12.2. Система "золотого стандарту". Бреттон-Вудська валютна система.

За системи " золотого стандарту" всі національні валюти мали фіксований золотий зміст. Наприклад, 1 англійський фунт стерлінгів з 1821 року мав золотий зміст, який дорівнював 7,322385 грама золота. 1 німецька марка — 0,385422 гр. золота (з 1873 р.).

Валютний курс визначався відношенням золотого змісту валют. В даному випадку 1:20,3. Золотий стандарт" був системою твердих валютних курсів за визначенням, оскільки він базувався на безпосередньому зв'язку із золотом. За цією системою:

1. всі країни підтримували жорстке співвідношення між своїми запасами золота і кількістю грошей в обігу;

1. всі національні валюти мали фіксований зміст золота;

2. існували вільні купівля-продаж золота.

Конвертованість валют в золото та вільний рух золота з країни в країну автоматично призводили до встановлення фіксованих валютних курсів для будь-яких операцій, забезпечували вирівнювання дефіцитів і активів платіжних балансів. Цей самий механізм не дозволяв державі фінансувати свої витрати шляхом інфляції. Таке становище забезпечувало стабільність економіки. Однак "золотий стандарт" мав і недоліки. По-перше, за системи ФВК країни повинні відмовитись від проведення незалежної грошової політики. По-друге, вимоги про фіксовані валютні курси можуть виконуватись країною лише за наявності золота в якості офіційних резервів.

Валютна політика в епоху "золотого стандарту" була успішною. Успіх політики застосування фіксованих валютних курсів був зумовлений станом світової економіки в той період. Це були роки швидкого зростання суспільного продукту в усіх країнах, більшість країн мали позитивне сальдо платіжного балансу і порівняно низький рівень інфляції. Зростали обсяги міжнародної торгівлі, гроші (золото), ресурси та робоча сила могли вільно, без істотних обмежень пересуватись з однієї країни в іншу. В цілому світова економіка розвивалась спокійно, без серйозних потрясінь.

Перша світова війна докорінно змінила ситуацію. Відносно спокійний, безконфліктний розвиток валютних відносин відійшов у минуле. Світова обстановка між першою і другою світовими війнами характеризувалась економічною і політичною нестабільністю. Повоєнне бурхливе зростання інфляції і припинення конвертованості валют на золото, а потім економічна криза і "велика депресія" 30-х років призвели до неминучого і остаточного краху "золотого стандарту". Після невдалої спроби Англії в 1925 р. повернутися до "золотого стандарту" стала очевидною марність зусиль підтримувати фіксований валютний курс за умов, коли вводяться обмеження в міжнародній торгівлі і вільному просуванні капіталу, зростає інфляція, відбуваються потрясіння на валютному ринку. Досвід наочно продемонстрував, що одне лише золото не здатне задовольнити внутрішні грошові потреби економіки і зовнішні потреби, породжені збільшенням міжнародної торгівлі і вивозу капіталу. Окрім того, після другої світової війни стихійно-ринковий вплив "золотого стандарту" на рівень економічної активності і заробітну плату став неприпустимим з того моменту, як соціально-економічний прогрес перетворився на основну мету Західних країн. Всі ці обставини підводили до прийняття компромісної валютної політики, суть якої полягає в тому, щоб об'єднати систему в основному фіксованих курсів з великими девальваціями і ревальваціями у випадках реального знецінення або підвищення інтернаціональної вартості тієї чи іншої валюти. Така система договірно-фіксованих курсів і паритетів валют, що періодично переглядаються, була прийнята в 1944 p., внаслідок Бреттон-Вудської угоди і отримала назву "Бреттон-Вудської системи".