4. Планувальна організація рекреаційної зони

Планувальна організація території рекреаційної зони (мал. 2.19, 2.20) визначається функціональними й архітектурно-будівельними критеріями. За архітектурно-будівельними критеріями всі рекреаційні зони можна розділити на територію забудови й територію природного рекреаційного ландшафту.

Функціональні критерії визначають типологію забудови (поліфункціональна або монофункціональна); кількість і види підзон території забудови (мал. 2.21):

• територія основної забудови;

• підзона центра періодичного обслуговування;

• підзона лікувально-оздоровчого центра;

• територія оздоровчо-спортивних споруджень і пристроїв. Склад рекреаційної зони залежить від містобудівних умов її розміщення:

• у складі рекреаційного району;

• відособленно (автономно);

• у рекреаційному центрі;

• у зоні впливу промислового міста.

Наприклад, у рекреаційному центрі Трускавець рекреаційна зона включає: територію основної забудови, що складається із двох підзон для лікування й туризму; загально - курортний центр; комунально-господарську зону; зелену зону.

Територія основної забудови призначена для розміщення різних типів рекреаційних комплексів, установ, територіальне об'єднання яких можливо в наступних сполученнях: санаторне лікування й відпочинок; стаціонарний відпочинок і туризм; туризм і короткочасний відпочинок; дитячий і сімейний відпочинок; молодіжний відпочинок і туризм. Такі комплекси називають поліфункціональними. Рекреаційні комплекси, засновані на одній функції, називають монофункціональними. Монофункціональні рекреаційні комплекси, основною функцією яких є лікування, можуть бути спеціалізованими (туберкульозні, для інвалідів). Раціональне використання територій основної забудови складається в нормуванні площі залежно від функціональної спрямованості рекреації. Так, для одних типів рекреаційних комплексів потрібні великі території при невеликих площах пляжів, а для інших - обмежені території, але більші площі пляжів. Наприклад, для спеціалізованих комплексів (дитячих) площа території визначається з розрахунку 200 - 250 м2 на одне місце, площа пляжу - 4 м2 на одне місце; для комплексів відпочинку й туризму площа території - 75 -100 м2 на одне місце, площа пляжу - 5 м2 на одне місце.

Поліфункціональна територія основної забудови повинна бути розділена на підзоны залежно від стаціонарності, сезонності, рівня комфорту й типів рекреаційних комплексів і установ. Стаціонарні комплекси з високим рівнем комфорту варто розташовувати в найбільш сприятливих ландшафтних умовах (прибережні або паркові ділянки), ізольованих від різних джерел шуму (транспортні магістралі, суспільні центри, спортивні зони). Стаціонарні комплекси із середнім рівнем комфорту необхідно групувати поблизу центра періодичного обслуговування із забезпеченням пішохідної доступності всіх підзон. Стаціонарні сезонні й нестаціонарні комплекси варто розміщати на ділянках глибинних територій основної забудови (біля магістралей або на ділянках зі складним рельєфом).

Сполучення в одній рекреаційній зоні стаціонарних і нестаціонарних, цілорічних і сезонних, більш-менш комфортабельних комплексів дозволяє збільшувати місткість рекреаційної зони, урізноманітнити рекреаційну забудову, сформувати єдину систему обслуговування.

У сучасних рекреаційних зонах система обслуговування має єдину гнучку структуру (мал. 2.22), що враховує як кількісні, так і якісні потреби рекреантів. Частота й масовість використання різних видів обслуговування визначає структуру й розміщення установ обслуговування. Структура обслуговування формується на містобудівній або соціальній концепціях.

