4.Поняття фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств

Фінансова діяльність сільськогосподарських підприємств — це процес, спрямований на забезпечення виробничо-господарської діяльності коштами (грішми, фінансовими ресурсами).

Фінансова діяльність виконує обслуговувальну роль відносно виробничо-господарської діяльності, але вона, тим не менш, розглядається як один з найважливіших інститутів аграрного права.

Фінансова діяльність сільськогосподарських підприємств — це внутрішньогосподарські і зовнішньогосподарські відносини з приводу фінансового забезпечення і реалізації їх статутних цілей та завдань.

Нині сільськогосподарські підприємства самостійно визначають усі параметри своєї фінансової діяльності.

Основним правовим і економічним документом, що визначає права і обов'язки сільськогосподарських підприємств, їх органів управління у сфері фінансової діяльності, є фінансовий план, який приймається і затверджується самим сільськогосподарським підприємством, без будь-якого втручання «зверху». В цьому фінансовому плані визначаються як прибутки сільськогосподарських підприємств, так і витрати в наступному році. Джерелами формування грошових коштів сільськогосподарських підприємств можуть бути як власні, так і позичені кошти. Велику роль у формуванні фінансової бази сільськогосподарських підприємств відіграють державні кредити. Правове регулювання фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств характеризується певними ознаками, йому притаманні норми ряду галузей права.

Внутрішньогосподарські фінансові відносини регулюються нормами аграрного права, а зовнішньогосподарські — нормами цивільного, господарського, адміністративного і фінансового права.

Для цих відносин характерним є те, що вони регулюються як загальним законодавством, так і спеціальним.

Закони України «Про господарські товариства», «Про фермерське господарство», «Про сільськогосподарську кооперацію» регулюють відносини з кредитування, формування джерел фінансових ресурсів тощо. Спеціальним законодавством: Законом України «Про банки і банківську діяльність», Указом Президента України «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України» Інструкцією «Про безготівкові розрахунки», Законом України «Про Національний банк України» та ін.

У системі Мінагрополітики України створено структурні підрозділи, які здійснюють спеціальні контрольні функції.

Управління ревізії і контролю здійснює контроль за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів, матеріальних і фінансових ресурсів, збереженням державного майна, й викриває факти порушення фінансової дисципліни, завдані збитку, безгосподарність і марнотратство, перекручення звітності на підириємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери управління міністерства. Управління повноважне предявляти керівникам підприємств та організацій, що перевіряються, обов’язкові до виконання вимоги про усунення виявлених порушень.

5. Правове регулювання страхування у сільському господарстві

Закон України «Про страхування» від 7 березня 1996 р. ви­значив страхування як вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання пев­них подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що форму­ються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів, визначив форми проведення стра­хування та передбачив договірну природу виникнення страхових пра­вовідносин.

Щодо нормативно-правових актів, що передбачають державну під­тримку страхування сільськогосподарських ризиків, то тільки з 1 січня 2005 р. набув чинності Закон України «Про державну підтримку сіль­ського господарства в Україні», який передбачає надання страхової субсидії за рахунок Фонду аграрних страхових субсидій. Хоча проб­лем з механізмом реалізації цього питання є багато: неналежне фінан­сування законодавчих програм, несвоєчасне прийняття підзаконних нормативних актів урядом щодо порядку використання бюджетних коштів на передбачені кошти та ряд інших. Позитивним кроком можна було б вважати прийняття закону про страхування у сільському госпо­дарстві, який так і залишається лише проектом, що визначає понят­тя сільськогосподарського страхування, його суб’єкти, предмет та вра­ховує багато специфічних ознак страхування саме у сільському госпо­дарстві.

Юеред основних підходів до класифікації страхування є класифіка­ція за юридичними ознаками. Відповідно до міжнародних норм, за яки­ми в багатьох країнах світу проводиться ліцензування страхової діяль­ності, виділяються певні класи страхування. Так, згідно з директивами ЄС з 1978 р. країни-члени цієї організації використовують класифіка­цію, яка охоплює 7 класів довгострокового страхування (життя і пен­сії) та 18 класів загального страхування, серед яких є: страхування на­земних транспортних засобів, страхування вантажів, страхування від пожеж та стихійного лиха, страхування власності, страхування відпові­дальності моторизованих транспортних засобів, страхування загальної відповідальності, страхування застави, страхування кредитів, страху­вання фінансових витрат. В Україні застосовується подібний підхід при видачі ліцензій страховикам, який передбачає більше 20 видів страхування (замість класів).

