2. Поняття промислового шпигунства в банках

Досить несприятливі умови діяльності банку створюються у разі ведення проти нього промислового шпигунства. Такі дії можуть завдати йому дуже великої шкоди.

Основним об’єктом промислових шпигунів є інформація, причому інформація, основу якої становить комерційна та банківська таємниця. Саме відомості, віднесені до такої категорії інформації, є найбільш цікавими для конкурентів банку і саме вони є об’єктом пильної уваги промислових шпигунів.

Сьогодні практично немає чіткого визначення поняття «про­мислове шпигунство». Найбільш повне, з юридичної точки зору, визначення дає Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол): «… це придбання будь-яким обманним шляхом інтелектуальної власності, яка належить будь-якій юридичній особі і яка була створена або законно придбана цією юридичною особою з метою виробництва, що має або може мати промислову цінність...»

Одне з визначень промислового шпигунства міститься у ст. 54 Типового проекту законодавства, розробленого Міжнародною радою з охорони промислової власності. «Промисловим шпигунством є використання, розголошення або передання без погодження з власником інформації, відомостей про способи виробництва і використання техніки, які не публікувалися в пресі і є недоступними для відкритого ознайомлення особою, якій відомий таємний характер цих відомостей, якщо автор вжив відповід­них заходів щодо охорони їх таємності».

Існує багато різних форм і методів промислового шпигунства. Але всі вони обумовлені переважно самою природою промислового шпигунства як таємною формою конкурентної боротьби.

Історія промислового шпигунства сягає своїм корінням у глибину віків так далеко, що неможливо встановити навіть приблизний період його зародження. Найбільш давній приклад цього ремесла наведений відомим французьким письменником Роні Старшим у книзі «Боротьба за вогонь». Герої книги — первісні люди — відправляються в сусіднє плем’я, аби викрасти таємницю добування вогню. Хоч покарання було страшним (прикутого до гір Кавказу Прометея кожного дня шматував орел), але таємниця була викрита і вогонь передано тим, хто ним ще не користувався. Як би там не було, та у міфі про Прометея ми знаходимо повний склад злочину, який зараз називають промисловим шпигунством.

Серед історичних прикладів промислового шпигунства можна згадати викрадення таємниці виробництва фарфору в Китаї французькими промисловцями, а в останніх — англійським агентом Бріаном; викрадення таємниць виробництва високоякісної сталі у Континентальної гільдії плавильників (Бельгія, Німеччина, Північна Італія, Богемія, Іспанія) англійським шпигуном Фолі у XIX ст.; викрадення японськими агентами таємниць виготовлен­ня шовку, способу шліфування лінз тощо.

У розвинутих країнах сьогодні промислове шпигунство значно поширилось. Так, наприклад, у США з 1986 р. легально існує «Товариство фахівців із добування відомостей про конкурентів», яке налічує майже 1500 постійних членів. У Японії тільки в одному Токіо діє близько 400 відомств і бюро, які так чи інакше займаються промисловим шпигунством.

«Недостатньо сказати, що розвідувальні служби потрібні. Ми повинні знати один про одного, повинні бути здатними спостерігати один за одним. Ці організації — форми вираження необхідної недовіри, яка існуватиме завжди», — зазначав Девід Корнуелл, розвідник і відомий письменник. З ним не можна не пого­дитись. Ринкова економіка породжує конкуренцію. Остання потребує знань, інформації про ринок і його суб’єктів. Тому слід добре усвідомити, що з переходом до ринкових відносин ми одночасно отримуємо недобросовісну конкуренцію і промислове шпигунство, які неможливо повністю усунути (інакше ми повинні відмовитись від ринкових умов). Їх треба враховувати у підприємницькій діяльності, запобігати їм, виявляти факти і нейтралізовувати наслідки.

У сучасних умовах більшість конкуруючих банків віддають перевагу збиранню інформації про конкурентів легальними методами, використовуючи офіційні джерела: відвідування банків, аналіз відкритих матеріалів про їх діяльність, установлення необхідних взаємовідносин з банківськими установами і міжбанківськими організаціями, клієнтами банків, укладення угод і договорів, участь у конференціях та інших форумах, де обговорюються проблеми діяльності банків.

Разом з тим наявність відкритої інформації не завжди задовольняє потреби конкуруючого банку. Тому збирання найбільш цінної інформації ведеться зазвичай нелегально та напівлегально.

Сьогодні найбільш відомими і поширеними формами нелегального та напівлегального збирання інформації є:

• анкетування фахівців банку-конкурента під виглядом запрошення їх на роботу;

• підкуп службовців банку-конкурента, засилання до такого банку агентів, установлення спеціальних технічних засобів у його приміщеннях для несанкціонованого отримання інформації;

• опитування фахівців конкурента на виставках, конгресах, конференціях, семінарах;

• спостереження за діяльністю установ банку та його персоналом;

• неправдиві переговори з банком-конкурентом;

• посягання на інтелектуальну власність банку-конкурента;

• підслуховування розмов, вивідування інформації;

• шантаж і різні форми тиску на джерела інформації;

• викрадення документів, програмних засобів;

• збирання інформації через закордонні філії, партнерів, клієнтів, сумісних постачальників, консультантів, радників, колишніх працівників банків.

