6.2. Кладка з цегли.

Більше економічна кладка з повнотілої цегли з утворенням замкнутих повітряних прошарків шириною 5-7 см. У цьому випадку витрата цегли скорочується на 15-20%, хоча і потрібно зовнішня штукатурка стін, перешкоджає інфільтрації повітря через повітряні порожнини. При заповненні повітряних прошарків мінеральною повстю (битуминизированная мінеральна вата) теплова ефективність цегляної стіни збільшується на 20-30%, а при використанні пінопласту - вдвічі. Теплі розчини кладок на основі дрібних заповнювачів з шлаку, керамзиту, туфу, трепела, перліту, тирси також підвищують теплозахисні якості зовнішніх стін на 10-15%. Найбільш поширена і економічна конструкція зовнішніх цегляних стін при так званій колодцевой кладці, при якій стіну фактично викладають з двох самостійних стінок товщиною в півцеглини, з'єднаних між собою вертикальними і горизонтальними цегляними містками з утворенням замкнутих колодязів. Колодязі по ходу кладки заповнюють шлаком, керамзитом або легким бетоном. Таке рішення добре захищає утеплювач від зовнішніх впливів, хоча і дещо послаблює конструктивну міцність стіни. При суцільній кладці економічно пристрій цегляних стін із зовнішнім або внутрішнім утепленням. У цьому випадку товщина цегляної стіни може бути мінімальною, виходячи лише з вимог міцності, тобто бути у всіх кліматичних районах рівною 25 см, а тепловий захист забезпечується товщиною і якістю утеплювача. При розташуванні шару, що утеплює зсередини його захищають від водяної пари пароізоляцією, при розташуванні зовні - захищають екраном або штукатуркою від атмосферних впливів. Цегляні стіни мають велику теплову інерційність: вони повільно прогріваються і також повільно остигають. Причому ця інерційність тим більше, чим товще стіна і більше її маса. У цегляних будинках температура всередині приміщень має незначні добові коливання і це є гідністю цегляних стін. Разом з тим, в будинках періодичного проживання (дачі, садові будинки) така особливість цегляних стін в холодну пору року не завжди бажана.

Велика маса охолоджених стін вимагає щоразу для свого прогріву значної витрати палива, а різкі перепади температури всередині приміщень призводять до конденсації вологи на внутрішніх поверхнях цегляних стін. У таких будинках стіни зсередини краще обшити дошками.

Внутрішні несучі стіни зазвичай викладають з повнотілої (глиняного або силікатного) цегли. Мінімальна товщина внутрішніх несучих стін - 25 см, перетин стовпів - не менше 38х38 см, простінків - не менше 25х51 см. При великих навантаженнях несучі стовпи і простінки армують металевою сіткою з дроту діаметром 3-6 мм через три-п'ять рядів по висоті.

Перегородки викладають завтовшки 12 см (в півцеглини) і 6,5 см (цеглина "на ребро"). При довжині перегородок, викладених "на ребро", більше 1,5 м їх також армують дротом через два-три ряди по висоті. Фасади найкраще облицьовувати лицьовим керамічною цеглою. За зовнішнім виглядом, фактурою і допустимих відхилень у розмірах він найбільш якісний.

Цегляні стіни зазвичай викладають на цементно-піщаному, цементно-вапняному або цементно-глиняному розчинах. Цементно-піщаний розчин при будь-якій марці цементу виходить зайво міцним і жорстким, тому краще, якщо в нього додати вапняне або глиняне тісто. Розчин від такої добавки стане пластичним і удобоукадиваемим, а витратацементу зменшиться в 1,5-2 рази.

Вапняне тісто, що застосовується в якості добавки до цементно-піщаного розчину, готують з гашеного вапна. Якщо мається негашене вапно у вигляді окремих шматків (кипелка) або порошку (Пушенка), її необхідно погасити водою в Творильня ямі, обшитої дошками, і витримати в такому стані не менше двох тижнів. Чим більше термін витримки, тим краще. Однорідність складу і міцність вапняного тесту при тривалій витримці підвищуються.

Глиняне тісто для розчинів кладок також доцільно приготувати заздалегідь. Шматки глини замочують водою і витримують у такому вигляді до повного розмокання три-п'ять днів. Потім додають воду, перемішують, проціджують, після відстою зливають зайву воду і вживають у справу. Термін зберігання глиняного тіста - необмежений.

