1.3. Інвентаризація на підприємстві

Інвентаризація — це процес, у ході якого визначають фактичну наявність майна на підприємстві й порівнюють отримані результати з даними обліку, виявляє товарно-матеріальні цінності, що застаріли або не використовуються, нестачу й надлишки, реальну вартість взятих на баланс основних засобів, фінансових вкладень, суми грошей у касах, на рахунках у банках, дебіторську й кредиторську заборгованості тощо.

Необхідність у інвентаризації визначає керівник підприємства, а іноді інвентаризація обов'язкова —- у випадках, зазначених Інструкцією затвердженою наказом Міністерства фінансів України № 69 від 11.08.1994 р. по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків.

Проведення інвентаризації є обов'язковим:

• при передачі майна державного підприємства в оренду, приватизації майна державного підприємства, перетворенні державного підприємства в акціонерне товариство, а також в інших випадках, передбачених законодавством;

• перед складанням річної бухгалтерської звітності;

• при зміні матеріально відповідальних осіб (на день прийому-передачі справ);

• при встановленні фактів крадіжок або зловживань, псування цінностей (на день встановлення таких фактів);

• за приписом судово-слідчих органів;

• при передачі підприємств та їх структурних підрозділів (на дату передачі);

• у разі ліквідації підприємства. Здійснюється інвентаризація шляхом перевірки в натурі наявності майна (господарських засобів) підприємства (зважуванням, переліком, обміром тощо) і порівняння одержаних результатів з даними бухгалтерського обліку. Це дає змогу встановити розходження між даними обліку і фактичною наявністю засобів, тобто лишки або нестачі (якщо вони мали місце), які оформляють відповідними документами і відображають в обліку.

Інвентаризацію проводить інвентаризаційна комісія, очолювана керівником підприємства або його заступником за обов'язковою участю головного бухгалтера і матеріально відповідальних осіб. Склад комісії, об'єкти інвентаризації, порядок її проведення визначаються наказом керівника. Відповідальність за своєчасне й якісне проведення інвентаризації несе керівник підприємства.

Інвентаризація проводиться, як правило, на 1-ше число місяця. Це полегшує наступне порівняння її результатів з показниками обліку. Якщо інвентаризація окремих цінностей не може бути закінчена за один день, її можна починати до і закінчувати після 1-го числа, а дані інвентаризації коригувати станом на 1-ше число.

РОЗДІЛ 2. ОБЛІК ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ І НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ

2.1. Організація на підприємстві документального оформлення прибуття основних засобів і нематеріальних активів

Для раціональної організації обліку основних засобів та інших необоротних активів перш за все необхідно забезпечити своєчасне і правильне оформлення первинних документів на всі операції їх надходження в установу, використання, внутрішнього переміщення, ремонту, зносу, вибуття або списання. Вимоги до документального оформлення господарських операцій на підприємствах усіх галузей народного господарства України регламентуються "Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженим Міністерством фінансів України 24 травня 1995 р. № 88 з подальшими змінами і доповненнями.

Первинні документи повинні складатися у момент здійснення операції, а якщо таке неможливо, то негайно після її завершення. За достовірність даних, що становлять зміст документа, та якість його складання відповідальність покладається на посадових осіб, які підписали документ, У документах не повинно бути не застережених виправлень, підчисток, помарок. Усі числа повинні бути написані чітко, розбірливо. Зміст операції треба наводити лаконічно і конкретно" запобігаючи можливості подвійного розуміння. Усі необхідні реквізити документа повинні бути заповнені, а відсутні показники — прокреслені. Складені документи необхідно своєчасно (відповідно до графіка документообігу) передавати до бухгалтерії для їх опрацювання, використання в оперативному управлінні та поточному обліку і для складання звітності. Опрацьовані документи підлягають зберіганню в поточному архіві бухгалтерії не менше трьох років, після чого можуть бути ліквідовані (з дотриманням установлених вимог).

Для обліку руху необоротних активів використовується порівняно невелика кількість первинних документів. Це, в першу чергу, документи з обліку основних засобів, передбачені "Інструкцією зі складання типових форм з обліку та списання основних засобів, що належать установам і організаціям, які утримуються за рахунок державного або місцевих бюджетів", затвердженою ГУ ДКУ та ДКСУ 02.12.1997 р. № 125/70, а також документи типових міжвідомчих форм з обліку розрахункових операцій та матеріальних цінностей (рахунки-фактури, накладні, акти тощо). В окремих випадках застосовують документи довільної форми.

Так, надходження на склад обладнання до установки оформлюється (поряд із супровідними документами) "Актом про приймання обладнання", в якому вказують його найменування, тип, марку, кількість одиниць, виявлені дефекти. Акт складає приймальна комісія у двох примірниках.

На дефекти, виявлені у процесі ревізії, монтажу або випробування обладнання, складають "Акт про виявлені дефекти обладнання", в якому вказують виявлені дефекти з кожного найменування обладнання та заходи або роботи, необхідні для усунення цих дефектів.

Видача основних засобів зі складу або інше їх переміщення в межах установи може оформлятися накладною (вимогою) або ж актом довільної форми, які затверджуються керівником установи. Накладну виписують у двох примірниках: перший передають у бухгалтерію для запису в облікові регістри, а другий залишається у матеріально відповідальної особи, яка передає засоби, для запису про вибуття об'єкта в інвентарному списку за місцем зберігання (або у регістрах складського обліку).

Документами, що є підставою для оприбутковування нематеріальних активів, можуть бути: рахунки-фактури, платіжні доручення, акти, довідки, посвідчення, угоди тощо. Для списання нематеріальних активів, що вибувають з експлуатації за непридатністю, складають акт довільної форми.

