- •Супутникові системи зв`язку і навігації
- •1. Особливості функціонування систем рухомого супутникового зв'язку
- •1. Особливості функціонування систем рухомого супутникового зв'язку
- •1.1. Призначення й структура абонентських станцій
- •1.2. Призначення й структура стаціонарних станцій
- •1.3. Призначення й структура станції управління мережею
- •2. Огляд сучасних систем рухомого супутникового зв'язку
- •2.1. Срсз Euteltracs
- •2.2. Срсз Emsat
- •2.3. Срсз Iridium
- •2.4. Срсз Globalstar
- •9.2.5. Срсз Inmarsat
- •2.6. Срсз Orbcomm.
- •9.2.7. Срсз Turaya
- •Состав системи
- •Супутники "Турайя"
- •Абонентське встаткування Турайа
- •9.2.8. Срсз Гонець
9.2.5. Срсз Inmarsat
С
творена
в 1979 році з метою задоволення потреб у
супутниковому зв'язку на морських суднах
і безпеці мореплавання. Інмарсат у цей
час управляє глобальним супутниковим
угрупованням, що використовується
незалежними сервісами-провайдерами
для надання послуг голосового,
факсимільного телексної й мультимедійного
зв'язку для користувачів, що перебувають
у русі й у районах з відсутністю
традиційних видів зв'язку.
Продовжуючи розвивати й удосконалювати зв'язок на морі, Інмарсат розширила сферу свого впливу на наземні, автомобільний і авіаційний ринки. Таким чином, на сьогодні користувачами системи є тисячі абонентів, які живуть або працюють у вилучених районах, де відсутній наземний зв'язок, або подорожують по всьому світі. Користувачами системи є журналісти й телеоператори, рятувальні організації й міністерства з надзвичайних ситуацій, транспортні компанії, що перевозять вантажі, авіалінії, авіапасажири й органи керування повітряним рухом, працівники державних установ, підрозділу цивільної оборони, а також глави держав.
Супутники
Супутники системи Інмарсат розташовуються на геостаціонарній орбіті на висоті 22 223 милі (35 786 км). Кожний супутник покриває приблизно третю частину Землі й стратегічно розташований над одним із чотирьох океанів для забезпечення "глобальної всесвітньої павутини в небі". Всі разом сСпутники Інмарсат покривають близько 98% земної поверхні. Гарантоване покриття забезпечується в середньому від 70° ю.ш. до 70° с. ш.
Існує кілька поколінь супутників Інмарсат:
Супутники 2-го покоління. Чотири супутники Інмарсат-2 минулого зроблені міжнародним консорціумом, очолюваним підрозділом The Space&Communications компанії "British Aerospace" (у даний момент входить до складу англо-французької компанії "Matra Marconi Space"). Підрядниками виступили "Hughes Aircraft" (США), "Fokker" (Нідерланди), "Matra" (Франція), "MBB" (Німеччина), "NEC" (Японія), і "Spar" (Канада). Центри керування супутниковим угрупованням споруджувалися при особистій участі компаній: "CLTC" (Китай), "CNES" (Франція), "SED" (Канада), "Telespazio" (Італія), і "Intelsat".
Інмарсат-2 - це супутники зі стабілізацією в трьох площинах, на основі платформи "Eurostar", розроблені компаніями "British Aerospace" і "Matra Espace" (обидві в цей час входять у групу "Matra Marconi Space"). Супутники розраховані на 10-літній строк експлуатації. Передпускова вага склала 1300кг, орбітальна вага - 800 кг при 1200Вт випромінюваній потужності. Телекомунікаційне встаткування включає 2 транспондера, що забезпечують роботу на передачу (із С- на L-діапазон) і на прийом (з L- на З-діапазон) при роботі з наземним устаткуванням на частотах 6.4/1.5 і 1.6/3.6Ггц. Ефективна ізотропна випромінювана потужність (ЭИИМ) L-діапазону становить 39Дбвт. Кожний супутник забезпечує покриття приблизно 1/3 частини Землі. Залежно від навантаження, смуга частот і ЭИИМ перерозподіляється між судновими, авіаційними й наземними користувачами.
Супутник 2F1 розташований у Тихоокеанському регіоні на 179° в. буд. Запасний супутник для Інмарсат3-F3 запущений 30 жовтня 1990 ракетою "Дельта". В експлуатації (IOR) з 8 грудня 1990.
