2. Виникнення публіцистичних листів
Сучасні публіцистичні листи, на нашу думку, походять від послань, зроблених ще до існування писемності, на нетривкому матеріалі листі, дереві, кістці, шнурку. Можливо, до нас не дійшов лист, виготовлений на тлінному листку дерева. Але нетлінною виявилася праназва – лист. До нас "дійшли" листи з найдавніших цивілізацій Шумер, Єгипту, Егея, Китаю, що створили власну писемність, чому передував довгий шлях спроб і дослідів, який вів від зображення до ієрогліфів, далі – до ідеограм, клинопису і нарешті – до літер.
Жанрова специфіка листа – у його назві. Це одна з найстаріших форм звертання людини до людини після поширення письма, листи писалися ще задовго до виникнення друку. Крім різноманітної інформації, тогочасні листи містили певне звертання, намагання у чомусь переконати адресата чи адресатів. Листи писалися не так часто і присвячувалися важливим питанням. Значна більшість, якщо не всі, відомі нам сьогодні письмові твори ХІІ-ХVІ ст., які починалися словами «Послання», «Слово», були на той час своєрідними відкритими листами.
Відкритий лист виник, зрозуміло, до зародження періодики і міг бути адресованим обмеженому, але все ж колективному сприймачу. Це була єдино можлива, паралельно з ораторським мистецтвом, форма публічного обговорення актуальних питань. Із виникненням друку і періодики відкритий лист набув права громадянства у пресі, а згодом в електронних ЗМІ, водночас несучи у своїй жанровій природі генетичну пам'ять древнього, як світ, та існуючого й сьогодні листа.
Ще люди середньовіччя "читали різьблені прикраси в своїй церкві, використовуючи знання, одержані за традицією. Ми не зможемо прочитати "лист", вирізьблений на гуцульській сокирці, скриньці, вималюваний на писанці, вив'язаний макраме. Лише фахівці розшифровують символічні різьби, лінії, вузлики тощо. Ми втратили ці традиції. Древні послання залишилися для нас витворами прикладного мистецтва. Ми читаємо лише літерні системи і лише тих мов, що знаємо. Написані листи підкоряють собі час, роблять чудеса. Померлі й поховані, ніби живі, промовляють, доносять до нас свої думки і бажання. Так заговорили глиняні таблички Вавілону, папіруси й стіни Єгипту. Озвалися голоси майя, ацтеків, ахейців. Велика таємниця зачарованих послань ще не розкрита.
Листи, грецькою мовою – епістоли, пишуть з часів виникнення писемності. Російська дослідниця В.В. Учонова вважає, що витоки публіцистики в епістолографії. Як бачимо, з вище сказаного, листи ще древніші і сягають у часи зображувально-знакової передачі думки.
В античні часи виник навіть жанр белетристичного фіктивного листа, цілком незалежний від реального листування. Фіктивні листи створювали і в практиці риторичних шкіл. У риторичних трактатах були розділи, присвячені правилам складання різних листів. Наприклад, трактат "Про складання" із розділом "Як слід писати листи”, що приписують оратору Деметрію Фалерському. Листи, що втілювали політичну думку, писати Платон, Сократ, Арістотель, Епікур та інші.
Епістолографія у Римі найбагатше представлена збірками листів Цицерона (їх понад 900). У цей час листи починають тиражувати, переписувати писарі-раби, вільнонаймані секретарі.
Епоха Ренесансу стала часом відродження публіцистичного політично насиченого листа. Данте Аліг'єрі, геніальний мислитель, титан Відродження, писав відкриті листи, що відзначалися пророчим духом, проповідницьким настроєм, урочистою лексикою.
Найдавнішим відомим нам листом з історії України є "Повчання Володимира Мономаха", що з одного боку, написане як звернення до дітей і найближчого оточення, настанова багатого життєвим досвідом батька, з іншого – це діловий документ, політичний заповіт до певного кола осіб, яких князь Київської Русі прагнув переконати жити і діяти так, як вважав правильним.
Історичним прикладом послання є звернення ректора Острозької школи Герасима Смотрицького "До народів руських коротка, а пилна предмова", а також "Писаніє до всіх обще в Лядській землі живущих" Івана Вишенського родом із Судової Вишні, що 40 років жив на Афоні, "Послання князю Василю (Костянтину) Острозькому і православним христіанам Малої Русі", "Послання Львівському братству". Писані на чужині послання Івана Вишенського у формі політичних, поетичних, релігійних, наукових епітилій мають давню традицію, яка з античності перейшла до християнських проповідників і знову активізувалася в європейських літературах.
Іван Франко вважав, що епістолярні публіцистичні жанри активно використовують "у хвилях духовного перелому, незвичайного оживлення, загострення противенств і суперечних інтересів, боротьби і спорів, у хвилях великих реформ".
Остання чверть XVI – перша XVII століття – це часи розквіту жанру послання в українській публіцистиці.
Лист як жанр публіцистики має в історії суспільної думки України величезне значення. Він був домінуючою літературною формою гострої релігійної, політичної, філософської полеміки. Уже серед літературних пам’яток Київської Русі знаходимо ряд документів, які є праобразами листа як журналістського жанру. «Поучення» Володимира Мономаха, «Слово до князів» невідомого автора. У них яскраво виражено авторське прагнення вплинути на читача, переконати його. Черговим етапом становлення і розвитку епістолярної (від гр. epistole – лист, послання) публіцистики став період полемічної літератури, зокрема листування Івана Грозного з князем Курбським, «послання» Герасима Смотрицького, Петра Скарги, Івана Вишенського та інших мислителів. Іван Вишенський у «Книжку» включив «Посланіє до князя Василія» (видав в Острозькій друкарні) і підкреслив, що це не приватний, а колективний лист.
Ці листи були праобразами сучасних звернень («До народов Русских короткая а пилная предмовка» Смотрицького, «Посланє до всіх обще, в Лядської землі живущих І. Вишенського).
Якщо зупинитися на творах І. Вишенського, що дійшли до нас (нам відомо 16 його творів), то це майже всі послання і листи, які він час від часу надсилав на батьківщину своїм землякам. Вишенський брався за перо лише в тих випадках, коли якась зовнішня обставина – розповідь земляка про непорядки на батьківщині, наклепницький випад літературного супротивника – виводила його з рівноваги. Іван Вишенський дуже добре розумів агітаційне значення своїх листів і послань. Твори він старанно беріг, турбувався про розповсюдження, навіть давав поради, коли і як їх читати.
Твори Вишенського написані у традиційних жанрах «учительної « літератури – так званого соборного послання, діалогу в його найпростішій, залишально-відповідній формі. Діалог у Вишенського нерідко переростає в послання, послання трансформується в діалог.
Жанр листа виник з офіційного й особистого листування. Особливість змісту: яскраво виражена авторська оцінка подій чи явища в гострій, емоційній формі звертання однієї людини чи групи людей до іншої. Форма листа дає змогу повно розкрити позицію й адресата, і автора, їх роль у ситуації, що склалася, продемонструвати спільність чи розбіжність їх поглядів; дає змогу порушувати такі теми і проблеми (морально-етичного плану), які важко висвітлити за допомогою інших жанрів («Лист до дочки» О. Сухомлинського).