Усі документи, якими оформляється рух необоротних активів, повинні складатися відповідно до вимог "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", своєчасно затверджуватися керівником установи і передаватися до бухгалтерії для відображення в облікових регістрах і звітності.

2.2. Порядок нарахування амортизації основних засобів, нематеріальних активів

Амортизація - це систематичний розподіл вартості основних засобів і нематеріальних активів, яка амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Нарахування амортизації починається з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому об'єкт основних засобів і нематеріальних активів став придатним для корисного використання, і припиняється, починаючи з першого числа місяця, наступного за місяцем вибуття об'єкта основних засобів і нематеріальних активів.

У разі використання необоротного активу за повної його амортизації початкова (переоцінена) вартість і суму нарахованого зношення (до часу списання активу з балансу) обліковують на відповідних рахунках з обліку активів і зношення. Амортизація є грошовим виразом фізичного та морального зносу основних засобів. Сума нарахованої за час функціонування основних засобів амортизації повинна дорівнювати їх первісної (відновлювальної) вартості.

Амортизація по об'єктах основних засобів нараховується щомісячно. В даний час нарахування амортизації по об'єктах основних засобів здійснюється одним з таких способів:

- лінійний спосіб нарахування амортизації;

- нелінійний спосіб нарахування амортизації;

- спосіб зменшуваного залишку;

- спосіб списання вартості пропорційно обсягу продукції (робіт, послуг);

- спосіб списання вартості за сумою чисел років строку корисного використання.

Обов'язковою умовою є те, що застосування одного із способів нарахування амортизації по групі однорідних об'єктів основних засобів здійснюється протягом усього строку корисного використання об'єктів, що входять в цю групу.

РОЗДІЛ 3. ОБЛІК СТАТУТНОГО КАПІТАЛУ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Статутний капітал – це зареєстрований у встановленому законом порядку та закріплений в установчих документах грошовий еквівалент майна, яке повинно бути передане підприємству у власність у вигляді внесків для забезпечення його господарської діяльності та як сплата його учасниками отримуваних ними майнових прав.

Бухгалтерський облік статутного капіталу починається з моменту реєстрації підприємства в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) і припиняється в день виключення підприємства з реєстру в результаті завершення діяльності (у випадку реорганізації, ліквідації). При цьому джерелами формування статутного капіталу, серед іншого, можуть бути основні засоби, нематеріальні активи, запаси та грошові кошти.

Для обліку статутного капіталу використовують такі основні рахунки: 40 “Статутний капітал”, 45 “Вилучений капітал”, 46 “Неоплачений капітал”.

Так, рахунок 40 призначено для обліку та узагальнення інформації про стан та рух статутного капіталу підприємства. За його кредитом відображають збільшення статутного капіталу, за дебетом — зменшення (вилучення).

На рахунку 45 ведуть облік вилученого капіталу, у разі викупу власних акцій (часток) у акціонерів з метою їх перепродажу, анулювання (зменшення статутного капіталу) тощо. За дебетом даного рахунку відображають фактичну собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених господарським товариством у його учасників, за кредитом – вартість анульованих або перепроданих акцій (часток). Цей рахунок має такі субрахунки:

— 451 "Вилучені акції";

— 452 "Вилучені вклади й паї";

— 453 "Інший вилучений капітал".

Рахунок 46 призначено для узагальнення інформації про зміни у складі неоплаченого капіталу підприємства. За його дебетом відображають заборгованість засновників (учасників) господарського товариства за внесками до статутного капіталу підприємства, за кредитом — її погашення .

Наприклад, формування статутного капіталу КП відображають наступним чином:

1) Дт 46 “Неоплачений капітал” Кт 40 “Статутний капітал” – на суму зареєстрованого статутного капіталу;

2) Дт 30 “Каса” (або 31 “Рахунки в банках”) Кт 46 “Неоплачений капітал” – на суму грошових коштів, внесених до каси підприємства (або на поточний рахунок в банку) його засновниками;

3) Дт 10 “Основні засоби” Кт 46 “Неоплачений капітал” – на вартість внесених засновниками основних засобів;

4) Дт 20 “Виробничі запаси” 46 “Неоплачений капітал” – на вартість внесених виробничих запасів.

Власний капітал виступає одним із найважливіших об’єктів фінансового та управлінського обліку, які є основою інформаційного забезпечення фінансового менеджменту. Він є також об’єктом фінансового аналізу підприємства. Роль показника «власний капітал» для підтримання нормального фінансового стану підприємства настільки значуща, що він отримав законодавче підтвердження в Цивільному кодексі України, зокрема в частині вимог щодо співвідношення статутного капіталу та чистих активів господарських товариств.

Створення і функціонування підприємств будь-якої форми власності неможливе без формування достатнього обсягу власного капіталу. Власний капітал виступає не тільки основною створення, функціонування та розвитку підприємства, але й фактором його фінансової стійкості.

Капітал підприємства є величина похідна від обсягів активів і зобов'язань, тому первинний, авансований капітал і зобов'язання знаходять висвітлення в пасивній частині бухгалтерського балансу, а в активі його враховуються капітальні витрати і майно підприємства. Саме в точному, своєчасному відображенні активів і зобов'язань у поточній оцінці і складається одна з переваг бухгалтерського балансу, що додає йому надійність і вірогідність як джерелу інформації. У силу того, що баланс підприємства є звітом про формування, рух і відтворення капіталу, це єдина форма звітності підприємства, у якій в історичному ракурсі в розгорнутому виді відбивається величина власного капіталу підприємства.

РОЗДІЛ 4. ОБЛІК ЗАПАСІВ