Матеріально-технічна підтримка підприємництва

На сучасному етапі розвитку підприємництва через дефіцит достатніх фінансових коштів або за браком таких у малих підприємств гостро постає проблема розвитку та переоснащення виробничої бази цих підприємств, передовсім виробничого устаткування та виробничих площ.

Розв’язанню цієї проблеми держава може сприяти через:

• спрямування частини засобів, одержаних від приватизації державного майна на розвиток матеріально-технічної бази підприємництва;

• розробку та впровадження механізму передачі виробничим підприємствам малого бізнесу площ та виробничих потужностей, у тому числі й тих, які звільняються в процесі ліквідації, реорганізації та банкрутства підприємств;

• використання виробничого потенціалу підприємств ВПК на умовах лізингу, що даватиме змогу підприємницьким структурам звести до мінімуму витрати на придбання основних фондів, а можливість внесення частки майна підприємств ВПК в їх установчий капітал або передача його в господарське управління підприємницьких структур підвищить їхню заставну спроможність та стійкість;

• сприяння процесу формування розвинутого ринку нерухомості.

Науково-технічна (інноваційна) підтримка підприємництва

Ситуація в Україні з погляду задоволен­ня потреб та створення умов для розвитку інноваційної складової підприємництва є досить неоднозначною. З одного боку, існує об’єктивна необхідність у створенні, реалізації і масовому поширенні нових технологій, і для цього є певні передумови (науково-технічний потенціал, накопичені розробки, висококваліфікована робоча сила), а, з іншого — діють серйозні гальмівні фактори, зокрема:

• брак інноваційного венчурного капіталу;

• низький технологічний рівень виробництва, особливо в галу­зях переробної, легкої, харчової промисловості та у сфері послуг;

• брак попиту на нові розробки як наслідок неінновативно орієнтованої і неконкурентно насиченої економіки.

Зарубіжний досвід свідчить, що найбільш гнучкими та сприят­ливими для впроваджень науково-технічних досягнень є малі підприємства. Однак питома вага їх у створенні ВВП в Україні в 8—10 разів менша, ніж в країнах з розвинутою ринковою економікою, і становить лише близько 8%.

З метою стимулювання технологічного оновлення підприємництва держава може використовувати такі форми:

• надання допомоги в проведенні досліджень та впровад­женні інновацій;

• сприяння інтенсифікації процесів передачі технологій;

• залучення суб’єктів малого підприємництва до участі в реалізації науково-технічних програм;

• надання консультативних послуг, зокрема щодо пошуку необхідних технологій або їх розробників, а також проведення науково-технічної експертизи об’єктів інтелектуальної власності на пільгових умовах;

• визначення порядку передачі малому підприємництву «ноу-хау» та обладнання, які раніше було розроблено в інтересах силових міністерств;

• створення мережі технопарків та технополісів, бізнес-інкубаторів, виробничо-технологічних центрів тощо;

• стимулювання інноваційної діяльності малих підприємств та забезпечення їх інформацією про нову техніку та технологію;

• стимулювання венчурного бізнесу, франчайзингових відносин між підприємцями та ін., що спонукатиме до зміцнення інноваційного характеру підприємницького сектору взагалі й малого бізнесу зокрема.

4. Фінансові важелі державної підприємницької політики

Аналіз світового досвіду фінансової підтримки підприємниц­тва свідчить, що остання є системою багатопланових заходів, котрі охоплюють практично всі аспекти життєдіяльності підприємницьких структур (їх створення, функціонування, комерційної діяльності, фінансів, інвестицій, інновацій та ін.).

Усі фінансові важелі держави мають бути спрямовані не тільки на безпосереднє збільшення фінансових можливостей суб’єктів підприємництва, а й на стимулювання останніх з урахуванням загальнонаціональних цілей та пріоритетів економічного зростання.

За економічним призначенням фінансові важелі, що використовуються в межах державної підприємницької політики, можна розподілити на дві групи: перша — заходи податкового регулювання та сприяння самоінвестуванню підприємництва; друга — фінансово-інвестиційні методи державного впливу на бізнес.