Класифікація страхування здійснюється також за об’єктами, та пе­редбачає виділення галузей, підгалузей та видів страхування, а саме: майнове страхування, особисте страхування, страхування відповідаль­ності та страхування підприємницьких ризиків. До галузі майнового страхування належать наступні види страхування, що характерні для суб’єктів аграрного права: страхування наземного транспорту, страху­вання тварин, страхування вантажу, страхування урожаю сільськогос­подарських культур тощо. До сфери страхування відповідальності на­лежать: екологічне страхування, страхування відповідальності аграр­них товаровиробників за якість продукції, страхування професійної відповідальності, страхування кредитних ризиків, страхування експор­тно-імпортних операцій, страхування біржових операцій інші види. До сфери страхування підприємницьких ризиків відносять: страхування невиконання договірних зобов’язань, страхування перерв у виробниц­тві, страхування на випадок введення нової техніки, технологій, стра­хування інвестицій та інші види.

Об’єкт страхування є вирішальним чинником, від якого залежить форма проведення страхування, характер договору страхування та йо­го істотні умови. Форма страхування — порядок організації страху­вання на засадах Добровільності або обов’язковості. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про страхування» передбачено такі види обов’язко­вого страхування для суб’єктів аграрного права:

• страхування життя і здоров’я спеціалістів ветеринарної меди­цини;

• страхування цивільно-правової відповідальності власників на­земних транспортних засобів;

• страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушено­го забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків у випад­ках та згідно з переліком тварин, встановленими Кабінетом Міністрів України;

• страхування відповідальності виробників (постачальників) про­дукції тваринного походження, ветеринарних препаратів, субвенцій за шкоду, заподіяну третім особам;

• страхування предмета іпотеки від ризиків випадкового знищен­ня, випадкового пошкодження або псування.

Для здійснення обов’язкового страхування Кабінет Міністрів Украї­ни встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов’язкового страхування, роз­міри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або ме­тодику актуарних розрахунків.

Добровільне страхування — це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються прави­лами страхування, що встановлюються страховиком самостійно від­повідно до вимог законодавства про страхування. Серед видів доброві­льного страхування є: страхування життя; страхування від нещасних випадків; медичне страхування (безперервне страхування здоров’я); страхування здоров’я на випадок хвороби; страхування залізничного транспорту; страхування наземного транспорту (крім залізничного); страхування повітряного транспорту; страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту); страху­вання вантажів та багажу (вантажобагажу); страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ (ст. 6 Закону України «Про страху­вання»). Перелік видів добровільного страхування, що встановлений у законодавстві, не є вичерпним.⁴-

Порівняльна характеристика обов’язкового та добровільного стра­хування дає можливість зробити такі висновки:

1. страхові правовідносини щодо обов’язкового страхування вини­кають на підставі нормативно-правових актів, які встановлюють пере­лік об’єктів, обсяг страхової відповідальності, рівень або норми страхо­вого забезпечення, порядок визначення тарифних ставок, періодичність внесення страхових платежів, основні права та обов’язки страховиків та страхувальників; на відміну від добровільного, де всі умови стра­хування встановлюються договором з урахуванням страхового законо­давства;

2. суцільне охоплення обов’язковим страхуванням об’єктів, визна­чених у законі, на відміну від добровільного страхування, де охоплення є вибірковим та залежить від бажання страхувальника;

3. обов’язкове страхування є безстроковим та діє протягом усього періоду, поки страхувальник користується застрахованим об’єктом або виконує певні обов’язки. При переході майна до іншого страхувальни­ка страхування не припиняється, а втрачає силу лише при загибелі за­страхованого майна або припиненні виконання обов’язків. Добровіль­не страхування носить строковий характер;

4. для обов’язкового страхування передбачено нормування стра­хового забезпечення, на відміну від добровільного страхування, де стра­хове забезпечення залежить від бажання страхувальника.

5. Основні умови то порядок страхування майна сільськогосподарських підприємств.

6. Правове регулювання страхування майна сільськогосподар­ських підприємств здійснюється рядом нормативно-правових актів. У першу чергу — це Закон України «Про державну підтримку сільсько­го господарства», який визначив основи державної політики у бюджет­ній, кредитній, ціновій, страховій, регуляторній та інших сферах дер­жавного управління щодо стимулювання виробництва сільськогоспо­дарської продукції та розвитку агарного ринку. Відповідно до ст. 10 цього Закону (в редакції від 4 червня 2009 р.) об’єктами страхування є сільськогосподарська продукція та капітальні активи. Страхування ри­зиків загибелі (втрати) сільськогосподарської продукції (її частини) та капітальних активів проводиться товаровиробником сільськогосподар­ської продукції в добровільній формі та здійснюється на основі договору між страхувальником та страховиком. Закон встановлює, що комплекс­не страхування — це страхування на випадок знищення або пошкодження об’єкта внаслідок певного переліку (комплексу) несприятли­вих подій.