Містобудівна концепція обслуговування в рекреаційній зоні має триступінчасту структуру: повсякденне - періодичне - епізодичне. Повсякденне обслуговування зосереджується в підзонах основної забудови, наприклад в установах громадського харчування. Періодичне обслуговування формується у вигляді підзони суспільного центра, що складається з підцентрів: адміністративного, побутового обслуговування, культурно-видовищного, торговельного, громадського харчування. Розходження між установами громадського харчування повсякденного й періодичного обслуговування полягає в характері обслуговування (рівні комфорту): повсякденне вимагає обов'язкового триразового харчування; періодичне носить додатковий (крім харчування), розважальний (аттрактивний) характер. Центр періодичного обслуговування повинен розміщатися в середній частині території рекреаційної зони з урахуванням забезпечення 20-хвилинної пішохідної доступності до найбільш вилучених рекреаційних установ підзони основної забудови. Крім того, центр періодичного обслуговування варто розташовувати поблизу тієї підзони основної забудови, рівень комфорту якої не вимагає наявності установ повсякденного обслуговування. Установи епізодичного обслуговування (театри, цирки, іподроми, великі фірмові ресторани, ринки) розташовуються в основному в районних центрах обслуговування. Елементи епізодичного обслуговування можна розміщати в підзонах основної забудови з високим рівнем комфорту (наприклад, кінозали, виставочні зали). На території різних функціональних зон розташовують також елементи періодичного обслуговування: торговельні кіоски, автомати, павільйони, аптеки.

Соціальна концепція обслуговування має ядерно-мережну структуру, засновану на формах обслуговування рекреантів: індивідуальної, групової, масової. Індивідуальне обслуговування має локальний характер, формується поблизу або усередині рекреаційних установ (наприклад, забезпечення нічлігом, побутовим обслуговуванням). Групове обслуговування носить дисперсний характер, проникаючи в усі планувальні елементи рекреаційних утворень, створюючи зони й напрямки розвитку обслуговування (кафе, бари, торговельні кіоски, автомати, танцмайданчики, клуби, аптечні кіоски й т.п. ). Ці зони характеризуються сезонністю, у них припускає скорочення або розширення (пульсація) обслуговування залежно від рекреаційного потоку. Масове обслуговування припускає створення центрів (ядер) обслуговування (торговельні, культурно-видовищних, побутового призначення) і розміщення їх у транспортних вузлах.

Містобудівні й соціально-функціональні принципи організації обслуговування в рекреаційних зонах обумовлює вимоги до об'ємно-планувальних рішень установ обслуговування й до прийомів їхнього розміщення.

Система рекреаційного обслуговування включає медичне обслуговування, функціональна структура й склад якого визначається функціональним профілем рекреаційної зони: лікування, відпочинок, туризм. У поліфункціональних рекреаційних зонах формуються лікувально-оздоровчі центри. У монофункціональних рекреаційних зонах медичне обслуговування включається в центр періодичного обслуговування й розміщається в рекреаційних установах повсякденного обслуговування. Наприклад, у Трускавці лікувальний центр складається з водолікарні, поліклініки, озокеритолікарні, павільйону для відпочинку, водного басейну; у дитячому таборі санаторного типу в Євпаторії лікувальне обслуговування включається в центр періодичного обслуговування: клуб із залом на 800 місць, лікувальний корпус, спортивний корпус, водолікарня.

Структура лікувально-оздоровчих центрів визначається функціональними лікувально-діагностичними блоками:

• лікувальний блок для санаторіїв всіх профілів;

• лікувальний блок для санаторіїв-профілакторіїв;

• діагностичний блок для санаторіїв всіх профілів;

• спеціалізований лікувально-діагностичний блок для санаторіїв.

Лікувальні блоки представляють велику групу приміщень загальної фізіотерапії, бальнеолікування, лікувальної фізкультури, для лікарів-консультантів. Діагностичний блок складається із приміщень по функціональній діагностиці, рентгенодіагностиці, різних лабораторій. Спеціалізований лікувально-діагностичний блок включає спеціалізовані приміщення, що визначають профіль санаторіїв. Профільність санаторіїв по певних групах захворювань відрізняє їх від санаторіїв-профілакторіїв. Лікувально-діагностичні блоки, що сполучають функції відпочинку й побутового обслуговування, входять до складу багатофункціональних лікувальних установ: лікувальних басейнів, грязелікарень, приміщень для масажу, інгаляцій, поліклініку, бар, сауну, питний бювет. Така багатофункціональність лікувального центра сприяє найбільш повному задоволенню потреби рекреантів у медичному обслуговуванні, заощаджує площі приміщень і виключає дублювання адміністративних, допоміжних зон і лікувального встаткування.