Розчин для цегляної кладки готують безпосередньо перед початком робіт і використовують його протягом 1,5-2 ч. Товщину вертикальних швів приймають у середньому 10 мм. Горизонтальні шви при використанні розчину з пластифікуючими добавками (вапно або глина) викладають також товщиною 10 мм, без добавок - 12 мм. Максимальна товщина швів - 15 мм, мінімальна - 8 мм.

У будівництві застосовують різні системи суцільної кладки. Одна з найстаріших - ланцюгова кладка з перев'язкою вертикальних швів в кожному ряду. Така кладка на кутах стін і простінків вимагає в кожному ряду тричвертні цеглин. Значно простіше цегляна кладка, де повну перев'язку поздовжніх і поперечних вертикалних швів виконують через три-шість рядів.

При чергуванні тільки першого і другого рядів виходить однорядна перев'язка швів, якщо ж після другого ряду укласти третій, знову другий, потім перший і т. д. (показано в аксонометрії), то вийде трирядна перев'язка. Міцність цегляної кладки, виконаної з перев'язкою вертикальних швів в кожному ряду або через три-шість рядів, практично однакова. Вона значно збільшується, якщо незалежно від системи кладки в горизонтальних швах через три-п'ять рядів прокласти арматурну сітку з осередками шириною 6-12 см з дроту діаметром 3-6 мм.

Досить широке застосування одержали в індивідуальному будівництві кладки з трирядними діафрагмами і, звичайно ж, змішані кладки.

Облицювання фасадів, як уже згадувалося, проводиться керамічною цеглою (каменем), але це успішно можна здійснити і потовщеним цеглою з порожнечами і, нарешті, бетонним каменем.

Безсумнівний інтерес представляє полегшена кладка з горизонтальними діафрагмами.

Така кладка являє собою дві паралельні стіни товщиною в 1/2 цегли, пов'язані через кожні п'ять рядів кладки горизонтальними точкових рядами. Останні іноді замінюють прутками арматури товщиною 6 мм, які укладають через кожні 50 см довжини стіни. Кінці прутків загинають під прямим кутом. Загальна довжина прутків повинна бути такою, щоб у кладці вони були на глибині 8-10 см. При зведенні таких стін спочатку викладають дві стінки на висоту п'яти рядів. Потім простір між ними засипають сухими заповнювачами або заливають "теплим" бетоном (саманом), шарами товщиною 15 см і ретельно все ущільнюють. Останній шар вирівнюють на рівні кладки.

Якщо діафрагми цегляні, то цілі цеглини кладуть на розчин з нижньої і верхньої сторін, забезпечуючи їх міцне зв'язування. Щоб застосовувані прутки захистити від іржавіння, в засипці проти місць, де вони укладаються, кельмою вибирають борозни глибиною і шириною 3-4 см. Такий же ширини борозни і довжиною 5-6 см вибирають близько стін. І ті й інші заповнюють розчином (краще цементним, складу 1:4 або 1:5) на таку висоту, щоб укладається арматура топиться в ньому або на половину своєї товщини, або повністю. Після виведення першого ряду прутки зверху накривають шаром розчину такої ж товщини. Потім кладуть ще п'ять рядів, засипають заповнювач або заливають розчин, укладають прутки і т. д. По ходу кладки через кожні два ряди порожнечі заповнюють "теплим" бетоном на легких зповнювачах.

Випущені стусани цегли також міцно пов'язують бетоном. Така кладка знижує вартість стін на 25-30% і зменшує потребу в цеглі. Полегшена кладка припустима при зведенні будинків не вище двох поверхів. Якщо ж проектується особняк в три, а то й чотири поверхи, то треба класти цегляно-бетонну анкерну кладку.

Вона являє собою дві паралельні цегляні стіни, в просторі між якими укладають легкий бетон. Тичковие цеглини виступають всередину кладки в бетон і є свого роду анкерами, що з'єднують бетон і цегла в єдину конструкцію. Глухі частини стін можна пов'язувати через 2-3 м суцільними вертикальними діафрагмами товщиною в 1/2 цегли. Якщо проект передбачає кладку суцільний цегляної стіни, то витрата матеріалів можна прорахувати.