Промислових шпигунів цікавлять також діяльність і особисте життя керівників та представників вищого менеджменту конкуруючих фірм, банків, вади їхньої поведінки і сімейні стосунки.

Наведені форми промислового шпигунства можуть реалізовуватись різними методами. Наприклад, несправжнє прийняття на роботу починають з вивчення кола осіб, які можуть знати необхідні конкурентові таємниці. Після вибору особи уточнюються найбільш популярні періодичні видання, які цікавлять дану особу, в них дається об’ява з пропозицією вигідних умов роботи такого фахівця. Як правило, умови роботи в таких об’явах значно кращі, ніж ті, що має зараз фахівець. Останній відвідує конкуруючий банк, заповнює необхідні анкети, зустрічається з май­бутнім керівництвом і, бажаючи показати себе з кращого боку, розповідає не тільки те, що він робить сам, а й те, чим займається його підрозділ.

Через деякий час фахівець отримує ввічливу відповідь з відмовою і продовжує працювати на своєму місці, нічого не підозрюючи. А конкуруючий банк уже отримав необхідну йому інформацію.

Увага промислового шпигунства може приділятись і негативним рисам поведінки та хибам працівників конкуруючих структур. Якщо такі риси відсутні, то вони можуть бути спровоковані. Це і неконтрольована поведінка працівників у стані сп’яніння, матеріальна подяка за незначні дії на користь когось із клієнтів, надання позик на пільгових умовах тощо.

Об’єктом пильної уваги є молоді жінки, які згідно зі своїми обов’язками мають доступ до таємниць фірми, банку. Взагалі красиві жінки — неперевершена цінність для промислових шпигунів. Ті, кого не можна споїти, підкупити або залякати, вибовкують таємниці своїм коханкам, бажаючи продемонструвати свою значущість. Яким би банальним не був трюк з підставною жінкою, але за відповідної підготовки спрацьовує він бездоганно. Історія розвідки — незаперечний тому доказ.

Спостереження за конкуруючим банком, як правило, ведеться постійно, і при цьому застосовуються різні методи.

Насамперед це вивчення всіх документів і публікацій, де йдеться про конкуруючу структуру, безпосереднє спостереження за характером угод і умовами їх складання, складом клієнтів, поведінкою керівного складу і представників вищого менеджменту, повсякденною діяльністю установ банку.

Результати спостереження аналізують і систематизують, на їх підставі складають відповідні звіти, а в сукупності з іншими даними роблять необхідні висновки. Спостереження може здійснюватися службовцями самого банку, спеціалістами відповідних структур конкурента, підкупленими працівниками третіх осіб, у тому числі й клієнтами.

Великої шкоди завдає отримання інформації з документів. Це може бути здійснено різними методами: копіюванням таємних та конфіденційних документів, фотографуванням їх, складанням ок­ремих витягів із документів, несанкціонованим ознайомленням з ними представників конкуруючих структур. Особливо цінна інформація може отримуватись навіть шляхом викрадення документів. Таке здійснюється під час розроблення документів, їх переміщення (у тому числі і при пересиланні), роботи з ними посадових осіб, а також під час зберігання.

Засилання агентів до банку може відбуватися як шляхом прямого наймання на роботу зазвичай кваліфікованого фахівця на ключову посаду, так і тимчасового використання працівників для виконання роботи (ремонту, обслуговування, консультації та ін.). Такі люди є найбільш ефективним джерелом інформації, і їх важко викрити.

Значну заінтересованість промислових шпигунів викликають плани діяльності банку, технології отримання прибутку, система управління діяльністю банку, організація його безпеки, продукти інтелектуальної власності.

Джерелами промислового шпигунства є його агенти (довірені особи) в конкуруючих структурах, найбільш доступні працівники цих структур, рекламні видання, звіти фірм, банків про свою діяльність, публічні виступи представників їх керівного складу і службовців, ярмарки і виставки, публікації в пресі, конференції і ділові зустрічі, клієнти, партнери, постачальники, радники і консультанти. До джерел промислового шпигунства також відносять документи різних угод, матеріали судових справ, технічні засоби зв’язку і передавання інформації, колишні працівники банку. Якщо через певні причини з відомих джерел неможливо отримати інформацію, промисловими шпигунами можуть проводитись спеціальні оперативні дії щодо організації каналів втрати інформації. Серед них: використання різних засобів електронної техніки, вербування агентів з числа службовців банку, проведення інших спеціальних заходів.

Практика показує, що ведення недобросовісної конкуренції і промислового шпигунства не передбачає створення для цього спеціальних штатних структур. Але така діяльність з тими чи іншими умовностями все ж таки має ознаки організації (керівні органи, посередницькі ланки і безпосередні виконавці). Зазвичай керівництво такою діяльністю здійснюється у відповідних службах і підрозділах безпеки, маркетингу, кадрів, зв’язку з пресою та ін. У цих підрозділах плануються шпигунські дії, виробляються методи їх реалізації, обумовлюються терміни і підбираються виконавці. Тут зосереджувалася вся аналітична робота й обробка отриманої інформації.

Якщо до шпигунських дій залучаються відповідні фірми, то все керівництво такою діяльністю здійснюється останніми, а замовник формулює завдання і проводить оплату його виконання.