7. При страхуванні сільськогосподарських культур до такого перелі­ку належать: а) вимерзання, ожеледь, заморозок, льодова кірка; б) град, буря, ураган, шквал, удар блискавки та пожежі, спричинені нею; в) зли­ви та повені, затяжні дощі; г) сель, лавина, земельний зсув; ґ) посуха чи зневоднення на землях, які підлягають примусовому зрошенню, сухо­вії; д) землетрус; е) епітофітотійний розвиток хвороб, розмноження шкідників рослин та хвороб, що стали наслідком несприятливих подій, визначених у пунктах «а»—«д»; є) крадіжки та протиправні дії третіх осіб.

8. При страхуванні сільськогосподарських тварин до такого переліку належать: а) інфекційні хвороби, пожежі, стихійне лихо; б) нещасний випадок; в) вимушений забій (знищення) за розпорядженням спеціа­лістів ветеринарної медицини у зв’язку із заходами боротьби з інфек­ційними хворобами; г) неможливість використання тварин за призна­ченням (для племінних тварин). Об’єктом комплексного страхування є будь-який з таких об’єктів (їх комбінація): а) сума витрат, понесених у зв’язку з виробництвом окремого виду сільськогосподарської про­дукції; б) очікувана вартість сільськогосподарської продукції, що ви­робляється; в) очікуваний дохід (прибуток) від продажу сільськогос­подарської продукції, що виробляється.

9. Індексним вважається страхування ризику втрати врожаю окре­мої сільськогосподарської культури щодо усереднених натуральних показників її врожайності на визначеній території за попередні п’ять маркетингових періодів. Для цілей розрахунку розміру страхової ви­плати за індексним страхуванням використовується спотова ціна мет­ричної одиниці застрахованої сільськогосподарської продукції, діюча на організованому аграрному ринку на момент виникнення страхового випадку.

10. Для визначених цим законом цілей передбачається створення Фон­ду аграрних страхових субсидій (далі — ФАСС), який є державною спеціалізованою установою, яка створюється для надання страхових субсидій виробникам сільськогосподарської продукції. Фінансовою основою для функціонування ФАСС є первинний внесок з державно­го бюджету, кредити державного бюджету та обов’язкові відрахування зроблені страховиками від суми страхових премій, отриманих внаслі­док обов’язкового або добровільного страхування окремих видів сіль­ськогосподарської продукції, такі відрахування включаються до систе­ми оподаткування України. Розмір обов’язкових відрахувань до ФАСС становить 2 відсотки від сум страхових премій (страхових платежів), зазначених у підпункті 11.2.1, збільшених на суму будь-яких інших пла­тежів або компенсацій страховику у зв’язку з таким страхуванням, що надаються страхувальником або від його імені третьою особою. Що стосується витрат ФАСС, то вони спрямовуються на: а) надання стра­хової субсидії у розмірі 50 відсотків від вартості страхових премій (внесків), фактично сплачених суб’єктами аграрного ринку при комплекс­ному та індексному страхуванні сільськогосподарської продукції, а та­кож страхуванні капітальних активів за правилами, встановленими Законом України «Про державну підтримку сільського господарства»;

11. б) надання страхової субсидії у розмір 50 відсотків страхової франши- зи при настанні страхового випадку за комплексним та індексним стра­хуванням сільськогосподарської продукції, а також страхуванням капітальних активів.

12. Порядок здійснення ФАССом виплати страхових субсидій визна­чається щорічно постановами уряду. Наприклад, відповідно до поста­нови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку вико­ристання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті на здешевлення вартості страхових премій (внесків), фактично сплаче­них суб’єктам аграрного ринку» від 21 лютого 2007 р. № 261 компен­сація виплачується суб’єктам аграрного ринку, що застрахували ризи­ки загибелі (втрати) сільськогосподарської продукції (пшениці, жита, суміші пшениці та жита, ячменю, вівса, кукурудзи, соєвих бобів, льо­ну, ріпаку, соняшнику, хмелю, цукрових буряків, тритікале, гороху, гречки, проса, коноплі на тресту та рису) згідно з правилами комплекс­ного та індексного страхування (далі — страхувальники), у розмірі 50 відсотків вартості страхових премій (внесків), фактично сплачених ними, у межах страхової премії (внеску), яка не перевищує 5 відсотків суми застрахованого ризику, розрахованого виходячи з розміру міні­мальної закупівельної ціни на окремий об’єкт державного цінового регулювання.

13. На сільськогосподарську продукцію, яка не визначена об’єктом державного цінового регулювання, а також на сільськогосподарську продукцію, що є об’єктом державного цінового регулювання, але на яку не запроваджено державного цінового регулювання або не вста­новлено мінімальну закупівельну ціну, сума застрахованого ризику роз­раховується виходячи з визначеної відповідно до правил біржової тор­гівлі котирувальної ціни, яка склалася на акредитованих товарних бір­жах України на момент укладення договору страхування. У разі коли біржові торги за зазначеною продукцією на дату укладення договору страхування не проводилися, сума застрахованого ризику розрахову­ється відповідно до цін, що склалися на попередніх біржових торгах (на умовах споту, франко-складу).