Супутник 2F2 розташований у Западноатлантическом регіоні на 98° з.д. Обслуговує виділені канали і є запасним для Інмарсат3-F4 Запущений 5 березня 1991 ракетою "Дельта". В експлуатації (AOR-E) з 13 квітня, 1991.
Супутник 2F3 розташований в Індійському океанічному регіоні на 65° з.д. з 4 березня 1997. Запасний Супутник для Інмарсат3-F1. Запущений 16 грудня 1991 ракетою "Ариан". В експлуатації (POR) з 19 січня 1992.
Супутник 2F4 розташований у Западноатлантическом регіоні на 109° в. буд. Забезпечує роботу виділених каналів. Запущений 15 квітня 1992 ракетою "Ариан". В експлуатації з 31 травня 1992.
Супутники 3-го покоління. Самі супутники виготовлені американською компанією "Lockheed Martin Astro Space", системи забезпечення й керування розроблені на основі платформи "Series 4000" компанії "Astro Space Series". Англійський підрозділ "Matra Marconi Space" підготувало телекомунікаційну частину, що включає антени, повторювачі й інше комунікаційне встаткування. Все встаткування зв'язку функціонує в C- і L-діапазонах. Антени й електронне встаткування кожного супутника настроєно на оптирисьне покриття певної частини Землі, іменоване "footprint". Безсумнівна перевага супутників Інмарсат-3 полягає в здатності концентрувати потужність у певній зоні. Кожний супутник має до 7 зональних променів і один глобальний. Кількість задіяних променів прямо залежить від інтенсивності використання зв'язку. Крім перерахованого вище супутники здатні використати частину L-діапазону недотичних променів, подвоюючи, таким чином, пропускну здатність супутника. Передстартова вага кожного супутника склав 2066кг. ЭИИМ кожного супутника становить 48ДбВт, де ЭИИМ (ефективна ізотропна випромінювана потужність) означає, яку енергію може сконцентрувати супутник в обслуговує области, що.
Супутник 3F1 запущений 3 квітня 1996 ракетою "Atlas Centaur IIA" Запуск зроблений з мису Канаверал. Орбітальна крапка стояння - 64.0° в. буд. (IOR). В експлуатації з 11 травня 1996.
Супутник 3F2 запущений 6 вересня 1996 ракетою "Протон". Запуск зроблений з космодрому Байконур. Орбітальна крапка стояння 15.5° з.д. (AOR-E). Початок експлуатації - 06:00 13-го жовтня 1996.
Супутник 3F3 запущений 18 грудня 1996 ракетою "Atlas Centaur IIA". Запуск зроблений з мису Канаверал. Орбітальна крапка стояння - 178° в. буд. (POR). Початок експлуатації - 17:50 25 січня 1997.
Супутник 3F4 запущений 3 червня 1997 ракетою "Ariane 4". Запуск зроблений з острова Куру, Французька Гвіана. Орбітальна крапка стояння - 54° з.д. (AOR-W). В експлуатації з 26 липня 1997.
Супутник 3F5 запущений 3 лютого 1998 ракетою "Ariane 4". Запуск зроблений з острова Куру, Французька Гвіана. Орбітальна крапка стояння - 25° в. буд. Обслуговує виділені канали і є запасним для Інмарсат3-F2.
Супутники 4-го покоління. 3 супутника Інмарсат I-4 розроблені компанією "Astrium" (попередня назва - Matra Marconi Space) і запущені в 2004 році. Потужність нових супутників в 100 разів вище, ніж у попередніх, що дозволяє передавати дані зі швидкістю до 432 Кбит/с. Удосконалена технологія дозволила знизити тарифи до 75% від існуючих у стандарті Інмарсат-М4. Нова послуга називається B-GAN - Broadband Global Area Network (широкополосная глобальна мережа).
Відповідно до призначення й використанням, система Інмарсат підрозділяється на стандарти:
Inmarsat-phone mini-M (Інмарсат мини-М). Найбільш популярний стандарт, розроблений для роботи з технології зонального променя супутників Інмарсат-3. Термінали даного стандарту є рисогабаритними й легенями. Маючи розміри менш комп'ютера "ноутбук", їхня вага становить біля 2-х кг., ціна - від $3000, а вартість хвилини розмови - від $2.5/хв. у будь-яку крапку. Розроблено версії для установки на автомобіль, ж/д вагон, напівстаціонарної установки, а також для установки на судна і яхти.