Склад території оздоровчо-спортивних споруджень і пристроїв рекреаційної зони формується з урахуванням медико-фізіологічних вимог до організації активних форм відпочинку, певних природних і погодно-кліматичних факторів, містобудівних умов і типологічних особливостей рекреаційної зони. По медико-фізіологічних вимогах визначені три типи груп рекреантів з різним режимом рухової активності: тренуючий, спортивно - тренуючий, щадяще-тренуючий. Залежно від видів занять, їхньої тривалості, інтенсивності існують три типи програм активного відпочинку: типові, спеціалізовані, допоміжні. Типові програми включають фізичні вправи (гімнастика, легка атлетика, рухливі ігри, тренажерні заняття); спеціалізовані розрізняють по видах занять: ігрові (волейбол, теніс, бадмінтон); водні (веслування, віндсерфінг, водні лижі); плавання; кінний спорт; зимові лижі; допоміжні програми передбачають розважальні ігри (кеглі), рухливі (дозована ходьба), оздоровчо-профілактичні (лазня, масаж, сонячні ванни).

Природні фактори (наявність водойми, рельєф місцевості) визначають типи оздоровчо-спортивних споруджень (наприклад, водна човнова станція, лижна станція) і види занять (катання на лижах, купання, пішохідні прогулянки); погодно-кліматичні фактори визначають сезонність споруджень: цілорічні й сезонні. По містобудівних умовах розміщення розрізняють функціональні блоки: будинків і сезонних споруджень; відкритих площинних споруджень.

Склад приміщень будинків цілорічного функціонування й сезонних споруджень залежить від типу оздоровчо-спортивної програми: типова програма - зал багатоцільового призначення; спеціалізована програма - спортивний зал із плавальним басейном; крита комплексна спортивна площадка; допоміжна програма - лікувальний басейн.

Відкриті площинні спорудження, пов'язані з конкретними територіями або акваторіями, включають групу площадок:

• для типової програми - спортивне ядро з легкоатлетичними площадками й біговою доріжкою, ями для стрибків у довжину й у висоту, пряма бігова доріжка; доріжка здоров'я;

• для спеціалізованої програми - ігрові площадки для волейболу, бадмінтону, настільного тенісу, городків, спортивних ігор і метань, крокету, катання на роликових ковзанах і дошках, тренувань по техніці туризму; тенісний корт із навчальною стінкою; футбольне поле; відкриті плавальні басейни для навчання плаванню, для оздоровчого плавання; відкритий дитячий басейн.

Визначальним фактором для вибору цілорічних оздоровчо-спортивних занять є місткість рекреаційної установи. Так, для установ відпочинку й туризму при місткості 4000 місць припустимими є або басейн, або спортивний зал. Габарити спортивного залу або басейну визначають на основі відповідності їх необхідної одноразової пропускної здатності для цілорічної місткості рекреаційної установи. Кількість площинних споруджень визначають по сумарній одноразовій пропускній здатності, що повинна наближатися до необхідного для максимальної місткості рекреаційної установи або комплексу. Площинні спорудження можуть бути організовані компактно у вигляді окремої спортивної зони. Наприклад, до складу спортивної зони рекреаційного комплексу на 2000 місць у Хмільнику включені різноманітні площинні спорудження: площадка для відпочинку, баскетбольна площадка, городошна площадка, волейбольна площадка, тенісний корт, гімнастична площадка, площадка для настільного тенісу. Туристська база для молоді "Супутник" у Сочі має глибинне розміщення оздоровчо-спортивної зони, що розвивається убік моря й складається із плавального басейну, навісу для настільного тенісу, волейбольної площадки, пляжу, човнової станції з елінгом.

Оздоровчо-спортивні зони можуть мати різну спрямованість залежно від місцевих умов: водноспортивні, гірськоспортивні, кінноспортивні, мотоспортивні, зони спорту й відпочинку.

Обов'язковою умовою планувальної організації зони рекреаційної забудови є забезпечення зручного пішохідного зв'язку між окремими підзонами: наприклад, відстань від зони основної рекреаційної забудови до зони площинних оздоровчо-спортивних споруджень становить не менш 50 м.

Радіус пішохідної доступності залежить від типу рекреаційного комплексу: санаторні комплекси - до установ повсякденного обслуговування радіус пішохідної доступності становить 100 - 200 м (5 хв), до центра періодичного обслуговування - 500 - 1000 м; комплекси відпочинку й туризму - до установ повсякденного обслуговування - 300 - 500 м, до центрів періодичного обслуговування - 1000 - 1200 м (20 хв). Граничний час пішохідно-транспортної доступності до центрів епізодичного обслуговування повинне становити до 30 хв на транспорті (8-10 км).