14. Компенсація виплачується страхувальникам, які навесні щодо озимих та ярих культур до 1 липня 2008 р., а восени щодо озимих до 25 листопада 2008 р. уклали договір страхування із страховою компа­нією, що має ліцензію на провадження відповідного виду страхування. На практиці, виходячи із норм страхового законодавства, розрізняють два види страхування у сільському господарстві — це страхування, що підлягає субсидуванню, та комерційне страхування.

15. Страхування, що підлягає субсидуванню, регулюється також постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку і правил проведення обов’язкового страхування врожаю сільськогоспо­дарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогос­подарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності» від 11 липня 2002 р. № 1000 (далі — Постанова № 1000) та постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку і правил про­ведення обов’язкового страхування тварин на випадок загибелі, зни­щення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних ви­падків» від 23 квітня 2003 р. X® 590 (далі — Постанова № 590).

16. Постанова № 1000 визначає об’єктом обов’язкового страхування майнові інтереси, що не суперечать законодавству і пов’язані з неотри­манням або недоотриманням врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підпри­ємствами, зернових культур і цукрових буряків — сільськогосподар­ськими підприємствами усіх форм власності. До страхових ризиків, на випадок яких проводиться обов’язкове страхування, належать град, пожежа, вимерзання, ураган, буря, злива, зсув, повінь, сель, посуха, повне раптове знищення посівів карантинними шкідниками.

17. Страховим випадком вважається заподіяння страхувальнику пря­мих збитків у результаті часткової або повної загибелі врожаю сільськогосподарських культур, багаторічних насаджень, врожаю зернових культур і цукрових буряків унаслідок прямої дії страхових ризиків. Страхова сума обов’язкового страхування врожаю сільськогосподар­ських культур визначається в розмірі вартості врожаю, яка обчислю­ється шляхом множення середньої врожайності з гектара за останні п’ять років, за даними обліку страхувальника, на ціну 1 центнера про­дукції, що склалася за минулий рік (або за згодою сторін на заставну ціну цього виду продукції, визначену в установленому порядку), та на фактичну площу, з якої збиратиметься врожай. Страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування у разі: навмисних дій страхувальника, спрямованих на настання страхового випадку. Зазна­чена норма не поширюється на дії, пов’язані з виконанням ним громадянського чи службового обов’язку, в стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров’я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника, на користь якого укладено договір обов’язкового страхування, встановлюється відповід­но до законодавства; подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об’єкт страхування або про факт настання страхового випадку; отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні; порушен­ня страхувальником агротехнічних вимог до вирощування сільськогос­подарської культури та правил протипожежної безпеки; інших випад­ків, передбачених законодавством. Укладання договорів страхування здійснюється на період одного сезону (циклу) вирощування сільсько­господарської культури, строк дії договору страхування не може бу­ти більшим та довшим за термін збирання майбутнього (очікуваного) врожаю, встановленого згідно з агротехнічними вимогами для певного регіону.

Відповідно до Постанови № 590 об’єктом обов’язкового страхуван­ня є майнові інтереси, що не суперечать законодавству, пов’язані із за­гибеллю, знищенням, вимушеним забоєм тварин, які належать на пра­вах державної, комунальної або приватної власності страхувальнику, внаслідок хвороб, стихійного лиха та нещасних випадків. Такими тва­ринами є племінні тварини: велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні (чистопорідні або одержані за затвердженою програмою породно­го вдосконалення тварини, що мають племінну (генетичну) цінність і можуть використовуватися в селекційному процесі) віком від одного року; зоопаркові тварини віком від одного року; циркові тварини віком від одного року. До страхових ризиків, на випадок яких проводиться обов’язкове страхування, належать загибель, знищення, вимушений забій тварин внаслідок інфекційних хвороб, пожежі, вибуху, урагану, блискавки, дії електричного струму, сонячного або теплового удару, землетрусу, повені, обвалу, бурі, бурану, граду, замерзання, задушення, отруєння травами або речовинами, укусу змії або отруйних комах, утоплення, падіння в ущелину, потрапляння під транспортні засоби та ін­ших травматичних ушкоджень. Страховим випадком є подія, передбачена договором обов’язкового страхування, з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику. Страхова сума обов’язкового страхування визнача­ється за балансовою вартістю, але не повинна перевищувати ринкової вартості тварин. Розмір страхових платежів і термін їх внесення визна­чаються у договорі обов’язкового страхування. Максимальні розміри страхових тарифів за договорами обов’язкового страхування станов­лять 5 відсотків страхової суми.