Inmarsat-GAN(Інмарсат-ГЭН). Уведений в експлуатацію наприкінці 1999 року, даний стандарт забезпечує роботу в Глобальнлй Мережі (Global Area Network (GAN), включаючи голосовий зв'язок 4.8 Кбит/з, факс і високошвидкісні дані (до 64 Кбит/с), ISDN, IPDS (Пакетна передача даних), доступ в Інтернет, електронну пошту, відеоконференцію.
Inmarsat R-BGAN(Інмарсат аР-БиГЭН). Уведений 18 листопада 2002р., забезпечує супершвидкісний доступ до Інтернет, корпоративним мережам Інтранет і такі ключові бізнеси-додатки, таким як: електронна пошта, браузинг, передача файлів, доступ до віртуальних приватних мереж і електронної комерції.
Inmarsat-A(Інмарсат-эй). Родоначальник, уведений в експлуатацію в 1982 році. Надає послуги телефонії, факсимільного й телексного зв'язку в аналоговому режимі.
Inmarsat-B(Інмарсат-Би). Уведений в експлуатацію в 1993 році, даний стандарт є цифровим аналогом стандарту Інмарсат-эй. Забезпечує весь спектр послуг стандарту Інмарсат-эй, але по більше низьких тарифах у зв'язку з більше раціональним використанням частотного ресурсу.
Inmarsat-C(Інмарсат-Си). Стандарт двосторонньої низкоскоростной передачі даних за допомогою легенів, переносних терміналів, які також легко встановлюються на будь-яке судно, автомобіль або літак. Даний стандарт схвалений для використання в системі ГМССБ (глобальна морська система зв'язку при нещасті й для забезпечення безпеки мореплавання), а також зручний для збору інформації з вилучених об'єктів і керування вантажоперевезеннями. Має убудований GPS
Inmarsat-D/D+(Інмарсат-Ди/Ди+). Забезпечує низкоскоростную передачу даних за допомогою терміналів, розміром з CD-плейер. Обладнаний приймачем GPS, термінал Ди+ є ідеальним засобом керування транспортними перевезеннями, передачі коротких повідомлень водієві, дистанційного керування й автономного зняття інформації.
Inmarsat-E(Інмарсат-И). Послуга передачі сигналів порятунку за допомогою радіобуїв, що відправляють сигнал небезпеки, із вказівкою координат, через наземні станції супутникового зв'язку системи Інмарсат. Покриває практично всю акваторію світових океанів і повністю відповідає вимогам ГМССБ.
Inmarsat-M(Інмарсат-эм). Попередник стандарту Інмарсат мини-м - перший у світі персональний портативний супутниковий телефон, що забезпечує з 1993 року голосовий зв'язок, передачу факсимільних повідомлень із факсу групи 3 і дані з термінала розміром з "дипломат". Існує автомобільний і морський варіант із самонавідною антеною розміром 70див у діаметрі.
Aero-C(Аэро-Си). Послуга з передачі низкоскоростных даних і повідомлень про місце розташування в авіації. Відносно дешева послуга з передачі інформації с/на борт літака з одночасним позиціюванням. Ідеальний засіб зв'язку для літаків, що виконують рейси в районах з відсутністю зв'язку. Крім звітів про місце розташування, Аэро-Си може бути використаний для повідомлень про зміну погоди й польотного завдання, запитів на технічне обслуговування й дозаправлення, а також як засіб зв'язку для екіпажа й пасажирів.
Aero-H(Аэро-эйЧ). Експлуатується з 1990 року, надаючи послуги голосового, факсимільного зв'язка й передачі даних на повітряних судах. Забезпечує зв'язок членів екіпажа й пасажирів з будь-яким абонентом. Також використається органами керування повітряним рухом.
Aero-I(Аэро-Ай). Стандарт, що забезпечує голосовий, факсимільний зв'язок і передачу даних за допомогою супутників 3-го покоління для рисої й середньої авіації. Використання технології зонального променя супутників Інмарсат-3 дозволило значно зменшити розміри, вага й вартість устаткування.
Aero-L(Аэро-эл). Авіаційний стандарт, що забезпечує обмін даними в реальному масштабі часу зі швидкістю 600 біт/с. Відповідає вимогам по безпеці ИКАО (Міжнародна організація Цивільної Авіації) і органів керування повітряним рухом.
Aero mini-M(Аэро мини-эм). Розроблений для невеликих корпоративних літаків і авіації загального призначення для забезпечення голосового й факсимільного зв'язка, а також передачі даних на швидкості 2.4Кбит/с. Зовнішня антена підключається до термінала, що важить близько 4.5 кг. Найбільше часто використається в районах, що перебувають поза досяжністю УКВ зв'язку.