Радіус пішохідної доступності залежить від обраної схеми планувальної організації території забудови рекреаційної зони (мал. 2.23): концентрична (компактна), що формується навколо зони основної забудови цілорічної експлуатації; веєрообразная (глибинна), що розвивається в глибину перпендикулярно узбережжю; поздовжня (коридорна), розташовувана смугою уздовж ущелини, русла ріки, туристсько-маршрутних трас; лінійна, розташовувана паралельно пляжній зоні; багатоцентрова (розосереджена), що формується навколо центра періодичного обслуговування.

Вид схеми планувальної організації основної забудови рекреаційної зони залежить від природних умов. В умовах складного рельєфу (умовно названих "амфітеатр", "коридор", "сходи") можна використати: компактну (концентричну) і багатоцентричну (розосереджену) планіровку для рельєфу типу "амфітеатр"; поздовжню (коридорну) - для внутрішнього зонування "коридору", розташовуваного уздовж гірськолижних трас, на одному із двох протилежних схилів; багатоцентрову й веерообразную планіровку для рельєфу типу "сходи" з террасообразным розміщенням по схилах. Наприклад, гірсько-бальнеологічний комплекс "Сойми" у Закарпатті має багатоцентрову планіровку; гірсько-рекреаційний комплекс "Аворья" у Франції, розташований на ділянці зі складним рельєфом, має східчасту веерообразную планіровку; поздовжнє планування запропоноване в проекті гірсько-рекреаційного комплексу "Місячна Галявина" уздовж канатної дороги в Архизі. При наявності акваторії частіше використовують лінійну, веерообразную, багатоцентрову й концентричну планіровку забудови. Так, приморське селище відпочинку Ванагупе (Велика Паланга, Литва) має концентричну забудову рекреаційної зони із центром періодичного обслуговування в оточенні групи установ відпочинку; у глибині зони розміщається група туристських установ (мал. 2.24). Компактну (концентричну) забудову мають рекреаційні комплекси "Голуба затока" у Криму, "Ефорія Норд" у Румунії; лінійно-смугову забудову - туристський комплекс Од у приморському районі Лангедок-Руссійон у Франції. Лінійна забудова була найпоширенішою планіровкою приморських комплексів, територія яких вузькою смугою витягнута уздовж пляжу (наприклад, рекреаційні комплекси "Піцунда", "Адлер" на Чорноморському узбережжі Кавказу).

Вибір планувальної схеми забудови залежить від показників щільності рекреаційної забудови, що визначають кількістю квадратних метрів на 1 місце або кількістю місць на 1 гектар (місць/га), і її поверховості. Показник щільності впливає на розміри території забудови, які обмежують місткість рекреаційного комплексу. Наприклад, для гірсько-рекреаційних комплексів щільність забудови в середньому становить 72 м2/місце, у тому числі:

• зона основної забудови - 34 м2/місце;

• зона спортивних споруджень - 12,6 м2/місце;

• зона періодичного обслуговування - 16 м2/місце;

• зона житла "аварійного персоналу" - 2,8 м2/місце;

• дороги, автостоянки та ін. - 6,6 м2/місце.

Диференціація показників щільності по кожній зоні дозволяє виявити відповідність місткості комплексу розмірам території під забудову. Фактичний показник щільності враховує вид рекреаційного комплексу й поверховість забудови. Тенденція до збільшення із забудови пов'язана з підвищенням поверховості будинків: рекреаційні установи туристського типу - 16 - 25 поверхів; санаторно-курортного типу - 9 поверхів; установи дитячого відпочинку - 2 - 3 поверхи. У цей час найбільш доцільної з економічної й функціональної точок зору є концентрична (компактна) планування, тому що вона забезпечує централізацію установ періодичного обслуговування, що дає можливість розширювати їхню номенклатуру, дозволяє розміщати зони з обліком найкоротшої пішохідної доступності, крім внутрішнього транспорту; скорочує довжина транспортних і інженерних комунікацій, забезпечуючи їхню централізацію. Найбільша щільність забудови із за допомогою концентрації споруджень навколо композиційного ядра, створенням інтегрованих комплексів.

Інтеграція рекреаційних споруджень забезпечує концентрацію обслуговування, ізоляцію від транспортних і господарських під'їздів, звільнення природних територій і збереження природного середовища.

50