2.3. Освітні процеси в російських та західних змі

У сучасній соціокультурній ситуації в Росії все більший вплив і поширення набуває медіакультури, яка в різних видах і формах (через друковані, телевізійні, кінематографічні, відео та комп'ютерні канали) інтенсивно поширюється по всьому світу.

В останні десять років проблеми «медіа» в центрі уваги російської громадськості, науки та освіти. У нашій мові як синонім слова «медіа» широко використовуються терміни «засоби масової інформації» (ЗМІ) і «засоби масової комунікації» (ЗМК), в яких міститься ідея зв'язку між різними структурами суспільства і світу в цілому.

Що стосується такого поняття, як «медіакультури», то можна погодитися з одним із дослідників даного питання А.В.Шаріковим, котрі вважають, що медіакультура - це частина загальної культури, пов'язана з СМК. З одного боку - в соціальному плані (культура суспільства - медіакультура суспільства). З іншого - в особистісному (культура людини - медіакультура людини), коли акцентується взаємодія людини зі світом медіа, його сприйняття і творче самовираження через СМК, які в кінцевому підсумку забезпечують повноцінне включення людини в життя суспільства [8, c. 85].

Однією з важливих і актуальних суспільних завдань є сьогодні подолання суто споживацького ставлення публіки до засобів масової інформації, що формується в умовах інформаційного ринку. Сприйняття аудиторією інформації безпосередньо залежить від здатності до активної творчого освоєння змісту ЗМІ, його логічної переробки. Споживання медійного змісту, позбавлене активного інтелектуально-творчого начала, істотно звужує пізнавальні можливості аудиторії, збіднює її сприйняття.

Відео, CD-ROM, DVD, Інтернет надають людині можливість індивідуального спілкування з екраном. Він може вибрати потрібну йому касету (диск, сайт), і, наприклад, в будь-який момент зупинити зображення, повернути екранне дію назад (щоб, наприклад, краще розібратися в складному епізоді, тексті тощо), отримати додаткову інформацію в інтерактивному режимі, переглянути один і той же аудіовізуальний матеріал на різних мовах та ін. Іншими словами, не тільки використовувати всі ті переваги, які має процес читання книги, а й (у випадку з персональним комп'ютером) у віртуальному світі реалізувати свої творчі ідеї.

Сьогодні медіа один з основних факторів соціалізації молодого покоління. Об'єкт впливу потоку повідомлень - не стільки окремий індивід, скільки свідомість і поведінку великих груп людей, що складають аудиторію того чи іншого конкретного засобу масової комунікації.

Засоби масової комунікації виконують такі соціально-виховні функції: інформаційну, виховну, освітню, соціально-управлінську, рекреативну, релаксаційну.

Так, освітня функція - це повідомлення людям знань, що дозволяють оцінювати й упорядковувати відомості, отримані з інших джерел, і орієнтуватися в складному потоці інформації. Виховна функція полягає у передачі зразків життя, прикладів поведінки, в пропаганді цінностей, відносин до світу, людей, до самого себе, в залученні до культури і мистецтва, до етичних, правових, ідеологічних та іншим нормам сучасного суспільства. Виховне та освітнє вплив медіа сьогодні зіставно або перевищує вплив традиційної контактної педагогіки. На жаль, в більшості сучасних російських вищих і середніх навчальних закладів цей потенціал досі залишається нереалізованим.

При цьому слід врахувати основні протиріччя сучасного освітнього процесу в Росії, між:

- збільшеною інтенсивністю інформаційного потоку (насамперед аудіовізуального: кіно, телебачення, відео, Інтернет) і недостатньою технічною оснащеністю багатьох навчальних закладів для його повноцінного освоєння;

- значною роллю медіакультури у формуванні свідомості і світогляду учнів та її пунктирним місцем у навчальних планах середньої і вищої школи, у сформованій структурі традиційної освіти;

- основами до плідного здійснення медіаосвіти (скасування бюрократичних заборон щодо пошуків нових напрямків у педагогічних методиках, програмах, введення широкого спектру дисциплін за вибором у вузах, гімназіях, коледжах і т.п .; розширення потенційних можливостей педагогів та учнів спілкуватися з культурними цінностями за допомогою медіа), сформованими до початку XXI століття, і їх слабким використанням в масовому навчанні [6, c. 74].

Отже, в сучасному освітньому просторі як ніколи раніше великі роль і значення медіакультури. Популярність медіатекстів - у молоді (та й у переважної більшості аудиторії) визначається багатьма факторами: використання терапевтичної, компенсаторної, рекреативної, естетичної, пізнавальної, інформаційної, комунікативної, моральної, соціальної, катарсичні та інших функцій мистецтва; опора на видовищно-розважальні жанри (як правило, базуються на міфології), стандартизацію, серійність, сенсаційність, систему "емоційних перепадів", що дозволяє робити розрядку нервової напруги глядачів; гіпнотизм, вгадування бажань публіки, інтуїцію і т.д.

