністю й точністю. При роботі стоячи оптимальною висотою робочої поверхні є зона 900-1000 мм. При роботі, яка вимагає значних зусиль, висота робочої поверхні повинна бути трохи меншою (700-800 мм), а при більш точних роботах – більшою (1200-1300 мм).

Найбільш зручним робоче місце буде в тому випадку, якщо кожний працюючий зможе змінити його параметри відповідно до своїх антропометричних даних. Проте, у більшості випадків регулювати висоту робочої поверхні неможливо. Індивідуальне пристосування при незмінній висоті робочої поверхні здійснюється за рахунок регулювання висоти підставки для ніг при роботі стоячи і висоти робочого сидіння та підставки для ніг при роботі сидячи.

Для правильної організації робочого місця для виконання роботи сидячи, крім зазначених чинників, велике значення має конструкція крісла: його габарити, форма та нахил сидіння, регулювання по висоті тощо. Крісла в залежності від їх призначення можуть відрізнятися за зовнішнім виглядом, мати різну форму сидіння, спинки, підлокітників. Проте в усіх робочих кріслах сидіння повинно регулюватися по висоті. Воно повинно мати розміри в межах 380-420 мм по глибині та 400-420 мм по ширині. Підлокітники рекомендується робити напівм’якими. Для того, щоб вони були зручними, їх ширина повинна бути не менше 50 мм, довжина – 200 мм, регулювання по висоті – в межах 70- мм, відстань між ними – 400-500 мм.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 5