За останні роки було проведено чимало досліджень, які зачіпають проблему впливу медіа на шкільну та студентську аудиторію (Зазнобіна Л.С., Новикова А., Рижих Н.П., Федоров А.В. та ін.). Автори в цілому сходяться на думці, що поряд з поп-музикою і спортом спілкування з творами медіакультури у дітей та молоді перебуває на одному з перших місць. При цьому медіакультури (наприклад, телепередачі і екранні тексти Інтернету), органічно увібрала в себе риси літератури, театру, музики, образотворчого мистецтва, у багатьох випадках має більш широким спектром впливу.

Особливе місце в молодіжній аудиторії належить студентам університетів і педагогічних вузів. Від того, наскільки розвинутою буде індивідуальність вчителя, його свідомість, самостійне мислення, вміння використовувати засоби масової комунікації в освітньому процесі, багато в чому залежить ефективність навчання в школах, ліцеях, гімназіях, коледжах, технікумах, інших середніх навчальних закладах. І тут роль і місце медіакультури стають все більш важливими і вагомими, як в сенсі розвитку творчих здібностей особистості, так і формування сприйняття і критичного мислення.

Торкаючись ролі медіакультури в сучасній освіті, варто відзначити, що велика частина педагогів використовує медіа як елементарне засіб наочної агітації, не знаючи, наприклад, про "найбагатших перцептивних можливостях екранних мистецтв, здатних на інтегральному рівні комплексно вирішувати проблему естетичного виховання та художнього розвитку".

Словом, необхідність цілеспрямованого медіаосвіти в сучасному навчальному процесі представляється абсолютно очевидною.

Методика медіаосвіти шкільної (як, втім, і студентської) аудиторії, як правило, базується на реалізації різноманітних творчих завдань. Теоретичний аналіз їх елементів, розробка і застосування їх на практиці навчання дозволяють виділити наступні основні функції: навчальні, адаптаційні, розвивальні та керуючі. При цьому під навчальною функцією розуміється засвоєння знань про теорії й законах, прийомах сприйняття та аналізу медіатекстів, здатність застосовувати ці знання в інших ситуаціях, міркувати логічно; адаптаційна функція виявляється в первісному, понятійному етапі спілкування з медіакультури; під розвиваючої функцією мається на увазі розвиток мотиваційних (компенсаторних, терапевтичних, рекреативних і т.д.), вольових та інших властивостей і якостей особистості, досвіду творчого контакту з медіа; задача керуючої функції - формування найкращих умов для аналізу медіатекстів.

Таким чином, розвиток молодіжної аудиторії по відношенню до медіакультури можна визначити за допомогою наступних показників (критеріїв):

- «Понятійного» (знання історії та теорії медіакультури, конкретних медіатекстів);

- «Сенсорного» (частота спілкування з медіаінформації, вміння орієнтуватися в її потоці, тобто вибирати улюблені жанри, теми і т.д.);

- «Мотиваційного» (емоційні, гносеологічні, гедоністичні, моральні, естетичні мотиви контакту з медіакультури, описані зокрема у З. Фрейда, К. Хорні, Г. Олпорт, Е. Фромма та ін.);

- «Оціночного» або «інтерпретаційного» (рівень сприйняття, здатність до аудіовізуального мислення, аналізу та синтезу просторово-часової форми оповіді медіатекстів, до «ототожнення» з героєм і автором, до розуміння й оцінки авторської концепції в контексті структури твору);

- «Креативного» (рівень творчого начала в різних аспектах діяльності на медіаматеріалів, насамперед у перцептивної, художньої, дослідницької, практичної, ігрової ін.).

Показники розвитку в області медіакультури необхідно враховувати як при аналізі існуючих моделей медіаосвіти, так і в обгрунтуванні будь-яких авторських моделей.

Визнаючи важливу роль засобів масової інформації в процесі утворення підростаючого покоління, необхідно системно і грамотно вибудувати відносини юних споживачів інформації з величезними ресурсами газет, журналів, кіно, мережі Інтернет. Споживанню інформації треба вчити так само терпляче і продумано, як музики і живопису. Потрібна комплексна Програма медіаосвіти, що охоплює різні категорії дітей, підлітків, студентської молоді, яка враховує різні умови їх навчання і виховання. У ряді європейських країн є центри по роботі зі ЗМІ при Міністерствах національної освіти. Ця проблема зведена в ранг державної освітньої політики. Спроби створення подібних програм робляться і в Росії [3, c. 74].

Медіаосвіта відповідає потребам сучасної педагогіки у розвитку особистості, розширює спектр методів і форм проведення занять з учнями. А комплексне вивчення преси, кінематографа, телебачення, відео, Інтернету, віртуального світу комп'ютера (синтезують риси практично всіх традиційних мистецтв) допомагає виправити суттєві недоліки традиційного художньої освіти.